79. Гуманістичний напрям філософії Відродження (д. Аліг’єрі, Петрарка, л. Валла).

Гуманізм (від лат. humanus — людський, людяний) спочатку виникає як світське вільнодумство епохи Відродження. Започаткований у середині XIV століття передовими мислителями Італії, він швидко поширюється по всій католицькій Європі й стає головною течією в тогочасному духовному житті, впливаючи на філософську, етичну, естетичну думку, на мистецтво Відродження впродовж XIV- XV століть.

Витоки гуманістичної культури епохи Відродження бачимо у творчості великого Данте Аліг'єрі (1265-1321 pp.). Він вважав людину своєрідною ланкою між тлінним і нетлінним, і це засадниче положення обґрунтовував у філософських трактатах, втілював в образній системі «Божественної комедії». Дуальна природа людини — смертна і безсмертна — зумовлює і дуалізм її призначення.

Данте вважав свободу людської діяльності обов'язковою умовою не лише посмертного воздаяння, а й моральної оцінки людини. Користуючися даною їй свободою, людина здатна виконати своє земне покликання.

«Першим гуманістом» називають великого італійського поета Франческо Петрарку (1304-1374 pp.). Він був не тільки творцем нової європейської лірики, автором всесвітньо відомих сонетів на честь мадонни Лаури, патріотичних канцон, інвектив проти папської курії, віршів, що склали його знамениту «Книгу пісень» рідною мовою. У своїх творах латинською мовою, які ґрунтувалися на духовній спадщині класичної давнини, Петрарка заклав підвалини нового світобачення, що покликало до життя й нову систему культурних цінностей — гуманізм, у центрі якого перебувала людина

Продовжив традицію Петрарки римський філософ-гуманіст Ф. Лоренцо Валла (1407 - 1457). Як філософ, Л. Валла знаменитий своїм діалогом «Про насолоду». На відміну від Петрарки, регенерувалася етичні погляди стоїків, Л. Валла показує у своєму діалозі переваги моралі епікуреїзму і є одним з перших направник епікуреїзму в Європі. Л. Валла реставрує тільки етику епікурейців, але не атомістичне вчення про природу. Елементи епікурейської моралі поєднуються з релігійно-ідеалістичним поглядом на світ у цілому, що характерно і для інших гуманістів XV - XVI століть.

80. Сенсуалістична філософія Нового часу (д. Локк, д. Берклі, д. Юм).

Суперечливість поглядів, притаманних філософії Нового часу, недосконалість відповідей на питання, які хвилювали науку того періоду, зумовили необхідність розроблення нових концепцій, нових підходів.

Одним з таких напрямів став суб'єктивно-ідеалістичний, видатним представником якого є Джордж Берклі (1685-1753 рр.). Основна праця - «Трактат про принципи людського знання». Упродовж усієї творчої діяльності активно захищав релігію. Дж. Берклі виступає передусім з критикою матеріалізму. В основі поняття матерії, стверджує він, лежить припущення, начебто ми, відволікаючись від часткових властивостей речей, можемо створити ідею загального для них матеріального субстрату. Але це неможливо, оскільки у нас немає і не може бути чуттєвого сприйняття матерії як такої. Наше сприйняття кожної речі розподіляється без залишку на сприйняття певної суми окремих відчуттів («ідей»). Для речей «бути» завжди означає «бути у сприйнятті».

Наш розум може створювати загальну ідею речі, але не загальну ідею матерії, в якій взагалі не відчувають потреби наука і філософія, бо ідея матерії нічого не додає до властивостей речей понад те, що може дати чуттєве сприйняття.

Більш послідовним у відстоюванні позиції суб єктивного ідеалізму був інший англійський філософ - Девід Юм (1711-1776 рр.). Головна його праця - «Дослідження людського розуму» (1751 р.).

Головна проблематика — теорія пізнання, згідно з якою єдине (і беззаперечне), що існує, є враження. Вони поділяються на первинні - враження зовнішнього досвіду і вторинні - чуттєві образи пам'яті («ідеї») та враження внутрішнього досвіду (афекти, бажання, пристрасті). Прості ідеї (чуттєві образи пам'яті) залежать від зовнішніх вражень. Складні ідеї - це психологічні асоціації простих ідей одна з одною. Поняття «субстанції» (і телесної, і духовної) — це лише зручна фікція нашої уяви. Вона цілком вільно (і довільно) комбінує враження, результатом чого і є реальність. Із вражень або ідей пам'яті ми створюємо свого роду систему.

Д. Локк вважав найкращою формою конституційну монархію, для чого необхідним є поділ гілок влади на парламентську, виконавчу та федеральну. У своїй теорії суспільного контракту виходить із природного стану людства, в якому, на відміну від Гоббса, для якого людина є егоїстичною істотою, люди мають право на життя, рівність, свободу та приватну власність. В природних умовах, ущемлення кимось чиїхось прав може закінчитися (перебільшеною) помстою, а внаслідок помсти за помсту може виникнути війна. Для уникнення цього потрібна держава в якості арбітра.