34. Російський космізм (к. Ціолковський, п. Флоренський). Ціолковський — основоположник теорії міжпланетних сполучень

Його дослідження вперше показали можливість досягнення космічних швидкостей, довівши ймовірність міжпланетних польотів. Він першим вивчив питання про ракету — штучний супутник Землі й висловив ідею створення навколоземних станцій як штучних поселень, що використають енергію Сонця, і проміжних баз для міжпланетних сполучень; розглянув медико-біологічні проблеми, що виникають при тривалих космічних польотах.

Ціолковський обстоював ідею розмаїтості форм життя у Всесвіті, став першим ідеологом і теоретиком освоєння людиною космічного простору, кінцева мета якого уявлялася йому у вигляді повної перебудови біохімічної природи породжених Землею мислячих істот.

П. О. Флоренський

Основні праці Флоренського: «Стовп і утвердження істини», «Сенс ідеалізму». В першій роботі автор демонструє майже надлюдську ерудицію - блискучі знання з філософії, теології, математики. Філософські висновки Виступаючи проти раціоналізму, Флоренський називає його філософією поняття та розуму, філософією речей і неживої нерухомості, який повністю пов'язаний із законом тотожності.

Флоренський досліджує природу істини, вважаючи, що вона, абсолютна реальність, надраціональна цілісність, пізнається завдяки релігійному переживанню, яке підтверджує, що Бог - «конкретна єдність Отця, Сина і Духа Святого». В такому переживанні ми доходимо висновку, що любов - основа живої реальності й істини. Структура буття й істина пізнаються тільки тоді, коли суб'єкт керується живою реальністю, оскільки те, що виникає в нашій свідомості, є не суб'єктивною копією об'єкта або утворенням розуму, як вважав Кант, а дійсним об'єктом зовнішнього світу.

Заслуга Флоренського полягає в тому, що він відстоює думку про онтологічний внутрішній зв'язок всіх істот, що дає можливість вирішити багато питань (розуміння природи істини, тлумачення світу як органічного цілого, обґрунтування існування абсолютних цінностей тощо). Велике значення має вчення Флоренського про те, що ідеї Платона є живими конкретними особистостями, а не абстрактними поняттями. Щоправда, під цими особистостями Флоренський розуміє дещо більш високе, ніж людське «Я» (расу, націю, людство тощо). Ідеал християнського життя Флоренський вбачає не у строгому відчуженні від світу, а в радісному світосприйнятті, яке робить світ багатшим і піднімає на новий, більш високий щабель. Умовою цього є християнська філософія, тобто філософія ідеї та розуму, філософія особистості та творчого подвигу.

Космологія у Флоренського розгортається в систему філософії і наділяється богословськими даними. Вирішуючи проблему всеєдності, Флоренський з великою силою підкреслив живе єдність Космосу як таємницю природного бутя.

35. Принцип плюралізму в історії філософії.

Філософський плюралізм виявляється в обґрунтуванні тим чи іншим мислителем сутності розвитку філософії. У Гегеля, наприклад, цей розвиток пов'язується з конкретною історичною епохою, з її економічними, культурними, релігійними та іншими характеристиками, а розвиток філософії є не тільки внутрішньою логікою розвитку абсолютної ідеї, але й залежністю від соціальної реальності.

У марксизмі проблема плюралізму набуває історико-матеріалістичного вирішення. Філософія як одна з форм суспільної свідомості, як духовне утворення певною мірою залежить від особливостей суспільного буття, різних факторів суспільного життя. Цей підхід було абсолютизовано у радянській філософії, де всіляко відстоювався ідеологічний патріотичний принцип і неминуче критикувався плюралізм філософських підходів.

Протилежні погляди висловлюють представники екзистенційно-персоналістського напряму, які виступають проти розуміння філософії як відображення і вираження певних сторін абсолютної ідеї або суспільного буття. Філософія, на їх думку, специфічна не своїм предметом, а способом відношення людини до буття. Отже, сутність філософії утворює не якийсь особливий специфічний предмет розгляду, а саме філософське мислення, філософствування, яке полягає в прагненні особистості встановити згоду між собою і навколишнім світом, тому філософія є формою її самореалізації. Кожна особистість створює свою філософську систему зі специфічною проблематикою дослідження, вибором ідей, які виражають в абстрактних термінах внутрішній стан особистості філософа, стилем, способом викладення матеріалу. Звідси висновок: кожна філософська система має цінність тільки для її творця і не може претендувати на загальну значущість.

Незважаючи на ті чи інші відмінності вищезгаданих концепцій, в яких характеризується природа і специфіка філософії, кожна з них містить «раціональне зерно». їх відмінність не виключає і того загального висновку, що основою філософського плюралізму є своєрідність особистості мислителя, його індивідуальний характер, його індивідуальний досвід, індивідуальне переживання, індивідуальні здібності, індивідуальне оволодіння досягненнями культури своєї епохи, свого народу.