Хронологія подій

1558-1583 рр.	Лівонська війна. Війна Московії проти Лівонського ордену німецьких лицарів, а після його розпаду (з 1561 р.) - проти Великого князівства Литовського, Польщі (з 1569 р. - Речі Посполитої), Данії та Швеції за вихід до Балтійського моря.
1569 р.	Люблінська унія. Об'єднання Польського королівства та Великого князівства Литовського в Річ Посполиту. Приєднання Польщею Київщини, Брацлавщини, Волині та Підляшшя.
1582 р.	Запровадження в Речі Посполитій нового - григоріанського календаря.
1587-1632 рр.	Правління в Речі Посполитій Сигізмунда ІІІ.
1596 рр.	Православний та уніатський собори в Бересті. Утворення на уніатському соборі греко-католицької церкви.

Князь Василь (Костянтин) Острозький (1526-1608) Після смерті польського короля Стефана Баторія (1586 р.) Василь-Костянтин Острозький вважався одним із можливих претендентів на престол. Секретар посла папи Римського у Варшаві Енріко Спаноккйо підкреслював, що на боці князя дві переваги: по-перше, він найзаможніша особа в державі, по-друге, його всі шанують як людину розсудливу й гідну; єдине, що стояло на заваді, - князь був "русином і вождем схизматиків".

Польська держава в XVI ст., а надто за правління Сигізмунда ІІ Августа(1548-1572 рр.), переживала період економічного і культурного піднесення. На той час вона стала основною постачальницею сільськогосподарської продукції на європейський ринок. Тодішня Польща видавалася чи не єдиним острівцем внутрішньої злагоди на тлі кривавих релігійних конфліктів, що вирували в Європі: релігійні війни у Франції, сваволя інквізиції в Іспанії, жорстокі переслідування протестантів Марією Тюдор в Англії, реформаційні війни в Німеччині, кривава опричнина в Московії...

Українські землі під владою іноземних держав на початку XVI ст.

Українські землі	Держава, під владою якої перебували
Галичина (від 1387 р.) Західне Поділля (від 1430 р.)	Польща
Буковина (від середини XVI ст.)	Молдавія
Закарпаття (від XIII ст.)	Угорщина
Київщина, Волинь, Брацлавщина (Східне Поділля), Чернігово-Сіверщина	Велике князівство Литовське
Причорномор’я та Приазов’я	Кримське ханство

Зміни, що сталися протягом першої половини XVI ст. В становищі українських земель

Чернігово-Сіверщина	Початок XVI ст. - Московія
Закарпаття	1526 р. - Угорщина під владою Трансильванії та Австрії
Буковина	1538 р. - Молдавське князівство під владою Османської імперії

Литва хоч і втратила право на власні сейми та на зовнішні відносини, проте зберігала певну самостійність – зокрема своє право й суд, скарб.

Суспільно-політичні зміни на українських землях після люблінської унії

• Після Люблінської унії Підляшшя, Волинь, Брацлавщина (Східне Поділля) й Київщина відійшли до Польщі, у складі якої вже перебували Галичина та Західне Поділля.

• На українських землях, що відійшли до Речі Посполитої, запроваджувався адміністративно-територіальний устрій за польським взірцем.

Військо реєстрових козаків було створене універсалом короля Сигізмунда ІІ Авґуста 2 червня 1572, коли було доручено коронному гетьманові Юрію Язловецькому найняти з низових козаків на службу 300 осіб. Відтоді зустрічаємо назву реєстрові козаки на противагу нереєстровим козакам, які були поставлені у напівлегальне становище. Подальші заходи з визнання українського козацтва як окремого стану здійснив король Стефан Баторій. Він погодився прийняти на державну службу 500 козаків, визначивши у спеціальній «Постанові щодо низовців» їхні права й обов’язки.

У кінці XVI ст. надзвичайно широкого розмаху набуло два козацько-селянських повстання: 1591-1593 рр. під проводом гетьмана реєстрових козаків Криштофа Косинського (охопило Київ­щину, Брацлавщину, Поділля, Волинь) та повстання 1594-1596 рр. під проводом сот­ника надвірних козаків князя К. Острозь­кого – Северина Наливайка (охопило майже всі українські землі). 

Зібравши двохтисячне військо, повстанці в травні 1593 р. розпочали новий наступ. Під час облоги Черкас загинув К. Косинський (за однією версією під час бою, за іншою — підступно вбитий слугами князя Випіневецького в ході переговорів). Залишившись без лідера, повстанці зазнали поразки.

