Проблема буття у філософії

Буття - одне з найважливіших, найабстрактніших світоглядних понять, до яких дійшло людство в процесі свого розвитку.

Реальність - (від лат. realis — речовинний, дійсний, від res — річ, предмет) — філософський термін, який означає те, що існує насправді. Окреслення того, що існує насправді, а що насправді не існує — складне онтологічне питання, а тому серед філософів термін реальність вживається в різних значеннях в залежності від філософського напрямку чи школи.

Об'єктивна реальність - існування світу незалежно від свідомості людини (тобто суб'єкта), розуміння світу не з позиції суб'єкта, тобто реальності навколишнього світу незалежно від уявлень людини про нього, а з позиції того, що все існує поза нашою свідомості і того, що відображається ним ( свідомістю).

Суб'єктивна реальність -

Людина - вид живих організмів, що на сучасному етапі існування живого перебуває на найвищому щаблі розвитку і зайняв його в результаті довгого і складного процесу історико-еволюційного прогресу (антропогенезу).

Духовна культура - це система знань і світоглядних ідей, властивих конкретному культурно-історичному єдності чи людству в цілому.

Суспільна свідомість - сукупність ідей, теорій, поглядів, уявлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин.

Індивідуальна свідомість - це духовний світ кожної особистості.

Матерія - (від лат. materia - деревина як будівельний матеріал) — поняття філософії, яке в різних історичних епохах, школах та філософських дисциплінах має різне значення. Перші формулювання поняття відомі з античної грецької філософії Платона, Аристотеля, стоїків. Особливого розвитку це поняття набуло в натурфілософії.

Рух - поняття, яке використовується для позначення будь-яких змін, які відбуваються у Всесвіті. Спосіб існування матерії, який полягає в безперервній зміні всього сущого і виявляється в безпосередній єдності перервності й неперервності простору і часу.

Простір - (латинське: spatium) — протяжність, вмістилище, в якому розташовані предмети і відбуваються події. У філософії тривають дискусії щодо того, чи є простір окремюю сутністю чи лише формою існування матерії. Простір характеризує співіснування об'єктів, їх протяжність і структурність, взаємне розташування.

Час - анізотропна (незворотна) умова зміни станів в матеріальній дійсності, в онтології аналогічний фізичному часу, в екзистенційному розумінні — екзистенційним ідеям «минулого», «теперішнього», «майбутнього». Час - загальна форма буття, що виражає тривалість процесів взаємодії та послідовність зміни його станів.

Основи філософською вчення про розвиток

1. Діалектика – у первісному значенні – мистецтво полеміки, логічний метод встановлення істини шляхом виявлення й подолання суперечностей у судженнях опонента; у сучасному філософському трактуванні – вчення про найзагальніші закони руху як саморуху, розвитку як саморозвитку.

Діалектика включає в себе об'єктивну і суб'єктивну діалектику. Об'єктивна діалектика - це діалектика реального світу, природи і суспільства, вона висловлює безперервне розвиток і зміна, виникнення і знищення явищ природи і суспільства. Суб'єктивна - це відображення об'єктивної діалектики, діалектики буття в голові людини, в його свідомості. Іншими словами, об'єктивна діалектика панує в усій природі, а суб'єктивна діалектика, діалектична мислення є тільки відображення пануючого в усій природі руху шляхом протилежностей.

2. Розвиток – особливий тип змін, перехід предмета, явища, процесу від одного стану до іншого, який не зводиться до попередніх.

3. У філософському плані поняття "принцип" означає фундаментальні положення, первісне начало, найсуттєвішу основу певної концепції або теорії. Принцип зв'язку - кожен об'єкт перебуває в закономірному зв'язку з іншими і бере участь у взаємодії з іншими об'єктами. Немає об'єктів, які б існували поза будь-якими зв'язками і взаємодією. Саме у врахуванні всебічного взаємозв'язку і взаємодії об'єктів і полягає одна з найсуттєвіших ознак діалектики і зміст принципу зв'язку. Принцип розвитоку являє собою певну форму зміни взагалі, особливий вид руху, якому притаманні закономірні, спрямовані, незворотні, якісні зміни матеріальних об'єктів.

4. Суперечність — порушення закону несуперечності, згідно з яким два судження, що суперечать одне одному, не можуть бути одночасно істинними. У філософії Гегеля (діалектиці) С. розглядається як відношення між протиле­жностями і як джерело руху, розвитку.

5. Протилежність — поняття, що відображає такі відношення між сторонами взаємодії, за яких вони взаємозумовлюють і взаємовиключають одна одну. Наприклад, полюси в електриці.

6.Якість — сукупність ознак, що вирізняють річ серед інших, відмінних від неї, і споріднює з подібними.

7. Міра — філософська категорія, яка відображає співвідношення, гармонію кількісних і якісних ознак предмета М. — це протяжність (інтервал) кількісних змін, в межах якої якість залишається незмінною. Бути в мірі означає не виходити за межу, не переходити в іншу якість.

8.Кількість — число величина, чисельна визначеність, відмінність речей однієї якості (вага довжина) або міра сукупності речей однієї якості. Згідно з Гегелем К. на певному етапі переростає в якість.

9. Важливою категорією в розумінні закону взаємного переходу кількісних змін у якісні є стрибок. У діалектиці взаємозв'язку кількісних і якісних змін стрибок означає перехід від старої якості до нової.

10. Заперечення — протиставлення твердженню (тезі) протилежного за змістом твердження (антитези). Наприклад, теза “Ця подія — випадкова”; антитеза “Ця подія — не випадкова”.

11. Причина і слідство - категорії, що відображають одну з форм загального зв'язку і взаємодії явищ. Під причиною розуміється явище, дія якого викликає, визначає, змінює, проводить або спричиняє за собою інше явище; останнє називають слідством.

12. Зміст - це сукупність елементів, процесів, зв'язків, які становлять даний предмет чи явище.Форма є вираженням змісту, його обумовленням. Це внутрішня і зовнішня організація змісту, спосіб його існування, який має певну визначеність, стабільність і самостійність. Форма нерозривно пов'язана зі змістом, а через нього - з сутністю.

13.Одиничне і загальне – категорії діалектики, відповідно до їх змісту, весь світ складається з нескінченої множини предметів, процесів, явищ, властивостей, відношень. У кожному є ознаки, які відрізняються від ознак інших предметів, явищ і роблять їх неповторними, єдиними у своєму роді.

14. сутність — це внутрішня природа, внутрішній спосіб існування предметів і явищ дійсності, основне відношення, що існує в предметі й між предметами, внутрішня суперечність — тобто те, що являє собою джерело руху й розвитку предмета чи предметів. Явище — це зовнішня, більш рухома сторона об’єктивної дійсності, яка є формою вираження сутності.

15. Необхідність визначає те, що закономірно випливає з внутрішнього, суттєвого зв’язку предметів, процесів та явищ, що обумовлено усім попереднім розвитком і внаслідок цього настає чи повинно настати.

Випадковість виражає те, що випливає із зовнішніх зв’язків між явищами.

16. „Можливість” і „дійсність”, як і інші категорії діалектики, виводяться з принципу руху й розвитку матеріального світу, оскільки в ньому завжди щось виникає, розривається, а щось відживає свій вік і відмирає. Реальна можливість — це те, що може за наявності певних умов перетворитися в дійсність. Проте є й абстрактна (формальна) можливість. Вона теж має об’єктивну природу, оскільки випливає із загальних умов розвитку об’єктивного світу. Коли відсутні необхідні конкретні умови, ця можливість залишається лише абстрактною.