53. Британське просвітництво (д. Локк).

Традиції емпіричної філософії продовжив Джон Локк (1632-1704 рр.). Головна його праця - «Дослідження про людський розум».

Джон Локк на перший план виносить проблематику пізнання, вважаючи, що все багатство знань людина отримує через почуття, завдяки досвіду, в яких подано об'єктивну природу. Відчуття - єдиний пов'язаний зі світом канал одержання знань, інших шляхів немає. Така позиція отримала назву сенсуалізму (від лат. sensus - відчуття).

Сенсуалізм у галузі теорії пізнання у Локка тісно стикається з методологічним емпіризмом. Критикуючи Декарта, Локк вказує, що немає вроджених ідей і принципів - ні теоретичних, ні практичних (моральних), у тому числі ідеї Бога, а все людське знання виходить з досвіду - зовнішнього (відчуття) і внутрішнього (рефлексії). Людська думка (душа) - це чистий аркуш паперу («табула раса»). Лише досвід (завдяки чуттєвому пізнанню) заповнює цей чистий аркуш літерами.

В основі знання лежать прості ідеї, осягнуті розумом завдяки різним якостям тіл: первинним, з якими ці ідеї схожі (протяжність, фігура, рух); або вторинним, з якими ці ідеї несхожі (колір, звук, запах, смак). Завдяки поєднанню, зіставленню і абстрагуванню розум з простих ідей створює складні та загальні ідеї (модуси, субстанції, відношення тощо).

Дж. Локк - представник матеріалістичного сенсуалізму.

Для нього пізнання істинне лише настільки, наскільки ідеї відповідають дійсності. Воно буває трьох видів: інтуїтивне - розуміння самоочевидних істин, нашого власного існування; демонстративне - розуміння положень математики, етики, буття Бога; сенситивне - розуміння існування речей, воно найменш ясне і достовірне.

У сфері суспільно-політичних уявлень Локк захищає конституційну монархію. Його вихідними положеннями є природний стан суспільства: рівність, свобода, проте не сваволя. Свобода не абсолютна, а обмежена природним законом, так само, як і влада правителя, одержана ним на основі «договору». Цими поглядами Локк виражає інтереси буржуа, які проголошують особисту свободу, свободу підприємництва. Частину роздумів Локка про впорядкування суспільства становлять ідеї про розподіл влади на законодавчу, виконавчу і федеративну.

54. Громадянське суспільство і правова держава у філософії Г. Гегеля.

Значення філософії Геґеля у розвитку ідеалу правової держави полягає у тому, що вона доводить цей ідеал до його кульмінаційної точки: правова держава оголошується ним божественною і приводить людський розвиток до його морального завершення. Отже, правова держава - це вершина розвитку людського суспільства.

Ідея держави осмислюється Геґелем з двох боків: з одного боку, встановлюється принцип єдності влади, як необхідної основи юридичного порядку, з іншого - розвивається ідея про гарантії особистості проти всеохоплюючої могутності держави. Ці два моменти постійно вступають між собою у протиріччя. У державно-правовому житті це і є втілення діалектичного принципу єдності і боротьби протилежностей. В цьому аспекті важливо підкреслити, що Геґель ставить державу на рівні з суспільством, яке він вважав організацією практичних інтересів і особистої свободи, незалежною від об’єднуючих функцій держави.

Ідея держави, за Геґелем, виявляється трояко: 1) як безпосередня дійсність у вигляді індивідуальної держави, тобто в даному аспекті йдеться про державний устрій та внутрішнє державне право; 2) у відносинах між державами як зовнішнє державне право; 3) у всесвітній історії. Що ж до поняття права, то в Геґелівській концепції воно має кілька значень: 1) право як свобода (ідея права); 2) право як певний ступінь і форма свободи (особливе право); 3) право як закон (позитивне право).

На ступені об'єктивного духу, де увесь розвиток визначається ідеєю свободи, "свобода" і "право" виражають один зміст. У цьому аспекті філософію права можна було б назвати філософією свободи.

В другому аспекті система права як царство реалізованої свободи являє собою ієрархію особливих прав від абстрактних форм до конкретних. На вершині ієрархії "особливих прав" стоїть право держави, над яким є тільки право світового духу. Оскільки в реальній дійсності "особливі права" всіх ступенів (особистості, її совісті, злочинця, сім'ї, суспільства, держави) дані одночасно, то остаточно істинним є право наступного ступеня.

Абстрактне право є першим рівнем у розвитку поняття права від абстрактного до конкретного. Це право абстрактно вільної особи. Абстрактне право має той сенс, що, взагалі, в основі права міститься свобода окремої людини (особи, особистості). Особистість, за Геґелем, передбачає взагалі правоздатність. Абстрактне право - це спроможність усіх наступних більш конкретних визначень свободи і права. На цій стадії позитивний закон виражається єдиною формулою - "будь особою і поважай інших як осіб".