Хронологія подій

1650 р., серпень	Перший молдавський похід.
1651 р., червень	Битва під Берестечком.
1651 р., вересень	Укладення Білоцерківського перемир'я.
1652 р., травень	Битва під Батогом.
1652 р., серпень	Одруження Т.Хмельницького з дочкою молдавського господаря Василя Лупула. Укладення молдавсько-українського союзу.
1653 р., квітень-травень	Похід козацьких полків під проводом Т. Хмельницького в Молдавію.
1653 р., серпень	Похід козацьких загонів Т. Хмельницького в Молдавію. Поразка його під Сучавою.
1653 р., вересень-грудень	Облога Жванця на Поділлі.

Жванецька облога. У 1653 р., відновивши кількісний склад війська після поразки під Батогом, поляки продовжили боротьбу проти Гетьманщини. У лютому на Брацлавщину вторглася 12— 14-тисячна польська армія під проводом Стефана Чарнецького. Вона спустошувала міста й села, залишаючи за собою згарища і смерть. Ворог дійшов до Умані. Однак тут підрозділи Чарнецького зазнали дошкульної поразки від козацьких загонів І. Богуна й залишили межі Брацлавщини. У травні 1653 р. Б. Хмельницький із 30 тис. козаків та 12— 15 тис. татар вирушив з Умані в новий похід проти поляків. Однак гостра нестача продовольства і фуражу, наростання невдоволення козаків грабунками татар, звістка про провал четвертого молдавського походу спричинили виступ козаків проти  гетьмана  в червні 1653 р. Як наслідок, уперше за роки війни похід Б. Хмельницького був зірваний. Тим часом польська армія, очолювана королем Яном Казимиром, просуваючись українськими землями, восени 1653 р. дісталися Жванецького замку, що був поряд із Хотином, і зупинилася там в укріпленому таборі. її кількість разом зі слугами становила 60 тис. осіб. 11 жовтня після того, як сюди дісталися війська Б. Хмельницького та хана Іслам-Ґірея, розпочалися воєнні дії. У підпорядкуванні гетьмана було близько 30—40 тис. козаків, і приблизно такою ж була кількість татарської кінноти. Із середини жовтня розпочалася облога українсько-татарською армією польського табору. На початок грудня в кільці облоги від голоду, холоду і хвороб загинуло близько 10 тис. осіб. Під тиском обставин поляки розпочали переговори про мир. Посередником у переговорах між козаками й поляками знову виступив кримський хан. 5 грудня 1653 р. під містом Кам'янцем-Подільським хан Іслам-Ґірей та король Ян Казимир уклали в усній формі кримсько-польський договір.( Кам'янецьку угоду) Його умови передбачали при¬пинення воєнних дій та згоду поляків виплатити кримському хану викуп (так звані «поминки»). Щодо визначення в договорі правового статусу Гетьманщини однозначної інформації немає. В одному джерелі стверджується, що умови Зборівського договору відновлювалися, а в іншому — козаки залишалися лише при своїх давніх (до початку війни) правах і привілеях.

Внутрішньо- і зовнішньополітичне становище Гетьманщини наприкінці 1653 р. На кінець 1653 р. становище Гетьманщини стало критичним. Цілі райони Правобережжя, де відбувалися воєнні дії, були спустошені. Десятки тисяч людей потрапили в полон до татар, загинули в боях, померли від голоду, епідемій холери й чуми 1650—1653 рр. За період 1648 — кінця 1653 р. кількість населення України зменшилася на ЗО—40 %. Розгорталося масове переселення українців з охоплених війною територій на Лівобережжя, Слобожанщину, до Московії та Молдови. Поглиблювався занепад сільського господарства, ремесел, промислів і торгівлі, що унеможливлювало подальше ведення війни. У 1653 р. вперше від початку боротьби Б. Хмельницький не зміг набрати заплановану кількість вояків до своєї армії й зіткнувся з виступами незадоволених козаків. В українському суспільстві натхнення і піднесення перших років війни поступалися місцем зневірі й розчаруванню. Помітно погіршилося також зовнішньополітичне становище Гетьманщини. Воно ускладнилося через помилки, допущені гетьманом в оцінці співвідношення сил у Південно-Східній Європі. Спроби Б. Хмельницького встановити династичні зв'язки з Молдавським князівством урешті-решт призвели до появи антиукраїнської коаліції Речі Посполитої, Валахії, Трансільванії та Молдавії. Уряд Речі Посполитої не вважав війну з Гетьманщиною завершеною й готувався до її продовження. Внутрішньополітичні проблеми робили очевидним той факт, що перемогти в ній Україна зможе лише за допомогою сильних союзників. При цьому турецький султан і московський цар висловлювали принципову згоду надати захист і покровительство Гетьманщині.

