59. Філософія українського космізму (в.І. Вернадський).

Найбільш грунтовно теорія цілісності Космосу та ролі людини у ньому була розроблена В. Вернадським. Як і інші космісти, він не задовольнявся існуючими науковими уявленнями про людину як про центр Всесвіту і наполягав на тому, що істинний стан речей можна зрозуміти лише шляхом синтезу всіх природничих наук. На його погляд біологи повинні враховувати, що життя є невід’ємною частиною земної кори, котре здійснює на неї зворотний вплив, змінюючи її. Тобто, він закликав вчених розглядати життя як елемент еволюції цілісного Космосу. Життя для цього вченого – це не випадкове явище, а закономірний результат світової еволюції, а отже характер космічного розвитку життєвих процесів обумовлений всім космічним цілим.

Людство у космологічній концепції В. Вернадського розглядається як частина біосфери, що активно на неї впливає. Розроблена ним ідея переростання біосфери у ноосферу вінчає концепцію еволюції матерії у Всесвіті, оскільки дає пояснення процесу виникнення людської свідомості у процесі біоеволюції. Сама ж вона, на його думку, стає особливим фактором подальшої еволюції Космосу, коли її значення в ній з бігом часу неухильно зростає. «Під впливом наукової думки та людської праці, – писав він, – біосфера переходить у новий стан – ноосферу. Людство закономірним рухом, … з темпом, що все посилюється у своєму прояві, охоплює всю планету, виділяється, відходить від інших живих організмів як нова нечувана геологічна сила…» Це пов’язано з тим, що наукова думка, створюючи механізми та пристрої, яких не існує в природі, по-новому організовує саму біосферу. В. Вернадський назвав наукову думку планетарним явищем, яке здійснює прямий вплив на хід історичного процесу у масштабах Всесвіту.

Таким чином, В. Вернадський показав органічний взаємозв’язок та взаємовплив всіх частин Космосу, у який закономірно вписується людина з її свідомістю, у його (Космосу) невпинному розвитку. У тому-то й полягає значення теорії космізму. В. Вернадського, що він «поставив проблему життя в органічний зв’язок з історією (еволюцією) Землі. Тим самим була створена передумова для подолання обмеженості дарвінівського еволюціонізму у розумінні відношення організму та середовища, яке однобічно концентрує увагу на живій організації»

Виявилося, що середовище не є незалежною змінною величиною, до якої доводиться пристосовуватися живим організмам, щоб вижити. Воно нарівні з іншими складовими загальнопланетарного коловороту бере участь в еволюційному процесі.

60. Феноменологія.

Одним з головних напрямків сучасної філософської думки є феноменологія, що буквально означає вчення про феномени. Феноменологія не тільки ознаменувала новий поворот у вивченні проблеми свідомості, але й визначила нові завдання філософської науки в цілому. Засновником феноменології в тому вигляді, в якому вона культивується в XX ст., є Едмунд Гуссерль. Під феноменом у філософії, починаючи з І. Канта, традиційно розуміють явище, котре осягається в чуттєвому досвіді. Е. Гуссерль же розуміє під феноменом смисли предметів, які виникають у свідомості. Ця вихідна установка, на якій будується феноменологічна філософія, прагне внести повну ясність у питання про осягнення сутності речей, що реалізується через наукові поняття.

Хоча чимало феноменологічних методів застосовують різні редукції (спрощення), феноменологія суттєво антиредукційна. Редукція тільки знаряддя, яке допомагає краще зрозуміти й описати дію свідомості. Вона на зводить будь-який феномен до такого опису. Іншими словами, коли мова йде про суть або ідею речі, чи коли деталізується будова ідентичної речі, описуюючи те, що «насправді» видно так ніби це єдині аспекти чи властивості речі, це зовсім не означає, що річ є винятково лише тим, що описується. Мета такої редукції в тому, щоб зрозуміти, як різні аспекти складаються в ту реальну річ, яку отримує спостерігач у досвіді. Феноменологія — безпосередня реакція на психологізм та фізикалізм, що були популярними у часи Гуссерля.

Виявити ці сутності, тобто конституювати предмет філософії у феноменологічному розумінні, можливо лише за допомогою спеціального методу - методу феноменологічної редукції. Феномен - це і є та сутність, котра виявляє себе у свідомості завдяки феноменологічній редукції.

Феноменологічна редукція здійснюється в два етапи:

• на етапі ейдетичної редукції ми ставимо під сумнів цінність вихідного для багатьох наук вірування в реальність зовнішнього світу («вміщуємо у дужки зовнішній світ»);

• на етапі трансцендентальної редукції ставимо під сумнів вірування в реальність «Я» як частини реальності зовнішнього світу («вміщуємо у дужки емпіричну самосвідомість»).

Світ, таким чином, редукується до чистого феномена або ейдоса (в логічно і словесно фіксованій формі). Ейдос (феномен) є конфігурацією всього даного, котре виступає як «міра реальності, фактичності». Феноменологічне знання є абсолютне знання про сутності, котрі виправдовують будь-яке знання про факт.