30. Релігійно-філософські ідеї джайнізму.

У першому тисячолітті до н. е. в давньоінд. суп-ві. відб-ся значні соц.-ек. зміни. Традиційний ведичний ритуалізм не відповідає новим умовам. Виникає низка нових доктрин, і серед них всеіндійське значення здобувають вчення джайнізму і буддизму. Основоположником джайнізму (термін походить від слова «джина» -переможець) вважається Махавіра Вардхамана, який жив у VI ст. до н. е. Він виріс у заможній сім'ї; коли йому виповнилося 28 років, залишив рідний дім і після 12 років блукань і аскетичного життя заклав у своїх працях основи нового філ-го вчення. В джайнізмі, як і в багатьох інших давньоінд-х школах, релігійні з-ни поєднуються з філ-ми поглядами, що проголошують дуалізм. Сутність людини, згідно з джайнізмом, склад. з 2 частин – мат-ої (аджива) і дух-ї (джива). Сполучною ланкою між ними виступає карма

Карма — це тонка матерія, що утворює її тіло і з'єднує душу з грубою матерією. В результаті виникає живий індивід. Карма весь час супроводжує душу в нескінченному ряду перероджень. Джайністи досконало розробили теорію карми і розрізняють вісім видів карм. Вони поділяються на добрі та лихі. Добрі карми утримують душу в циклах перероджень. Лихі карми негативно впливають на основні властивості душі, які вона має у своїй натуральній формі. Коли людина повністю звільняється від лихих і добрих карм, вона стає звільненою особистістю.

На думку джайністів, тільки людина може вирішити, що таке добро і зло і до чого віднести все те, що зустрічається в житті. Людина за допомогою духовної сутності може керувати матеріальною сутністю і контролювати її.

Звільнення людини від впливу карм можливе тільки через здійснення добрих справ і суворий аскетизм. У зв'язку з цим створюється етика, яка називається триратна (три дорогоцінності). У ній говориться про правильне пізнання, правильне знання, правильне життя, обумовлені правильним розумінням віри. На думку джайністів, аскетизм більшою чи меншою мірою є правильним життям. Вони вважають, що людина може звільнитися тільки сама і їй ніхто не може в цьому допомогти. По суті етика джайнізму - егоцентрична.

31. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р. Декарта.

Видатний мислитель Франції ХVІІ ст. – Рене Декарт – один з основоположників науки і філософії нового часу.

Р. Декарт – автор дедуктивного методу пізнання і родоначальник філософського раціоналізму. Рене Декарт (1596 – 1650) – філософ, математик, фізик, механік, фізіолог, народився в родині французького дворянина.

Основні філософські праці Декарта: “Розміркування про метод” (1637), “Роздуми про першу філософію” (1641), “Начала філософії” (1644).

Основна риса філософського світогляду Декарта – дуалізм. Дуалізм Декарта виявлявся у його вченні про так звані субстанції.

З одного боку, субстанція, як начало, є об’єктивним, вічним матеріальним тілом, котре для свого існування не потребує причини. Це – протяжна субстанція, реальне тіло.

З іншого боку, філософ допускав нематеріальну, ідеальну, “мислячу субстанцію”, котра існує незалежно, сама по собі. Отже, Декарт визнавав два незалежних начала – матеріальне і ідеальне. В цьому і полягає його двоїстість, дуалізм. Єдино правильним методом пізнання Декарт вважав раціоналізм і дедукцію. В теорії пізнання Декарт виступив як реформатор, автор нового наукового методу пізнання – дедукції, котра означає виведення пошукових істин на основі інших істин, що вже відомі і встановлені. Це щось на зразок математики, коли конкретне знання отримують на основі деяких загальних принципів, постулатів і аксіом.

Декарт вважав, що пізнання не може ґрунтуватися на відчуттях, покази яких є обманливими. Єдиними, найдостовірнішим засобом пізнання, його критерієм може бути лише мислення, розум, інтелектуальна інтуїція. Він був засновником філософського раціоналізму – напрямку в теорії пізнання, згідно з яким його істини мають своїм джерелом не чуттєве пізнання, не емпіричний досвід, а розум (від лат ratio – розум, rutionalis – розумний). Раціональні, логічні ознаки достовірного знання, його загальність і необхідність, Декарт вбачав у математиці, її аксіомах. Ці ознаки не даються у досвіді і його узагальненні, а взяті з самого розуму, його ідей, котрі природжені йому. Це, безумовно, безпідставна точка зору. Бо вона заперечує пізнання в його єдності з чуттєвим досвідом, практикою.

Раціоналізм фактично відкидає ту достовірну істину, що єдиним джерелом знань є чуттєвий досвід людини, вплив зовнішнього світу на її органи відчуттів.

Раціоналізм Декарта, як однобічне розуміння логічного характеру математичного знання, не став загальновизнаним напрямком у світовій філософії. Він мав як прихильників, так і супротивників.