49. Університетська філософія в Україні XVIII – поч. XIX ст. (м. Костомаров, п. Куліш).

На початку XIX ст. в Україні тривав процес поширення в Україні досягнень західноєвропейської науки й культури, зокрема, філософії.

В Україні значного поширення набули просвітницько-матеріалістичні, антимонархічні ідеї учасників Південного товариства декабристів, що виникло на початку 20-х років XIX ст. в Тульчині Подільської губернії під керівництвом Павла Пестеля, Сергія Муравйова-Апостола, Михайла Бєстужева-Рюміна та ін. У 1823 році у Новограді-Волинському створено товариство об'єднаних слов'ян, на чолі якого стояли брати Павло і Андрій Борисови, а також Юрій Люблянський.

Видатну роль у Кирило-Мефодіївському товаристві відігравав також Микола Іванович Костомаров, який підготував програмний документ братства «Книгу буття українського народу». У пізніших творах Микола Костомаров піддавав різкій критиці сучасну йому історіографію, яка за його висловом «повзала на поверхні минулого життя», виявляючи інтерес до випадкових явищ, захоплюючись описом царських дворів, законодавства, дипломатичного життя. При визначенні мети історичної науки, Микола Костомаров писав: «Історія, займаючись народом, має своєю метою викласти рух життя народу, отже, предметом її повинні бути способи та прийоми розвитку ним народної діяльності в усіх галузях, де виявляється життєвий інтерес людських суспільств». Миколі Костомарову добре відомі матеріалістичні вчення минулого, саме французьких матеріалістів XVIII ст. Більше того, у деяких його творах відкривається певний вплив їх поглядів. Так, у творі «Думки про федеративний початок у древній Русі» висловлює міркування про вплив умов географічного середовища на життя народу. У 1861 році Микола Костомаров публікує у журналі «Основа» велику статтю «Дві руські народності», у якій робить спробу порівняльного аналізу української і російської ментальності. Причому, на його думку, різниця між двома ментальностями остаточно формується вже у XII ст.

Ще один видатний діяч Кирило-Мефодіївського товариства — Пантелеймон Олександрович Куліш, який на основі теорії «філософії серця» Григорія Сковороди розвивав свій «українсько-центристський» світогляд. Для Пантелеймона Куліша «серце», «внутрішня людина» зв'язані з Україною, з рідним краєм, з Батьківщиною. Забути про це можливо лише, якщо зовнішнє в людині відкинути як вороже і непотрібне. Більш того, у Пантелеймона Куліша усі люди на світі поділяються на дві групи в залежності від свого ставлення до України. Пантелеймон Куліш — послідовний захисник самобутньої української культури і мови. Основна ідея — боротьба за чистоту мови — первісність української мови, мови «староруської», закликав українців звати «старорусами».

50. Матеріалістична позиція французьких просвітителів XVII–XVIII ст. (Ламетрі, д. Дідро, к. Гельвецій, п. Гольбах).

Великі французькі філософи-матеріалісти 18 століття Дені Дідро (1713-1784), Жюльєн - Офрі Ламетрі (1709-1751), Клод-Адріан Гельвецій (1715-1771), Поль Анрі Гольбах (1723-1789) зробили великий внесок в етику.

У цій області французькі матеріалісти вирішували важливі проблеми: детермінізм моралі, особисті інтереси морального поведінку, співвідношення особистого і громадського, моралі і права, вплив суспільного середовища на моральні принципи, значення виховання в створенні моральних якостей людини, зв'язок справжньої моральності з розумом.

Ламетрі. Прихильник механістичного матеріалізму. У праці «Людина-машина» він ототожнював тварин, живі організми з машинами. Людина близька до вищих тварин, вона походить від них, є часткою природи. Якщо людина є машиною, то на його думку, вона зовсім не здатна до творчі дії, її душа є лише рушійним початком або «відчуваючою» матеріальною частиною мозку.

Дені Дідро (1713–1784) французький філософ. В праці «Філософські думки» (1741) мислитель остаточно пориває з християнством і переходить на позиції деїзму, пронизаного матеріалістичними ідеями. Найважливіші філософські праці — «Розмова д'Аламбера з Дідро», «Філософські принципи матерії і руху». Основна заслуга Дідро — керівництво виданням «Енциклопедії».

Гольбах. Він вирізняє два головні різновиди руху. З одного боку, рух, який переміщує тіла у просторі (механічний рух), і з другого — внутрішній рух, який називають енергією, що має своїм джерелом взаємодію не даних чуттям частинок (молекул), з яких складаються тіла. Світ у цілому Гольбах розглядає як систему причин та наслідків, у якій те, що в одному випадку є причиною, у іншому — є наслідком. Саме через цю систему причин і наслідків слід розглядати людину. Кожна людина як певний механізм може бути розглянена у вигляді системи із внутрішніми процесами, на яку діють зовнішні механічні та енергетичні сили. Людина, суспільство утворюють свої енергетичні сили, які діють на космос і можуть вносити зміни у всесвіти взагалі, а не тільки у своєму бутті. Тому для Гольбаха дуже важливо знайти такий спосіб існування людини, суспільства, який узгоджується зі світом у цілому.

Гельвецій. Гельвецій був переконаний, що світ матеріальний, безмежний в часі і просторі, що матерія знаходиться в постійному русі, що мислення і відчуття є властивостями матерії, її найскладнішими утвореннями. Виступав проти агностицизму та ідеї божественного походження світу.

Гельвецій намагався створити «науку про моральність». На його думку, з двох почуттів любові до задоволення і відрази до страждання, виникає третє почуття любові до себе. Саме любов до себе він вважав первинним імпульсом всіх дій людини. Любов до себе породжує у свою чергу пристрасті, прагнення до щастя та інтереси.

Був прихильником вчення про вирішальну роль середовища у формуванні особистості, вважав пристрасті людини головною рушійною силою суспільного розвитку.