83. Характерні риси філософії чарвака-локаята.

Чарвака-локаята — єдина матеріалістична школа Давньої Індії. Основою світу вважає п'ять елементів — воду, вогонь, землю, повітря і (іноді) ефір. Ці елементи породжують свідомість людини. Заперечує ведійське вчення про карму і сансару, існування Бога і душі, її моральному вченню притаманний відхід від усталених традицій індійської культури.

Інші ідеї школи:

• душа не існує окремо від тіла;

• джерелом знань і критерієм істини є відчуття;

• сенс людського існування полягає в щасті, яке створює сама людина.

84. Деїстичний напрям філософії Просвітництва (ф. Вольтер, ш. Монтеск’є, ж.-ж. Руссо).

Деї́зм — віра в Бога-творця світу, але невіра в його подальшу діяльність у цьому світі (тобто, в подальшому він не втручається — на противагу теїзму).

Деїзм пов'язаний з визнанням Бога-творця, поняття про якого акумулює в собі ідею креаціонізму. Ця ідея заснована на відчуженні, абсолютизації і обожненні могутньої творчої активності людини. В ідеалістичній формі вона ввела у філософію незнаного в часи античності суб’єкта, який творить і пізнає світ.

Деїст у дусі англійських вільнодумців XVIII століття, Вольтер всілякими аргументами намагався довести існування Божества, що створило всесвіт, в справи якого, проте, не втручається, оперуючи доказами: «космологічними» («Проти атеїзму»), «телеологічним» («Філософ невіглас») і «моральними» (стаття «Бог» в «Енциклопедії»). З усіх подібних аргументів найбільш близьким Вольтеру був однак не приводиться їм, але за всіма наведеними сором'язливо приховуваний - «поліцейський», бо без поняття божества «не може існувати жодне суспільство», експлуатований низ повстане проти «освіченого» верху - необхідно тому зберегти релігію як моральну «вуздечку» для народу, і «якби Бога не було, його треба було б вигадати».

Монтеск'є в дусі деїзму визнає Бога лише "творцем та охоронцем" природи, який, створивши світ, більше не втручається в його справи. Він підкреслює, що людина є частиною природи і підкоряється її об'єктивним законам, тому досягнення гідного і щасливого життя, справедливого і розумного суспільного устрою залежить від пізнання природи світу і природи людини та від ефективності просвітницької діяльності.

Руссо був деїстом. Він визнавав існування матеріального світу і створення цього світу Богом. Руссо дотримувався ідей матеріалістичного сенсуалізму, вважаючи, що пізнання сутності речей недоступне для людини. При цьому Руссо принижував можливості розуму і теоретичного мислення. Він вважав, що роль у пізнанні світу від них невелика.

85. Д. Чижевський про історію філософії України.

Внесок Чижевського в історію української філософії пов´язаний з його працею за такими напрямами:

1) спроба систематичного огляду бібліографії та послідовного викладу історії української філософії. Втіленням цього були публікації «Філософія на Україні. Спроба історіографії питання» і «Нариси історії філософії на Україні», якими Чижевський заклав основу для наступних доповнень. Працюючи над бібліографічним дослідженням, він, затятий бібліофіл і «архівна криса», не мав доступу до джерел, з якими можна було ознайомитися лише в Україні (це стосується і рукописів професорів Києво-Могилянської академії). Упродовж усієї своєї діяльності він доповнював «Нариси...» статтями: «Платон в давній Русі», «Західноєвропейська філософія в старій Україні (XV—XVIII ст.)», «XVII ст. в духовній історії України», «Іван Вишенський», статтями про Паїсія Величковського, філософію Сковороди, філософські аспекти творчості Т. Шевченка, П. Куліша, М. Гоголя, В. Липинського, книгою «Філософія Г. С. Сковороди» та ін. А також рецензії та вставки до різноманітних публікацій, які стосуються української філософії (наприклад, у книзі «Гегель в Росії»);

2) дослідження окремих явищ українського духовного життя (статті про світогляд бароко, значення Харківського університету в українському духовному житті тощо);

3) публікації, спрямовані на ознайомлення європейців із фактом існування української філософської думки. Підпорядковані цій меті славістичні дослідження вчений друкував різними мовами, зокрема, в німецькому «Журналі слов´янської філології». Чижевському доводилось протистояти різноманітним ідеям, які підтримували експансію однієї слов´янської культури за рахунок іншої. Розгляд у контексті історії української філософії, наприклад, світогляду Гоголя чи філософії П. Юркевича спричинив суперечки мислителя з багатьма російськими інтелектуалами-емігрантами.

Окреслюючи предмет свого дослідження в «Нарисах...», Чижевський мусив знайти відповідь на питання, що таке національна філософія. На межі XIX—XX ст. набуло актуальності питання теорій нації. Деякі дослідники вважали, що розкрити природу націй можна через пояснення колективної психіки певної нації, її характеру, особливостей світосприймання і світорозуміння.