3. Антропологічний матеріалізм л. Фейєрбаха.

Людвиг Фейєрбах (1804-1872) запропонував відмінне від традиційного розуміння філ-ії, її минулого та сучасності, ролі в сусп-ві і ставлення до релігії. За Фейєрбахом, у світі починається нова епоха — постхристиянська. Релігія відмирає, її місце в культурі звільняється, і зайняти це місце повинна філ-я. Водночас і сама філ-я повинна змінитися. Фейєрбах наз. нову філ-ю - «релігію» антропологією, «філ-єю майбутнього».

Відмінності між філ-єю та релігією:

- сильний бік релігії — світоглядна ефективність, її близькість до «серця» людини, її емоцій, глибинних особистісних структур (релігія - родова ознака людини).

- Філ-я — це неначе «сенс» у релігії. Вона також виростає з сутнісних аспектів людської свідомості. І те, й інше повинна об'єднати у собі «філ-я майб-го», але у цьому об'єднанні мають зникнути, усунутися слабкі сторони і філ-ї, і релігії.

-Слабкість філ-ї — в її відірваності від «серця», манірній віддаленості від світу, теоретичному егоїзмі.

- Найсильніша сторона християнства - мораль.

(це повинно враховуватися при злитті філ-ї та рел-ї).

Замість христ-ва та філ-ї гегелівського типу він запроп. «філ-ю Людини». Згідно з його гуманіст-ою конц-єю Людина — це найвище у ціннісному відношенні, абсолютна цінність. Проте не кожна окрема людина, а Людина як така є нескінченно мудрою, доброю, всемогутньою. В людині все є цінним: емоційне та психол. життя є не менш важливим, ніж розум. Важливо, що людина живе в прямому контакті з природою, бо зовн. природа є близькою природі самої людини.

Людина перебуває та існує в гармонійній єдності з власною сутністю, власними якостями («предикатами»), зовн. та внутр. природою. Вища ж єдність проявляється в імперативі, вищому з-ні для Людини, який полягає у вимозі ставитися до людини як до найвищої цінності, як до Бога. Запозичена в христ-ві заповідь любові до Бога і ближнього перетв-ся у філ-фа на осн. моральний з-н. Саме Любов наділяється родовим смислом

Фейєрбах віддав чи приписав Людині лише ті якості, які релігія приписувала Богу, адже Бог — це відчужена та об'єктивована сутність людини. Сенс та цінність реліг-ої свідомості корениться в тому, що боги утворені за образом та подобою людей. Перетлумачений таким чином зміст релігії саме й веде, за Фейєрбахом, до справжнього розуміння сутності людини.

4. Л. Українка про синтез вічних проблем і сучасних запитів.

Леся Українка (1871-1913) у своїй творчості розвивала ідеї Г.Сковороди та Шевченка, запропонувала свій оригінальний філ-й дискурс - «філ-я переживання».(переживання – необхідність стійко сприймати драматизм людського існування й усвідомлювати його перезідний характер).

-В основі її філ-ких роздумів лежали ідеї послідовного матеріалізму, діаоектики, впевненість у пізнавальних можливостях людини, реалістична естетика та іст-ий оптимізм.

-Гол-й критерій етичної поведінки – орієнтація на тверезе раціональне осмислення потреб сусп-ва, згідно з якими вин-ть революційні перетворення.

-В основі естетики – ідеї про єдність трьох цінностей – народності, краси та ідейності.

-особлива хар-ка її філ-ї позиції: непримиренне ставлення до релігії та церкви -> релігію вигадали люди, які не могли пояснити незрозумілі явища природи; подолання рабського існ-ня людини, на її думку, потребувало знищення релігії та церкви.

Своїми іст-ми та філ-ми поглядами Леся Українка віддзеркалювала або й випереджувала тогочасні історико-філ-кі течії, а саме позитивізм (з наближенням до неопозитивізму), екзистенціалізм, підтримувала ідеї теософії, була близька до ліберального-демократичного напряму визвольного руху в Україні.

Леся Українка будує філ-ю пошуку синтезу вічних проблем і сучасних запитів. Вона закликала укр. громадськість збудитись від інертності, малюючи в разючих образах жахливі картини поразки, що є наслідком байдужості до голосу правди.

Загалом укр. Філ-я є особливим, оригінальним явищем. Це визначається домінантою етико-морального її спрямування. Укр. народ витворює філ-ю, у центрі якої є людина з її внутр-м світом, який перебуває в органічній єдності з умовами її самореалізації. Це не просто людина, а передусім людина Землі, яка критерієм істини має свою власну діяльність, розглядає своє буття через єдність чуттєвого і раціонального.