91. Філософсько-правові і суспільно-політичні погляди французьких утопічних соціалістів (г. Маблі, Мореллі, г. Бабеф, к. Сен-Сімон).

Ідеї утопічного соціалізму виражені в працях Габріела Бонно де Маблі. Вступивши в лави духовенства віддав свої сили науковим заняттям і літературній діяльності, ставши автором багатьох творів на історичні, філософські та політичні теми. Серед них «Про права і обов’язки громадянина» (1789), «Про законодавство або принцип законів» (1776). Природа не створила ні великих, ні малих людей, вона визначила одних бути господарем інших. Приватна власність не відповідає «природі» людей і не була властива людям в природному стані. Був час, твердить Маблі, коли не існувало приватної власності і всі працювали спільно, розподіляючи продукти за потребами. Встановлення приватної власності створило всі біди людей і породило пороки. Нерівність — джерело наших пороків, яка породжує деспотизм і рабство. Маблі вважає багатство несумісним з моральністю, його зразком є суворе і просте життя спартанця. Майнова рівність об’єднує всіх людей, збагачує їх душу і виховує їх в почуттях взаємної доброзичливості і дружби. Нерівність майна деформує людину і змінює природне тяжіння її серця.

Ідеї утопічного соціалізму в період французької революції ХVІ–ХVІІ ст. не залишились в галузі однієї теорії, вони відбилися і в революційних виступах трудового народу. Цей виступ відомий під іменем «Змова в ім’я рівних» і пов’язаний з ім’ям Франсуа (Гракка) Бабефа (1760–1797). Бабеф і його прихильники — бабувісти, критикували «паперову» рівність перед законом. Його не задовольняла буржуазна революція, що зберегла в недоторканості протилежність багатства і бідності. Бабувісти закликали до нових, більш глибоких перетворень. Революція не доведена до кінця, говорив Бабеф, оскільки нічого не зроблено для забезпечення народного щастя, і навпаки, зроблено все, щоб примусити народ проливати свій піт і кров, що збирається в золоті судини купкою ненависних багачів.

На Сен-Сімоні лежить печатка фантастичності, утопічності. Він ділить історію розвитку людського суспільства на три періоди:

1) теологічний (епоха панування релігійної системи), характерної для античного світу і феодалізму;

2) метафізичний (епоха загибелі теологічної та феодальної систем);

3) позитивний (епоха панування нової, позитивної філософії, що базується на науковому знанні і перетворенні суспільства на нових, справедливих засадах. Нова політична система в Європі «є наслідком нової філософії».

92. Особливості філософської концепції санкх’я.

Санкх'я. Засновником вважається філософ Капіла (VII ст. до н. е.). Найбільш давній систематизований виклад філософії санкх'я, що зберігся до наших днів, - твір Ішваракрішни «Санкх'я-карма» (І тисячоліття до н. е.).

Санкх'я стверджує, що існує матеріальна першопричина світу -пракріті (матерія). Спочатку вона існувала в аморфній, нероздільній формі. Її перетворення на істоти і предмети відбулося під впливом трьох якісних елементів (гунів): раджас - прагнення, тамас - темнота і сантава - ясність.

Поряд з пракріті визнається існування абсолютної душі (пуруші), незалежної від матеріальної основи світу. її неможливо побачити, хоч вона присутня у всіх предметах та істотах. При з'єднанні пракріті та пуруші (матерії та душі) виникає 25 основних вихідних принципів, серед яких поряд з матеріальними (вода, повітря, земля та ін.) існують і духовні (розум, свідомість).

В етичних поглядах санкх'я базувалась на ідеї універсальності страждання, яке проголошувалось найвищою сутністю тілесного існування. Мета людського життя полягає у звільненні душі та аскетизмі.