
- •1. Філософія античності: космоцентризм
- •3. Антропологічний матеріалізм л. Фейєрбаха.
- •4. Л. Українка про синтез вічних проблем і сучасних запитів.
- •5. Постмодернізм.
- •6. Цивілізаційна модель розвитку суспільства а. Тойнбі.
- •7. Епікуреїзм в античній філософії.
- •8. Визначальні риси філософії Просвітництва.
- •9. Стихійна діалектика (Геракліт).
- •10. Діалектика доби Відродження (м. Кузанський).
- •11. Формаційна теорія суспільного розвитку к. Маркса.
- •12. Радикалізм соціально-філософських поглядів д. Донцова.
- •13. Прагматизм (ч. Пірс, в. Джеймс, д. Дьюї).
- •14. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх розв’язання.
- •15. Філософія Сократа
- •16. Натурфілософія доби Відродження (д. Бруно, м. Копернік, г. Галілей).
- •17. Консерватизм соціально-філософських поглядів в. Липинського.
- •18. Філософська антропологія (м. Шеллер, г. Плеснер, а. Гелен).
- •19. “Філософія життя” (ф. Ніцше, а. Бергсон, о. Шпенглер).
- •20. Екологічна свідомість, “екологічний імператив”.
- •21. Концепція ідеальної держави Платона.
- •22. Філософія доби Київської Русі.
- •25. Персоналізм (е. Муньє).
- •26. Релігійно-філософська система йоги.
- •27. Апологетика: примат віри.
- •28. Основні риси філософії Нового часу.
- •30. Релігійно-філософські ідеї джайнізму.
- •31. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р. Декарта.
- •32. Монадологія в. Лейбніца.
- •33. Розвиток філософії українського духу в Києво-Могилянській академії.
- •34. Російський космізм (к. Ціолковський, п. Флоренський). Ціолковський — основоположник теорії міжпланетних сполучень
- •35. Принцип плюралізму в історії філософії.
- •36. Особливості філософії досократівського періоду.
- •37. Етика стоїків (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій).
- •38. Соціально-філософська концепція т. Гоббса.
- •39. Позитивізм (о. Конт, г. Спенсер, р. Авенаріус, е. Мах).
- •40. “Філософія серця” п. Юркевича.
- •41. Особливості філософії класичного сократівського періоду.
- •43. Філософія історії г. Гегеля.
- •44. Періодизація етапів розвитку української філософії.
- •45. Екзистенціоналізм (м. Хайдеггер, а. Камю, ж.-п. Сартр).
- •46. Характерні риси філософії Стародавньої Індії.
- •47. Філософія Реформації (м. Лютер, ж. Кальвін).
- •48. Натуралістичний пантеїзм б. Спінози.
- •49. Університетська філософія в Україні XVIII – поч. XIX ст. (м. Костомаров, п. Куліш).
- •50. Матеріалістична позиція французьких просвітителів XVII–XVIII ст. (Ламетрі, д. Дідро, к. Гельвецій, п. Гольбах).
- •51. Основні риси філософії Відродження.
- •5) Геліоцентризм;
- •6) Підвищення ролі фактору часу, прискорення темпу життя.
- •52. Агностицизм філософії і. Канта.
- •53. Британське просвітництво (д. Локк).
- •55. Філософські ідеї т.Г. Шевченка.
- •58. Об’єктивний ідеалізм і. Канта, г. Гегеля , ф. Шеллінга.
- •59. Філософія українського космізму (в.І. Вернадський).
- •60. Феноменологія.
- •61. Конфуціанство.
- •62. Особливості римського періоду античної філософії.
- •63. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •64. Філософські погляди ф. Прокоповича.
- •65. Фрейдизм.
- •66. Сутність вчення кініків та кірінаїків.
- •67. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження (н. Макіавеллі, т. Мор, т. Кампанелла).
- •68. М. Гоголь як філософ.
- •69. Неофрейдизм (г. Маркузе, е. Фромм, г. Юнг, в. Райх).
- •70. Герменевтика.
- •71. Марксизм і релігія.
- •72. Християнський еволюціонізм (т. Де Шарден).
