Філософія Просвітництва.Особливості Просвітництва наУкраїні

Просві́тництво—цеширокаідейнатечія, якавідображалаантифеодальний, антиабсолютистськийнастрійосвіченоїчастининаселенняудругійполовині XVII —XVIII століття.

СИМВОЛІЗМ - мистецький напрямок, переважно у літературі та образотворчому мистецтві 2-ї полов. XIX ст.; реакція на філософію позитивізму, естетику натуралізму та мистецтво імпресіонізму; звертання до помислів, переживань, містичних станів; гол.мистецький засіб - символ.

АНТРОПОЦЕНТРИЗМ - погляд, згідно з яким людина є центром і метою Всесвіту; також зосередження філософських досліджень на проблемах людини.

Всепроникаючий розум –це вища істота Бог,який охоплює світ.

Антисхоластична направленість - цє пізнання причин і прихованих сил усіх речей і розширення влади людини над природою, доки все не стане для неї можливим

Іторичний оптимізм - нездоланна віра у перемогу розуму над глупотою і упередженнями, свободи над тиранією.

Суспільний договір — теорія, за якою люди віддають частину своїх суверенних прав уряду держави або іншому органу влади для того, щоб підтримувати порядок у суспільстві.

Природне право (лат. lex naturalis) — термін теорії права, що визначає право, задане самою природою, а, отже, універсальне, однакове для всіх, чинне повсюди й завжди. Природне право протилежне позитивному праву, накладеному в рамках правової системи конкретної держави.

Антропоцентризм (грец. ανθρωπος — людина і лат. centrum — центр) — різновидність телеології, філософське вчення, за яким людина є центром Всесвіту і метою всіх подій, які в ньому відбуваються, що вона створена Богом «за своїм образом і подобою»

Самопізнання — це вивчення психічних властивостей, процесів і станів своєї особистості, в тому числі її спрямованості (мета, мотиви, інтереси, ідеали, переконання), характеру, темпераменту, здібностей, пізнавальних процесів (відчуття, сприйняття, увага, пам'ять, уявлення, мислення), вольових емоційних процесів, а також психофізіологічного стану організму і особистих якостей.

Макрокосм і мікрокосм (грец. μακρος — великий, грец. μіκρος — маленький і грец. κοσμος — світ; англ. Macrocosm and microcosm) — найзагальніші філософські уявлення про виміри світу

Культура — це самосвідомість соціальних груп населення, націй, класів, суспільства в цілому. Завдяки культурі соціальні спільноти пізнають самі себе, свої суспільні потреби та інтереси, свої особливості й місце у світовій історії, формують своє ставлення до інших суспільних систем.

Перший світ — це природа, або "макрокосмос" (всесвіт), другий світ — це суспільство і людина, або "мікрокосм", третій світ — це Біблія, або "світ символів". Кожний із світів, на думку Г. Сковороди, має двояку природу, "дві натури" — зовнішню, видиму, або "матеріальну натуру", і внутрішню, або "духовну натуру".

Європейська філософія XIX ст.

Космогонічна гіпотеза – це гіпотеза розвитку, походження та встановлення небесних тіл (Сонця, планет та їхніх супутників, зір, галактик) і їхніх систем.Єдиної, завершеної теорії утворення зір, планет або галактик дотепер не існує.

Апріорізм - (від лат. A priori - з попереднього) - філософське вчення, згідно з яким існує знання, отримане людиною до досвіду і незалежно від нього, причому ця первинність по відношенню до досвіду і незалежність від нього являє собою перевага такого знання, забезпечуючи його безсумнівну достовірність в порівнянні з обумовленим досвідом знанням.

Трансцендентальне - (від лат. transcendens, transcendentia, transcendentalis - переступати, що виходить за межі) - фундаментальний філософський термін, витерпить за свою історію істотні зміни свого значення.

"Річ у собі" - одне з центральних понять гносеології, а потім і етики Канта. Дане поняття, що позначає речі як вони існують поза нами, самі па собі (в собі), у відмінності від того, якими вони є «для нас», існувало в філософії і до Канта і було тісно пов'язане з тим чи іншим рішенням питання про здатності нашого пізнання осягати «В. в С ». Кант трактує «В. в С. »як щось, що існує поза і незалежно від свідомості і є джерелом дії на наші органи чуття, на людську здатність сприйнятливості, тобто як джерело всіх наших споглядань.

Чуттєвість - 1) здатність людської психіки відчувати впливу зовнішніх об'єктів і реагувати на ці дії, реалізована за допомогою органів чуття, актуалізується в формах відчуття, сприйняття, уявлення; зміст свідомості, доставляється формами чуттєвості;

2) здатність переживати афективні стани - емоції (задоволення, страждання, гнів і т.п.);

3) схильність до плотських насолод. Чуттєве - це здійснюване за допомогою органів почуттів "чуттєве пізнання", доставляється чуттєвістю - "чуттєве знання"; тілесне, плотське - "чуттєва насолода".

