1. Філософія античності: космоцентризм

Космоцентризм — філкий напрямок античності. Це систем філ-х поглядів що з'явилася в Ст. Греції, згідно з якою світ сприймається як космос, різноманітний, гармонійний і водночас вселяє жах. Всі явища навк. світу розглядалися через призму космосу.

Впродовж VI—I ст. до н.е. у Ст. Греції відбувався бурхливий розквіт культури й філ-ії. За цей період були ств. нове неміфологічне мислення, нова картина світу, центральним елементом якої стало вчення про космос.

Космос охоплює Землю, людину, небесні світила. Він замкнутий, має сферичну форму й у ньому відб-ся постійний кругообіг — все виникає, тече й змінюється. Із чого виникає, до чого вертається — ніхто не знає.

Космоцентризм притаманний досократівському періоду античної філософії. Представники:

- Мілетська школа: Геракліт Ефеський,

- Атомісти: Демокріт, Левкіп,

- Елейська школа: Парменід, Зенон.

Основні риси філософії даного періоду:

- критичне переосмислення міфологічних уявлень про першопричину світу,

- космоцентризм,

- учення про Логос і Хаос,

- Рання діалектика,

- метод філософії – декларування,

- атомістична теорія світу,

- найвний матеріалізм.

Специфікою давнього. філ-ї, особливо в початковий період її розвитку, є прагнення зрозуміти сутність природи, космосу, світу в цілому. Спрямованість інтересів перших гр. Філ-ів - Фалеса, Анаксімандра, Анаксимена, Геракліта, Емпедокла - визначалася в першу чергу характером міфології, традиційних язичницьких вірувань і культів. А давнього. міфологія була релігією природи,і одним з найважливіших питань у ній було питання про походження світу. На місце міфол-го походження у філ-фів стає причина. Для перших філ-ів характерна особливого роду стихійна діалектика мислення. Вони розглядають космос як безперервно змінюване ціле, в якому незмінне і самототожності першооснова постає в різних формах, зазнаючи всілякі перетворення. Особливо яскраво це представлено у Геракліта, згідно з яким все суще треба мислити як рухливе, єдність і боротьбу протилежностей, не випадково Геракліт вважав першоосновою вогонь: вогненна стихія - найдинамічніша і рухома серед елементів космосу. Однак мислення перших філ-ів ще не вільне від образно-метафоричної форми, в ньому логічна обробка понять ще не зайняла якогось помітного місця.

2. “Лінія Платона” і “лінія Демокріта” в філософії античності.

Основними представниками досократівського та сократівського класичного періоду є філософи Демокріт і Платон відповідно. Платон відомий як творець першої послідовної системи ідеалізму, яка дістала назву лінії Платона. А Демокріт – як творець першої послідовної системи матеріалізму (лінія Демокріта).

Платон перший визначив філ-ію як науку, що будується на абстрактних поняттях (ідеях). Відповідно до вчення про ідеї, світ чуттєвих речей не є світом дійсно сущого: чуттєві речі перебувають у безперервній зміні, то виникають, то гинуть. Всьому тому, що є в них справді сущим, чуттєві речі зобов'язані своїм безтілесним прообразам, які Платон називає ідеями. Ідеї вічні, незмінні, безвідносні; не залежать від умов простору і часу. По відношенню до чуттєвих речей є одночасно і їх причинами, і тими зразками, за якими були створені ці речі. Водночас ідеї є метою, до якої прагнуть істоти чуттєвого світу. Платон переконаний, що без звертання до ідей не можна обійтись, це єдиний шлях подолання різноманіття, невичерпності чуттєво-емпіричного світу. Платонівська ідея або, "ейдос", —об'єктивне поняття.

Ідеальний світ Платона протистоїть звичайному світові не тільки як абстрактне — конкретному, сутність — явищу, оригінал — копії, але і як добро — злу. Тому ідеєю всіх ідей виступає ідея добра як такого — джерело істини, краси і гармонії. Ідея добра безлика. Ідея добра виражає безликий аспект філ-ї Платона, тоді як Бог-творець —- особисте начало. Бог і ідея добра дуже близькі. Ідея добра увінчує піраміду ідей Платона.

Демокріт (атоміст). Праці: «Про природу», «Про розум». Основоположник матеріалістичної лінії у філ-ї. У вирішенні проблеми буття проголошує наявність двох начал: атомів і пустоти. Атоми розрізняються за формою, розташуванням і вагою. Вони рухаються в різних напрямах. Земля, вода, повітря, вогонь - це первинні угрупування атомів, людина теж склад. з атомів. При цьому її душу утв-ть особливі атоми. Пустота існує, вміщуючи в себе різні предмети, а може існувати й без них, самостійно. Кількість атомів нескінченна, нескінченна і пустота. Звідси вічність сущого у просторі і часі. Демокріт перший з мислителів вводить поняття причини. У Демокріта головним було питання „з огляду на що” виникають усі речі. Стверджує, що ніщо не виникає без причини. Причинність у нього обумовлена коливальним рухом атомів і зіткненням їх. Демокріт фактично був атеїстом, про це свідчить його уявлення про богів як подібних до людей вогнистих атомів.

Атомістичне вчення Демокріта дало можливість пояснити причини існування мат-го світу як безперервного процесу народження й смерті без апеляції до Бога та містики. . Е. Шредінгер (один з найвидатн. фізиків XX ст.): сучасне «атомістичне вчення - всього лише повторення теорії Демокріта. З неї все вийшло і є її плоть від плоті».