7. Епікуреїзм в античній філософії.

Елліністична філ-я (кін. 4 – поч. 2ст. до н.е.) – сукупність філ-х учень, які відобр-ли кризу полісу, яка детермінувала зміну парадигми філ-го мислення. Вкл. школи: Кініки, Скептицизм, Епікуреїзм, Стоїцизм.

Особливості: - криза моральних і філ-х цінностей, - критика держави і сусп-ва, - захист приватних інтересів, - пошук інливідуального щастя, - мета життя – щонайбільше задоволення, - апатія, атарксія, евлемонія - домінування матеріалізму.

Епікуреїзм – найвпливовіше вчення періоду.

Епікур (341–270 рр. до н.е.). Найбільш відомий твір – «Головні думки». Вирізняв у своїй філ-ї три осн. частини: каноніку (систематику основоположень, свого роду теорію пізнання), фізику (атомістична система Демокріта) й етику. Дві перші ніби пролегомени до центральної частини – етики.

-Одним з перших наблизився до формулювання з-ну збереження матерії. У світі ніщо не зявляється з нічого й безслідно не зникає, постійно існує тільки Всесвіт.

-Висунув гіпотез про криволінійність падання атомів, що пояснювала процес створ-ня мат-го світу як результатузіткнення атомів у пустому просторі та обгрунутвала можливість свободи волевиявлення людини незалежно від зовн. обставин.

-Душа - не щось безтілесне, а структура атомів, найтонша матерія, розсіяна по всьому організму. Звідси заперечення безсмертя душі - з розкладанням тіла розсіюється і душа, тому страх перед смертю необґрунтований.

-В основі б.-я. пізнання – сенсуалізм - відчуття, які виникають при відокремленні відображень від об'єктивно існуючих предметів і проникають у наші органи чуттів.

-Людина є істотою, яка вміє відчувати, і її почуття складають основний критерій моралі.

-Найвище добро - блаженство, насолода (гедоне,-> гедонізм). Полягає в задоволенні природних потреб і в досягненні душевної рівноваги - спокою душі (атараксія), а тим самим і щастя (евдемонія).

-Осн. джерело вин-ня та існ-ня релігії - страх смерті та незнання природних з-в. Страх смерті та страх перед богами є головними перепонами в досягненні людиною щастя. Припускав існ-ня богів, які живуть у міжсвітових просторах, байдужі до світу і не втруч-ся в долі людей.

-Суспільство - сукупність індивідів, які домовилися між собою про те, щоб не шкодити один одному.

-Відлюдність у приватному житті є типовим проявом індивідуалізму, до якого схилялись філ-и елліністичного періоду, уникаючи гострих проблем сучасного їм життя.

8. Визначальні риси філософії Просвітництва.

Найвідоміші фр. просв-ки — філ-фи-деїсти Франсуа Вольтер, Етьєн Кондільяк, Шарль-Луї Монтеск´є, Жан-Жак Руссо і предст-ки мат-зму Дені Дідро, Жульєн Ламетрі, Клод Гельвецій, Поль Гольбахта ін.; англ. - Джон Толанд, Антоні Шефтсбер, Джон Коллінз, Бернард Мандевіль та ін.; нім. - Християн Вольф, Александр Баумгартен, Готгольд Лессінг та ін.

Домінуючі риси ф-ї Просв-ва:

- раціоналізм, - антропоцентризм,

- історичний оптимізм,

- секуляризація релігії та церкви,

- атеїзм, - матеріалізм.

Філ-я кін.17-поч.18ст., відобр. інтереси ранньо-бурж. суп-ва, заперечувала феодально-монархічний устрій, який суперечив розуму та природі людського існ-ня.

Філ-я Просв-ва, зробила наголос на розумі. як активному знарядді перетв-ня життя, зумовленого заг-ним прагненням просв-ків до змін, реформ сусп-ва і вірою в те, що, спираючись на науку, можна встановити нові розумні з-ни й перебудувати світ на краще.

З емпіризму, зокрема у Локка, філ-я просв-ва взяла те, що необхідною передумовою розуму є опора на факти, чуттєві дані. Виходячи з цього просв-ки трактували раціоналізм як метафізику, філ-ію, що не сприрається на відомості про реальний світ. За взірець наук. підходу бралася Ньютонівська механіка. Кондільяк вважав порожніми, й навіть шкідливими, абстрактні поняття на зразок буття, субстанція, сутність, атрибут, причина, свобода. Просв-ки погано бачили різницю між філ-єю й наукою, й ставили до філ-ії такі ж вимоги, як до науки. Тут вони були передвісниками позитивізму.

Поєднан. ідей рац-зму й емпіризму було в філ-ії епохи Просв-ва поверховим, теоретично необгрунтованим. За це її критикував Георг Гегель, звинувачуючи у відсутності глибини й оригінальності.

У своєму ставленні до релігії більшість просв-ків притримувалися деїзму - визнавали Бога-творця, але заперечували його втруч. в перебіг подій у створеному ним світі. Їхня релігія була раціональною, узгодженою з розумом. В той же час вони виступали з критикою панівної релігії свого часу, релігії Одкровення, вважаючи її забобонами і марновірством.

Частина філ-в-просв-ків притримувалася атеїстичних поглядів, заперечуючи існ-ня Бога взагалі. Просв-кам, які захоплювалися механікою Ньютона, був властивий механіст-й світогляд. Світ, природа й людина для них були складними машинами, підпор-ними лише з-нам природи. Філ-я просв-в відкидала телеологію - поняття про мету існ-ня світу й людини, схилялася до фаталізму, зумовленого механіцизмом. Схоластика, філ-ія Середньовіччя, ствердж., що людина має свободу волі, оск. її створив такою Бог, надавши їй можливість вибору вірити чи не вірити, тоді як механістична людина просв-ків не мала такої свободи - її дії і доля були строго зумовлені з-нами природи.

Відкидаючи релігію, як основу моралі, просвітники виводили етичні норми із природи людини, яку вони вважали незмінною, складеною із інстинктів, схильностей та чуттєвих потреб. З природи людини вони виводили поняття про її природні права. Просв-ки відстоювали ідею сусп-го договору. Ця ідея про те, що люди організовані в сусп-во таким чином, щоб забезпечити свій захист, і з цією метою передають державі частину своїх прав, дозволяв пояснити походження держави й влади без втручання Бога.

Вірячи в здатність розуму до справедливого влаштування життя, просв-ки велике значення надавали вихованню людини та її освіті. Звідси, від слова світло походить назва епохи. Фр. мовою це Siècle des Lumières — дослівно століття світла.