77. Філософія марксизму.

Марксистська філософія сформувалась на багатому ґрунті попередніх філософських систем. Як це нерідко буває в історії, з одного боку, її поява була обумовлена попередніми вченнями, а з другого — стала їх діалектичним запереченням.

Марксистська філософія, і в цьому одна з її специфічних рис, виникла як складова більш широкого вчення — марксизму. До його складу, крім філософського вчення, входить також теорія економічного розвитку суспільства — політична економія і теорія соціально-політичного розвитку -— "науковий комунізм".

Ці три складові нового світобачення внутрішньо взаємопов'язані, доповнюють одна одну і зрозуміти філософське вчення марксизму можна лише в контексті їх взаємозв'язку і взаємодії.

Марксизм — одна з небагатьох спроб в історії людства дати цілісне розуміння об'єктивного світу та місця і ролі людини в ньому, показати взаємозв'язок матеріального і духовного світів, об'єктивного і суб'єктивного, природи і суспільства, розкрити найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та людського мислення. Причому, — це спроба пояснити і змінити світ на практиці відповідно до сформульованих цілей та ідеалів водночас. Батьківщина марксизму — Німеччина.

78. Головні періоди розвитку античної філософії.

Антична грецька і греко-римская філософія має тисячолітню історію - з YI ст. до н.е. по 529 р. н.е., коли візантійським імператором Юстинианом (482/483-565) були закриті язичницькі школи (передусім платонівська Академія в Афінах), де викладалася філософія.

Розрізняють наступні періоди розвитку грецької філософської думки, критеріями виділення яких виступають, з одного боку, оригінальність в постановці і рішенні інтелектуальних проблем, з іншої - хронологічна дистанція різних напрямів один відносно одного:

I. Рання натурфілософія (філософія природи), YI - Y вв. до н.е. Ранніх грецьких філософів цього часу називають в історії філософії також досократиками, тобто тими, хто не торкнувся впливом Сократа і заснованій ним традиції.

II. Гуманістичний період (середина V - 1-а половина IV ст. до н. э) : головна увага приділяється етичної, моральної проблематики (проблема справедливості і доброчесного способу життя), даються визначення суті людського буття; школи: Сократ і сократики, софісти;

III. Період класичної грецької філософії, синтетичний період (кінець V - кінець IV ст. до н. э) : відкриття надчуттєвого (ідеального) світу, школи: академія Платона, ліцей Арістотеля. Цьому періоду належить заслуга підведення підсумків усієї попередньої філософської традиції і створення найбільш розроблених філософських систем : ідеалізму, діалектики Платона, метафізики, етики, політики Арістотеля;

IV. період елліністичних шкіл (епоха Олександра Македонського (2-а пів. IV ст. до н. э) - до кінця язичницької ери (V - VI ст. н. э)) : рішення проблем трагічного людського існування, розвиток попередньої проблематики раніше усього Платона, Арістотеля і Гераклита, залучення ідей східної філософії - єгипетською, персидською, індійською. Провідними школами були: киники, епікурейці, стоїки, скептики, еклектики;

V. релігійний період (середина III - середина VI в) : містично-інтуїтивне пізнання вищого, звільнення людини від гніту матеріального, аскеза як шлях філософії і життя, школи: неоплатонизм (засновник - Гребель), що синтезував ідеї Платона і Арістотеля.

VI. християнський період (I - III вв. - VI - VII вв) : досвід раціонального визначення догм нової релігії в мові категорій грецької філософії. Проте перемога релігійного християнського світосприйняття була, по суті, подоланням способу мислення древніх греків. Це підготувало грунт для середньовічної цивілізації.