Розсудок - початковий рівень мислення, де оперування абстракціями відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої схеми. Забезпечує оперування поняттями за певним наперед заданим алгоритмом без усвідомлення їхньої природи.

Розум - (лат. ratio; дав.-гр. ὁνοῦς) — філософське поняття, яке виражає здатність мислити: аналізувати, й робити висновки, вища форма творчої інтелектуальної діяльності, що полягає в усвідомленому оперуванні поняттями і опирається на розкриття їхньої природи і змісту.

Антиномії чистого розуму - в «Критиці чистого розуму» Канта - суперечать один одному твердження про космологічних ідеях. Розвиваючи вчення про розум, як вищої пізнавальної здатності, що доводить синтез, започаткований ще розумом, до безумовної закінченості, Кант вводить в своїй трансцендентальній діалектиці поняття «ідей розуму» (що включають системи психологічних, космологічних і теологічних ідей) - ідей трансцендентальних. На відміну від категорій розуму, «ідеї розуму» являють собою поняття про глобальну цілісність; мислиме в них безумовне єдність різноманітного ніколи не може бути знайдено в межах досвіду, і тому почуття не можуть дати їм адекватного предмета.

Естетичний пантеїзм - Всесвіт - тотожність абсолютного організму і абсолютного твору мистецтва

Абсолютна ідея - у деяких філософських системах об'єктивного ідеалізму — надприродне, нічим не зумовлене (саме собою) духовне начало, «божественна думка», надсуб'єктивний розум, які породжують /реальний/ матеріальний світ.

Тріада - в філософії термін, передавальний структурний триєдність або динамічну трифазні якого процесу або явища. Найчастіше вживається у виразі «діалектична тріада», що означає троїстий ритм руху буття і мислення.

Антропологічний матеріалізм - характерна риса домарксовського матеріалізму, розуміння людини як висшого продукту природи, пояснення всіх особливостей і рис людини тільки їх природним походженням. Підкреслення єдності людини і природи було направлено проти ідеалістичного розуміння людини і проти дуалістичного розриву душі і тіла.

Діалектичний матеріалізм - філос. вчення марксизму. Осн. принципи Д. м. сформульовані в 40-х рр. 19 ст. К. Марксом і Ф. Енгельсом, а в 20 ст. розроблялися В. І. Леніним. В період існування СРСР догматизований Д. м. був проголошений єдин. теоретич. основою науки, культури і соціального життя в цілому, поставлений на службу ідеології і політики компартії. Матерія, згідно Д. м. - єдин. основа світу, свідомість - властивість матерії, рух і розвиток світу - результат його внутр. протиріч. Осн. закони Д. м.: єдність і боротьба протилежностей, перехід кількості. змін вякісні, закон заперечення заперечення.

Практика - (грец. πράξις «діяльність») — доцільна і цілеспрямована діяльність, яку суб'єкт здійснює для досягнення певної мети. Практика має суспільно-історичний характер і залежить від рівня розвитку суспільства, його структури.Практика — діяльність, за допомогою якої людина змінює, перетворює світ .

Історичний матеріалізм - історичний матеріалізм (матеріалістичне розуміння історії), марксистська теорія розвитку суспільства і методологія його пізнання. Предметом І. м. є суспільство як цілісна соціальна система, загальні закони і рушійні сили історичного процесу, що розвивається. І. м. — складова частина марксистсько-ленінської філософії і в той же час специфічний компонент системи суспільних наук.

Відчуження - об'єктивний соціальний процес, властивий класово антагоністичному суспільству і що характеризується перетворенням діяльності людини і її результатів на самостійну силу, пануючу над ним і ворожу йому.

Революція - (від лат. revolutio — обертання, розвертання) — швидка зміна встановленого політичного, соціального чи економічного порядку суспільства здебільшого насильницьким способом.

Комунізм - (від лат. communis — спільний, загальний) — політична ідеологія, заснована на ідеї спільного майна, суспільства загальної рівності та свободи

Суспільно-економічна формація - одне з базових понять соціальної філософії марксизму, історичний тип суспільства, цілісний «соціальний організм», що базується на певному способі виробництва. Одна із основних категорій історичного матеріалізму.

Емпіріокритицизм - напрям у філософії кінця 19 століття, етап розвитку позитивізму. Ця філософська течія в найбільшій мірі заперечувала об'єктивне існування матеріального світу окремо від свідомості й поєднання відчуттів. У модифікованому вигляді ця течія розвинулася до третього позитивізму і постпозитивізму, що лежить в основі сучасної філософії науки.

Теорія відображення - філософська категорія, що позначає загальну властивість матерії, яка полягає в тому, що за певних умов взаємодії одна матеріальна система відтворює в специфічній для неї формі певні сторони іншої системи, яка взаємодіє з нею.