- •73. Скептицизм.
- •74. Патристика: віра для розуміння.
- •75. Неоплатонізм філософії епохи Відродження (Піко делла Мірандола, Парацельс)
- •76. Суперечність між методом і системою філософії г. Гегеля.
- •77. Філософія марксизму.
- •78. Головні періоди розвитку античної філософії.
- •79. Гуманістичний напрям філософії Відродження (д. Аліг’єрі, Петрарка, л. Валла).
- •80. Сенсуалістична філософія Нового часу (д. Локк, д. Берклі, д. Юм).
- •81. Проблема релігії в філософії л. Фейєрбаха.
- •82. Неотомізм (е. Жильсон, ж. Марітен).
- •83. Характерні риси філософії чарвака-локаята.
- •84. Деїстичний напрям філософії Просвітництва (ф. Вольтер, ш. Монтеск’є, ж.-ж. Руссо).
- •85. Д. Чижевський про історію філософії України.
- •86. Коротка характеристика економічної теорії к. Маркса і ф. Енгельса
- •87. Персоналізм м. Бердяєва та л. Шестова.
- •88. Загальна характеристика філософії Стародавнього Китаю.
- •89. Середньовічна містика в філософії м. Екгарта.
- •90. Філософія г.С. Сковороди.
- •91. Філософсько-правові і суспільно-політичні погляди французьких утопічних соціалістів (г. Маблі, Мореллі, г. Бабеф, к. Сен-Сімон).
- •92. Особливості філософської концепції санкх’я.
- •93. Раціоналістична філософія Нового часу (б. Спіноза, г. Лейбніц).
- •94. Суб’єктивна діалектика й. Фіхте.
- •95. Українська філософська думка доби Відродження (XIV–XVI ст.).
- •96. “Філософія конкордизму” в. Винниченка.
- •97. Основні риси елліністичного періоду античної філософії.
- •98. Томізм: проблема гармонії віри з розумом.
- •99. Основні риси філософії Просвітництва.
- •100. Філософські погляди Костомарова.
- •101. Сутність релігійно-філософської системи даосизму.
- •02. Закон заперечення заперечення.
- •1) Єдності та боротьби протилежностей
- •2) Переходу кількості в якість
- •3) Заперечення заперечення (з-н зз)
- •103. Коротка характеристика понять “розвиток”, “прогрес”, “регрес”.
- •104. Естетична свідомість.
- •105. Особливості антропогенного впливу суспільства на природу. (такий як і 169).
- •106. Економічна сфера життєдіяльності суспільства. (Див. 157)
- •107. Суспільна свідомість та її структура.
- •108. Критерії істини.
- •109. Людина, індивід, особа, особистість.
- •110. Проблеми спрямованості історичного процесу.
- •111. Філософія і релігія.
- •112. Предмет філософії.
- •113. Співвідношення буття і матерії.
- •114. Основні елементи наукового пізнання.
- •115. Діяльність як спосіб існування соціального
- •116. Форми суспільної свідомості.
- •117. Буття та його основні форми.
- •118. Простір і час, основні характеристики.
- •119. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.
- •1) Єдності та боротьби протилежностей
- •2) Переходу кількості в якість (зпкя)
- •3) Заперечення заперечення
- •120. Методи наукового пізнання.
- •121. Структура особистості (потреби, інтереси).
- •122. Суспільство як система, що саморозвивається.
- •123. Агностицизм та його головні напрями.
- •124. Чуттєве пізнання та його форми.
- •125. Категорії діалектики.
- •126. Основні функції філософії.
- •127. Філософія як методологія.
- •128. Коротка характеристика структури пізнавального процесу. (Див. 124)
- •129. Інтуїція в процесі пізнання.
- •130. Філософія як світогляд.
- •131. Поняття “субстанція”.
- •132. Етична форма свідомості.
- •133. Роль народонаселення і природних умов у розвитку суспільства.
- •134. Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •135. Методології загально-наукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо).
- •136. Система філософії та її структурні складові.
- •137. Емпіричні методи пізнання.
- •138. Основні принципи діалектики.
- •139. Філософія і наука.
- •140. Відображення як загальна властивість матерії.
