21. Концепція ідеальної держави Платона.

Платон (428-347 до н.е.) був ідеалістом. Ідея завжди активна, а матерія пасивна. Речі плинні, а ідеї вічні.

Надзвичайно цікавими були роздуми Платона про можливітсь побудови ідеальної держави (ІД) на засадах справедливості. Згідно з планом, у ІД мають жити три головні прошарки: правителі, воїни, робітники (селяни, торгівці).

Три стани в ІД:

1. Розумна душу – мудрість – філософ-правитель – відсутня приватна вл-ть – одержавлення жінок та дітей – державне виховання -> гімнастика, риторика, стратегія, тактика, муз. виховання;

2. Імпульсивна душа – мужність (здатна отримувати імпульс і його виконувати) – воїни – відсутність приватної вл-ті - …

3. Стяжательна душа – ощадливітсь (поміркованість) – ремісники – є приватна вл-ть – родинне виховання -> гончарство, хліборобство, рибальство.

Кожен представник цих прошарків повинен якомога старанніше виконувати свої обовєязки, поєднуючи в собі такі якості як мудрість (правителі), мужність (воїни) та пошук (робітники). Це дасть можливість уникнути користолюбсва й несправедливості. Твердження про необхідність жити заради спільного добра наштовхнуло Платона на ідею знищення родинно-шлюбних стосунків, усуспільнення всіх жінок та дітей.

Ві філ-ів-правителів залежить одне: чітка і однозначна команда. Правителями можуть стати тільки особи, здатні добре керувати державою.

Солдата готують так, щоб він міг виконати свою місію. Той найкращий, який готовий забрати якомога більше життів ворога, а не віддати своє.

Цей поділ відрізн. від інд. каст тим, що з третього стану можна перейти до двох перших. Проте перші 2 стани чітко відокремлені від 3, тому що Бізнес + Політика = Корупція. Доки не розрвати цей звєязок ніщо не допоможе у подоланні корупції.

Всі стани обєднує справедливість:

Справедливо, що мудреці правлять,

Справедливо, що мужні воюють,

Справедливо, що той хто вміє найкраще хліб робить.

Всіма силами він хоче захистити свою ІД від змішання класів. Всі три класи в рівній мірі необхідні ІД і, взяті всі разом, являють велике і прекрасне. Кожному стану відповідає свій рівень освіти.

Проте Платона майже не займають питання устрою життя і праці ІІІ класу, питання його побуту, його морального стану. Проект Платона розглядає розподіл праці в державі тільки між його вільними громадянами. Він не забув про рабство просто виніс його за дужки.

Коли філ-ф захотів втілити цей план в життя, то правитель Сіракуз, після початку реалізації ІД, відчув, що влада випливає з рук і продав Платона у рабство.

22. Філософія доби Київської Русі.

Усі пам'ятки нашої давньої філ-ї можна поділити на дві групи: перша - це тексти, що виникли на території Київської Русі (оригінальна літ-ра), друга - переклади текстів, що різними шляхами надходили з інших країн.

Багатий філ-й зміст мають твори вітч-х мислителів: «Слово про закон і благодать» Іларіона, «Успенський збірник», «Моління» Данила Заточника, «Слово» Кирила Туровського, «Повчання» Володимира Мономаха, «Житія» Бориса і Гліба, «Ходіння» Данила Паломника, «Повість временних літ», «Печерський Патерик» та іа

Давньоруська філ-я намагалася дати відповідь на основне питання б.-я. філ-ї: як людині жити в цьому світі? Синтезуючи зх. та сх. думку, вона набувала самобутнього та оригінального характеру, мала статус мудрості.

Здійснюються спроби пізнавальної діяльності. Передусім вона спрямовується до Бога, а вже потім до світу і людини, які створені, живуть і мислять завдяки провидінню Бога.

Важлива роль відводилася істині та правді. Істину створив Бог, а оск. він один, єдина й істина, яка не існує поза християнством. Людина того часу намагалася не просто осягнути істину, а насамперед втілити її в життя.

Важливе місце в пізнанні посідало серце. Бог промовляв не до розуму, а до серця людини.

Специфічною рисою філ-го світогляду було символічне тлумач. дійсності (розуміння світу через притчу).

Добро і Зло уявлялись як реальні космічні фактори, що визначають життя Всесвіту, ними пройнято всі мат. та дух. явища. Добро розглядалось як сукупність факторів, що сприятливо впливають на окремого індивіда або спільноту. Базовою виступала ідея добра, іманентно притаманна Богу, і зла, протилежного «сущим» добру і благу.

Людина - «храм», де присутній Бог; призначення людини вбачають у служінні Богові. Кожна людина може обрати два шляхи - життя і смерті. Шлях життя - це шлях вивільнення від смерті, покори Богу, виконання всіх настанов віросповідання, він адекватний спасінню людини. Шлях смерті - це шлях гріха, гордощів, непокори, що веде до довічних страждань.

Християнська ідея милосердя переросла у принцип моралі. Моральні настанови засуджували гордість, заздрість, злобу, лицемірство, пияцтво, жадобу, обмову та ін. Пропагувались дружба, шанування старших і батьків, правда і щирість.

Філ-ка думка Київської Русі як живе історичне явище мала свій образ, свій духовний досвід, відтворювала дух своєї епохи. І хоча вона мало досліджена, в ній можна виділити такі принципи, ідеї й особливості: загальна спрямованість на вирішення актуальних питань суспільного буття; обгрунтування духовно-практичної форми освоєння світу; увага до проблем людини, пізнання, смисложиттєвої проблематики; вірність і дотримання канонів і традицій православної віри; у сфері соціальних і моральних стосунків переважання загальнолюдських ідеалів добра і краси, мужності, вірності, чесності, щирості, простоти.