Задля збереження основних здобутків війни, насамперед держави, український уряд дійшов висновку про необхідність вдатися до союзу з московським царем або турецьким султаном. Саме в такому напрямку пожвавилася дипломатична діяльність гетьманського уряду.

Більшість держав католицького табору — Франція, Іспанське королівство, австрійські Габсбурґи, Папська держава, князівства Південної Німеччини — одразу зайняли негативну позицію щодо національно­визвольної боротьби українського народу й підтримали свого союзника Річ Посполиту. Особливо активно висловлювали своє несприйняття подій в Україні представники папського Риму. Так, папській нунцій Іоанн Торрес у 1648—1652 рр., повідомляючи Рим про події в Україні й характеризуючи дії польських військ, писав, що це «наші перемоги» або «наші невдачі», а справу, за яку веде боротьбу на цих землях король Речі Посполитої, вважав справою католицької церкви.

Нунцій — представник Папи Римського при уряді якої-небудь держави.

 

Серед католицьких держав позитивним було ставлення до подій в Україні Венеціанської республіки, яка вбачала в українському козацтві вагому й корисну для себе антитурецьку силу. Після укладення Зборівської угоди венеціанці спробували створити антитурецький союз із козаками. Улітку 1650 р. із цією пропозицією до Хмельницького прибуло венеціанське посольство Альберто Віміні. Однак у тогочасній ситуації виступ козаків проти турецького султана був би самогубством, і гетьман відмовився.

Серед держав протестантського табору — Швеції, Англії, Голландії та князівств Північної Німеччини — переважало позитивне ставлення до боротьби українців проти Речі Посполитої. Вони були зацікавлені в ослабленні останньої як однієї з найбільших католицьких країн. Швеція, унаслідок перемоги у Тридцятилітній війні, набула великого впливу на європейську політику. Саме позиція Швеції перешкодила австрійським Габсбурґам надати збройну допомогу Речі Посполитій. Шведський уряд уважно стежив за подіями в Україні і стягував війська до польського кордону, розраховуючи вторгнутися в ослаблену війною країну. У 1655 р. Швеція розпочала війну з Річчю Посполитою, більшість армії якої була зайнята в Україні.

Найбільш приязне ставлення серед протестантських держав до подій в Україні спостерігалося в Англії. Лідер Англійської революції Олівер Кромвель вбачав у визвольній війні «козацького генерала» Б. Хмельницького проти католицької Речі Посполитої важливу ділянку загальноєвропейської боротьби з «латинниками» й «папістами». Кромвель висував ідею створення «великої антиримської, антигабсбурзької, антиконтрреформаційної коаліції» європейських країн, до якої, крім Англії, повинні були увійти Швеція, Московська держава й Гетьманщина.

Зовнішньополітичні зв’язки Гетьманщини за часів Б. Хмельницького

Кримське ханство	Османська  імперія	Трансільванське князівство	Молдавське князівство	Волоське  князівство	Венеціанська республіка

 

Королівство Швеція		Військо Запорозьке		Курфюрство Бранденбург

 

Московське князівство

Австрійська монархія Габсбурґів

Польське королівство

Велике князівство Литовське

Угорське королівство