- •141. Діалектика як метод.
- •142. Головні функції свідомості.
- •143. Політична сфера життєдіяльності суспільства.
- •144. Теоретичні методи пізнання.
- •145. Проблема свободи і відповідальності людини.
- •146. Сутність духовного життя суспільства.
- •147. Синергетика як нова методологічна орієнтація сучасної науки.
- •148. Ціннісна орієнтація та її соціальна детермінація.
- •149. Проблема матеріальної єдності світу.
- •150. Історичні форми діалектики.
- •151. Рух, основні його форми і властивості
- •152. Форми наукового пізнання (ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія)
- •153. Історичні типи взаємовідношень людини і суспільства.
- •154. Взаємодія пізнавальної та практичної діяльності людини.
- •155. Проблема сутності людини і сенсу життя.
- •156. Парадигма, стиль мислення, наукова картина світу
- •157. Головні сфери життя суспільства.
- •158. Проблема філософського осмислення історії.
- •159. Духовна сфера життєдіяльності суспільства.
- •160. Соціальне передбачення. Співвідношення понять “передбачення” та “прогнозування”.
- •161. Роль матеріального виробництва в житті суспільства.
- •162. Культурологічна концепція розвитку цивілізації.
- •163. Модель коеволюційного шляху розвитку сучасного суспільства.
- •164. Методи прогнозування.
- •165. Визначення та характеристика понять “закон”, “зв’язок”, “закономірність”.
- •166. Співвідношення свідомості і матерії.
- •167. Проблема пізнання в історії філософії.
- •168. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •169. Взаємодія природи і суспільства.
- •170. Матерія та основні форми її існування. Види і властивості.
- •171. Діалектична суперечність як джерело розвитку.
- •172. Співвідношення біологічного та соціального в походженні свідомості.
- •173. Практика і процес пізнання.
- •174. Культура як специфічна соціальна реальність.
- •175. Метафізика та її різновиди.
- •176. Принципи пізнання.
- •177. Коротка характеристика поняття “природа”.
- •178. Структура свідомості.
- •179. Етичні проблеми наукового пізнання.
- •180. Соціальні норми як вимоги до особистості.
- •181. Основні елементи структури матерії (нежива природа, жива природа, соціум).
- •182. Критерії наукового знання.
- •183. Соціальна сфера життєдіяльності суспільства.
- •184. Функції культури.
- •185. Історичні форми світогляду.
- •186. Некласичні концепції діалектики (“трагічна діалектика”, діалектична теологія, негативна діалектика).
- •187. Сцієнтизм і антисцієнтизм.
- •188. Способи подолання негативного антропогенного впливу на природу.
- •189. Вищі цінності людського існування (життя, свобода, любов, мир).
- •190. Ключові стратегії вирішення глобальних проблем сучасності.
- •191. Діалектика чуттєвого та раціонального рівнів пізнання.
- •192. Політична свідомість.
- •193. Істина як процес.
- •194. Проблема визначення поняття “культура”.
- •195. Цінності та їх функції.
- •196. Свідомість як вища форма відображення дійсності. Рівні відображення.
- •197. Закон єдності і боротьби протилежностей.
- •198. Проблема відчуження в філософії марксизму і неофрейдизмі.
- •199. Соціальна філософія про сутність і структуру суспільства.
- •200. Діалектика взаємодії природи і суспільства.
34. Російський космізм (к. Ціолковський, п. Флоренський). Ціолковський — основоположник теорії міжпланетних сполучень
Його дослідження вперше показали можливість досягнення космічних швидкостей, довівши ймовірність міжпланетних польотів. Він першим вивчив питання про ракету — штучний супутник Землі й висловив ідею створення навколоземних станцій як штучних поселень, що використають енергію Сонця, і проміжних баз для міжпланетних сполучень; розглянув медико-біологічні проблеми, що виникають при тривалих космічних польотах.
Ціолковський обстоював ідею розмаїтості форм життя у Всесвіті, став першим ідеологом і теоретиком освоєння людиною космічного простору, кінцева мета якого уявлялася йому у вигляді повної перебудови біохімічної природи породжених Землею мислячих істот.