23. Етичні погляди І. Канта. “Категоричний імператив”.

Родоначальником німецької класичної філософії був Іммануіл Кант /1724-1804 рр./. Його теоретична діяльність поділяється на два періоди. Перший період закінчується 60-ми роками 18 століття. В цей період переважали матеріалістичні позиції.

З 70-х років починається другий так званий "критичний" період, коли в філософії Канта ми знайдемо і дуалізм, і агностицизм, і ідеалізм. Основні твори цього періоду: "Критика чистого розуму" /1781/, "Пролегомени" /1783/, "Критика практичного розуму" /1788/.

Найбільшої уваги Кант приділив питанню моральності і її етичній концепції. Одна з заслуг Канта полягає в тому, що він відділив питання про існування Бога, душі, свободи – питання теоретичної свідомості – від питання практичної свідомості.

Аналіз моральної філософії Кант здійснює для розв´язання суперечності між "світом природи" і "світом свободи". Філософія природи досліджує об´єктивні закони, "згідно з якими усе відбувається". Тут панує принцип необхідності. Подолати суперечність між необхідністю і свободою може моральна філософія, що визначає закони, "за якими усе має відбуватися".

Він виділяє два рівні моральної філософії: емпіричну, і "чи­сту". Якщо спиратися на емпіричну філософію, то ніколи не можна віднайти всезагальних законів. Тому моральна філософія цілком ґрунтується на своїй "чистій частині", тобто на апріорних принципах.

Імператив– це правило, що містить об'єктивний примус до вчинку певного вигляду. Категоричний імператив – це безумовне етичне розпорядження про належну поведінку людини як розумної істоти, що володіє вільною волею. Виконання цього розпорядження є абсолютно необхідним, незалежно від того, чи витягує в результаті цього чоловік для себе користь чи ні. Всі імперативи Кант підрозділяє на дві групи – гіпотетичні і категоричні, які характеризують різні сторони людського духу.

Під гіпотетичними імперативами він мав на увазі вимоги, які слід дотримувати як необхідних умов, аби досягти поставлених цілей.

Категоричний імператив:

1) «...поступай лише згідно з такою максимою, керуючись якій ти в той же час можеш побажати, аби вона стала все загальним законом»1;

2) «...поступай так, щоб ти завжди відносився до людства і в своїй особі, і в особі всякого іншого також, як до мети, і ніколи не відносився б до нього лише як до засобу».

Перше формулювання категоричного імперативу має на увазі вимогу того, аби людина як розумна істота поступала відповідно до його вимог з поваги до самого закону, зі свідомості свого боргу; друга – вимога того, аби кожна людина відносилася до іншого завжди безкорисливо, бачивши в нім не засіб для досягнення своїх цілей, але лише самостійну, абсолютну самоценность. Це формулювання – вихідний постулат кантівської філософії про цінність особи, ідеї про людину як мету саму по собі, як вищій цінності.

Для Канта категоричний імператив – це етичний закон, він є об'єктивніим, абсолютним, необхідніим, універсальним.

24. Вчення В.І. Вернадського про ноосферу.

Володимир Вернадський. В.І. Вернадський одним із перших усвідомив величезний перетворюючий вплив живих організмів на усі три зовнішні оболонки Землі в планетарному масштабі, тісну взаємодію і взаємозалежність усіх форм життя. Це дало йому поштовх до створення всеохоплюючої теорії біосфери, тобто тієї частини зовнішніх оболонок нашої планети, яка безпосередньо пов´язана з існуванням життя на Землі. В.І. Вернадський (1934) дав таке визначення біосфери: "Біосфера являє собою оболонку життя — область існування живої речовини".

Вернадський особливо виділяє перетворюючий вплив на Землю однієї з форм життя — людини — через її розумну діяльність і передбачає швидке зростання глибини і масштабів цього впливу. Природні об´єкти, які вже зазнали впливу людської діяльності, він відносить до "ноосфери" тобто до "сфери розуму" і передбачає, що ноосфера буде швидко розширюватись, охоплюючи все більшу частину Землі — від глибоких її надр до найвищих шарів атмосфери.

У золотий фонд світової науки увійшла робота В.І. Вернадського "Декілька слів про ноосферу", яка з´явилася у 1944 році. Тут у концентрованому вигляді викладено його бачення еволюційно-історичного процесу, перспектив майбуття людства як космічного феномену. Стверджується, що під впливом розвитку науки і пізнання біосфера має стати ноосферою, тобто цариною розуму, де панують закони мудрості й гармонії.

Він вважав, що ноосфера — це такий стан біосфери, в якому мають виявитися розум і спрямована ним праця людини як нова, небувала на планеті, геологічна сила. Так ноосфера в просторі значною мірою перекривається з біосферою, але не тотожна їй.

Вчений говорив, що: життя на Землі — явище космічне..(зародки життя заносяться з космосу на всі планети, де можуть еволюціонувати, урізноманітн. і вдосконалюватись).

Зародки теорії біосфери і усвідомлення взаємозв´язку багатьох процесів у зовнішніх оболонках Землі були вже в роботах попередників. Але таку цілісну й завершену систему уявлень про "космізм життя" В.І. Вернадський сформулював у своїх творах вперше в історії людства.