19. “Філософія життя” (ф. Ніцше, а. Бергсон, о. Шпенглер).

Філософія життя (ФЖ) – філ-ий напрям, який розглядає все суще як форму прояву життя, як деяку реальність, що не є тотожною ні духу, ні матерії, яку можна осягнути тільки інтуїтивно. Для ФЖ головним є поняття життя. В залежності від того, як розуміти життя, розрізняють варіанти ФЖ.

а) Життя береться в його біологічно-натуралістичному значенні, як буття живого орг-му на відміну від штучного

б) космологічно-метафізичне тлумачення життя - иття деяка космічну життєдайна сила, яка безперервно себе відтворює, біологічна форма є однією із життєвих форм. Пізнати її можна тільки інтуїтивно, а не розумом.

"ФЖ" – це ірраціоналістичний напрямок, що сформ-ся в кін. XIX – поч. XX ст. Він виник як реакція на кризу класичного зх. раціоналізму. Найбільшого поширення ФЖ набула в першій чверті XX ст. У подальшому цей напрямок втрачає свою самостійність і його принципи викор-ся екзистенціалізмом, персоналізмом, феноменологією і, особливо, філ-кою антропологією.

Представниками "філософії життя" є Фрідріх Ніцше (1844–1900), Анрі Бергсон (1859–1941), Вільгельм Дільтей (1833–1911), Георг Зіммель (1858–1918), Освальд Шпенглер (1880–1936) та ін.

А. Шопенгауера обстоював примат волі відносно розуму. Стверджував, що воля є специфічною, відносно самостійною. При цьому воля визначає спрямованість і результати розумового пізнання. Воля пронизує весь світ, вона – першоначало й абсолют. Світ є нічим іншим як "волею і уявою"

Ф. Ніцше також вважав волю основою життя. Життя є проявом "волі до влади". "Щоб зрозуміти, що таке "життя", і якого роду устремлінням і напруженням воно є, ця формула має однаковою мірою відноситися як до дерева і рослини, так і до тварини". І далі: "Задля чого дерева первісного лісу борються одне з одним? Із-за влади!" (див. його працю "Жадання влади").

У ФЖ "життя" виступає в ролі первинної реальності, цілісного процесу, як безперервне творче становлення "живого". Життя протистоїть нежиттю, всьому неорганічному, застиглому. Тому, якщо "життя" перебуває в постійному русі і протиріччі, наука не може бути ефективним засобом пізнання цього життя. Розум завжди людяно орієнтований, має мету, а "життя" вище б.-я. цілеспрямованості -> на перше місце переміщ-я не раціональні, а інтуїтивні форми пізнання.

Істина не доступна кожному в процесі навчання, її пізнання носить недемократичний характер, виникає проблема "аристократизації" пізнання. Звідси – висока оцінка особистості та її творчості.

Основні настанови і цінності "ФЖ" – прагнення до життя, відсутність страху смерті, бажання бути сильнішим за інших, воля до влади, благородство й аристократизм духу.

20. Екологічна свідомість, “екологічний імператив”.

Становлення екологічної свідомості (ЕС) хар-ся такими ознаками, як глобальність, переосмислення всіх основних світоглядних питань, опора на науку, з'єднання її з гуманістичними цінностями, здатність піднятися над своїми інтересами заради інтересів більш широких суспільних верств, прагнення діяти в ім'я збереження природи, врятування життя на планеті. Становлення ЕС йде за чотирма напрямками:

науковому (проявляється у прагненні реалізувати на практиці знання про існуючі в природі зв'язках про те, як можна уникнути їх порушення в ході виробничої діяльності);

економічному (через усвідомлення економічної невигідності виробничої діяльності, яка руйнує природу);

культурному (виражається в бажанні зберегти природу як елемент культурного середовища);

політичному (проявляється у прагненні людей створити умови, відповідні гідності людини). Тобто мета ЕС - переорієнтація людського світогляду.

ЕС - це форма суп. свідомості, що перебуває в стадії формування, що включає в себе сукупність ідей, теорій, поглядів, мотивації, що відображають екологічну сторону суспільного буття, а саме - реальну практику відносин між людиною і середовищем її життя, між суспільством і природою, включаючи регулятивні принципи і норми поведінки, спрямовані на досягнення оптимального стану системи «суспільство - природа».

Об'єктами відображення ЕС є екологічна ситуація, соц.-екологічні відносини, соц.-екологічна діяльність.

Предмет ЕС складають відносини людей до природи і один до одного з приводу природи.

Основний компонент змісту ЕС - усвідомлення цінності життя і небезпеки її деградації, потреба її збереження, а також усвідомлення обмеженості ресурсів природи, інтегральною частиною, якої є людина.

Головною функцією ЕС є регуляція відповідної поведінки.

Екологічний імператив — це сукупність умов взаємодії сусп-ва та природи, порушення яких буде мати катастрофічні наслідки для людства. Він є усвідомленням об'єктивної необхідності рахуватись не просто з з-нами природи, а й з пред'явленими нам з її боку «технічними» умовами. Екологічний імператив виражає необх-ть оцінювати наслідки б.-я. діяльності, пов'язаної з втручанням у природні процеси з точки зору загальних умов взаємовідносин сусп-ва та природи, збереження умов біологічного існування людини і вимагає виключення б.-я. можливості руйнації природних екосистем.