П. О. Флоренський
Основні праці Флоренського: «Стовп і утвердження істини», «Сенс ідеалізму». В першій роботі автор демонструє майже надлюдську ерудицію - блискучі знання з філософії, теології, математики. Філософські висновки Виступаючи проти раціоналізму, Флоренський називає його філософією поняття та розуму, філософією речей і неживої нерухомості, який повністю пов'язаний із законом тотожності.
Флоренський досліджує природу істини, вважаючи, що вона, абсолютна реальність, надраціональна цілісність, пізнається завдяки релігійному переживанню, яке підтверджує, що Бог - «конкретна єдність Отця, Сина і Духа Святого». В такому переживанні ми доходимо висновку, що любов - основа живої реальності й істини. Структура буття й істина пізнаються тільки тоді, коли суб'єкт керується живою реальністю, оскільки те, що виникає в нашій свідомості, є не суб'єктивною копією об'єкта або утворенням розуму, як вважав Кант, а дійсним об'єктом зовнішнього світу.
Заслуга Флоренського полягає в тому, що він відстоює думку про онтологічний внутрішній зв'язок всіх істот, що дає можливість вирішити багато питань (розуміння природи істини, тлумачення світу як органічного цілого, обґрунтування існування абсолютних цінностей тощо). Велике значення має вчення Флоренського про те, що ідеї Платона є живими конкретними особистостями, а не абстрактними поняттями. Щоправда, під цими особистостями Флоренський розуміє дещо більш високе, ніж людське «Я» (расу, націю, людство тощо). Ідеал християнського життя Флоренський вбачає не у строгому відчуженні від світу, а в радісному світосприйнятті, яке робить світ багатшим і піднімає на новий, більш високий щабель. Умовою цього є християнська філософія, тобто філософія ідеї та розуму, філософія особистості та творчого подвигу.
Космологія у Флоренського розгортається в систему філософії і наділяється богословськими даними. Вирішуючи проблему всеєдності, Флоренський з великою силою підкреслив живе єдність Космосу як таємницю природного бутя.
35. Принцип плюралізму в історії філософії.
Філософський плюралізм виявляється в обґрунтуванні тим чи іншим мислителем сутності розвитку філософії. У Гегеля, наприклад, цей розвиток пов'язується з конкретною історичною епохою, з її економічними, культурними, релігійними та іншими характеристиками, а розвиток філософії є не тільки внутрішньою логікою розвитку абсолютної ідеї, але й залежністю від соціальної реальності.
У марксизмі проблема плюралізму набуває історико-матеріалістичного вирішення. Філософія як одна з форм суспільної свідомості, як духовне утворення певною мірою залежить від особливостей суспільного буття, різних факторів суспільного життя. Цей підхід було абсолютизовано у радянській філософії, де всіляко відстоювався ідеологічний патріотичний принцип і неминуче критикувався плюралізм філософських підходів.
Протилежні погляди висловлюють представники екзистенційно-персоналістського напряму, які виступають проти розуміння філософії як відображення і вираження певних сторін абсолютної ідеї або суспільного буття. Філософія, на їх думку, специфічна не своїм предметом, а способом відношення людини до буття. Отже, сутність філософії утворює не якийсь особливий специфічний предмет розгляду, а саме філософське мислення, філософствування, яке полягає в прагненні особистості встановити згоду між собою і навколишнім світом, тому філософія є формою її самореалізації. Кожна особистість створює свою філософську систему зі специфічною проблематикою дослідження, вибором ідей, які виражають в абстрактних термінах внутрішній стан особистості філософа, стилем, способом викладення матеріалу. Звідси висновок: кожна філософська система має цінність тільки для її творця і не може претендувати на загальну значущість.
Незважаючи на ті чи інші відмінності вищезгаданих концепцій, в яких характеризується природа і специфіка філософії, кожна з них містить «раціональне зерно». їх відмінність не виключає і того загального висновку, що основою філософського плюралізму є своєрідність особистості мислителя, його індивідуальний характер, його індивідуальний досвід, індивідуальне переживання, індивідуальні здібності, індивідуальне оволодіння досягненнями культури своєї епохи, свого народу.