65. Фрейдизм.

Картина розвитку сучасної філософії буде неповною, якщо ми не назвемо і такий напрям, як фрейдизм , що розглядають людину з точки зору психоаналізу, розробленого в основному на біологізаторській основі. Основоположниками цього напряму є 3. Фрейд. Фрейд визнав існування специфічної психічної енергії, передусім енергію сексуальних потягів (лібідо), яка виливається в неврози, сни, комплекси, соціальні конфлікти, коли відсутня реалізація цих потягів. Спочатку психіка у 3.Фрейда була представлена трьома інстанціями: несвідоме, передсвідоме і свідомість. Несвідоме – це та частина психіки, де концентруються несвідомі бажання та витіснені із свідомості ідеї. Передсвідоме – це зміст душевного життя, який у даний час не усвідомлюється, але легко може стати усвідомленим (пам'ять, мислення та ін.). Свідомість Фрейд пов'язував в основному із сприйманням зовнішнього світу.

Структура психіки особи, за Фрейдом, складається з трьох елементів. «Воно» (Id) — архаїчна безособова частина психіки, «Над-Я» — (Super Ego) — установка суспільства і «Я» (Ego). Свідоме «Я» виступає як поле боротьби між «Воно»» і «Над-Я», яке витісняє егоїстичні імпульси зі сфери свідомого, обмежує їх вільний прояв, заганяє їх у сферу підсвідомого.

66. Сутність вчення кініків та кірінаїків.

Кі́ніки (грец. κῠνικοί від грец. κῠνός «собака» і/або грец. Κῠνόσαργες Кіносарг, пагорб у Афінах; лат. Cynici циніки), також кинізм — одна з найвідоміших і найзначніших давньогрецьких сократівських філософських шкіл 4 століття до н. е.

В основному вивчали етичні проблеми та їхній вплив на суспільство, ігноруючи вивчення теорії пізнання й розвитку суспільства. Кініки були послідовниками Антисфена. Виражали настрої демократичних прошарків сучасного їм рабовласницького суспільства. Основою щастя і благодаті вони вважали нехтування суспільних норм, відмову від багатства, слави, всіх чуттєвих задоволень, досягнення незалежності та внутрішньої свободи особистості.

Кіренїки — представники кіренської філософської школи у Стародавній Греції, яка була заснована Арістіппом з Кірени, його послідовники — Арет і Арістіпп-молодший, потім Феодор, Гегесій, Аннікерід.

Ця школа розвинула принципи Сократа у напрямку послідовного гедонізму. Засновник школи Арістіпп, дотримуючись Протагора, учив, що відчуття нічого не говорять про предмети зовнішнього світу, а відповідають тільки нашим душевним рухам і тому завжди правдиві. Оскільки немає будь-якого зовнішнього критерію для оцінки душевних рухів або думки, які є сутністю троякого роду: задоволення, незадоволення і байдужий стан, то місце поняття «благо», центрального поняття сократівської етики, займає задоволення.

Насолода виступає, таким чином, як мета людського життя, що ріднить кіренську школу з епікуреїзмом. Послідовне проведення принципу індивідуального задоволення або зближує кіреніїків з кініками, або веде до висновку, що гедоністичний ідеал нездійснений у людському житті, а тому можна прагнути лише до відсутності страждань, тобто до смерті (Гегесій). У Аннікеріда, в його високій оцінці почуття дружби, патріотичного та родинного почуття, вже намічається вихід за рамки гедонізму кіренської школи і перехід до епікурейського вчення.