Северин Наливайко  після жорстоких тортур був четвертова­ний. Масштаб повстання викликав серйозне занепокоєння правлячих кіл Речі Посполитої. Придушивши повстання, польський сейм у 1597 р. проголосив козаків ворогами дер­жави і прийняв рішення "винищити їх до останку". Але рішення залишилося на папері - здійснити його вже було Польщі не під силу. До того ж, на поч. XVII ст. Польща ув'язнула в майже безперервних війнах з Москвою та Туреччиною і потребувала допомоги козаків.

Запорозька Січ — організація українського козацтва, яка виникла й розвинулася за Дніпровськими порогами в першій половині XVI ст. Центром Січі було місто­фортеця, яке через різні обставини змінювало своє розташування, але завжди було за порогами.

Наприкінці 70-х — на початку 80-х рр. XVI ст. нижче порогів Дніпра, на великому й неприступному острові Томаківка, оплутаному зусібіч річками й озерами, серед широких плавнів виникла перша Січ Великого Лугу — Томаківська. Її називали Запорозькою Січчю, а козаків — січовиками або запорожцями. 

Козаки розробили власну тактику (організацію й ведення) бою: галас — козаки йшли до бою в довільному порядку, змішувалися з ворогом, і кожен запорожець демонстрував у бою власну хоробрість і військову майстерність; табір — військо рухалося похідним строєм у вигляді рухомої фортеці з кількох рядів возів, скріплених між собою ланцюгами. Із возів козаки обстрілювали ворога з гармат і рушниць. До бою піхота виходила з табору назовні, а потім поверталася під захист пересувних укріплень; самообкопування — засіб індивідуального захисту козаків від обстрілу під час бою.

Козаки здійснювали також рейди кінноти вглиб території ворога, раптово захоплювали фортеці, улаштовували засідки, нападали на ворога вночі тощо. Існувала розвідка й вартова служба. Спеціальні підрозділи несли сторожову службу в Степу, де пролягали татарські шляхи, і в разі небезпеки повідомляли про неї за допомогою системи димової сигналізації. Козаки збирали інформацію про ворога у його володіннях за допомогою спеціальних розвідників і на підставі їх повідомлень розробляли плани своїх походів.

Високого рівня досягло козацьке мистецтво ведення морського бою. Їхній флот складався з чайок — легких маневрених човнів, які мали два керма (кормове й носове), рухалися як на веслах, так і з допомогою вітрила. Чайки вміщували 50—70 козаків, озброєних рушницями й шаблями, та невеликі гармати.

Устрій Війська Запорозького (до 30-х рр. XVIІ ст.)

Козацька рада

Курінні отамани

Запорозький Кіш (Січ) (38 куренів)

Гетьман

Військова старшина: обозний, писар, суддя, осавули (два)

Реєстрова старшина

Територіальні реєстрові полки

Військо (полки, сотні, десятки)

Полковники, сотники, десятники (отамани)

Виборна військова старшина, до якої належали обозний (керував артилерією), писар(очолював військову канцелярію й відав усім діловодством Січі), суддя (чинив суд) і осавули (два порученці гетьмана).

Цікаво знати

Військо Запорозьке мало клейноди — спеціальні військові знаки, регалії та атрибути. За часів Стефана Баторія ними були прапор, печатка, булава та бунчук. Прапор (хоругву) Війська Запорозького завжди носив хорунжий попереду війська, поруч із гетьманом. Печаткою Війська Запорозького розпоряджався суддя. Вона була круглої форми, виготовлялася зі срібла. На ній був зображений козак у гостроверхій шапці й кафтані, із шаблею, порохівницею на боці та мушкетом на лівому плечі. Ознакою влади гетьмана була булава. Гетьману надавався також бунчук — палиця завдовжки 2—2,5 м, із кулею або вістрям угорі, під яким прикріплювалися китиці чи волосся з кінського або телячого хвоста. Він указував місцезнаходження гетьмана під час бою. Згодом кожен полк також отримав свої прапор і печатку, а ознакою влади полковника стала невелика бойова булава — пірнач (шестопер).

Досягнення української культури XVI ст.

Просвітництво	-    створено мережу початкових шкіл, братських шкіл -    високого рівня викладання досягла Острозька греко-слов'янська школа (заснована у 1578 р). В ній викладалися наступні предмети: граматика, арифметика, астрономія, музика, грецька, латина, польська, слов'янська мови -    відкрито Києво-Могилянську колегію (1632 р) – вищий навчальний заклад. Освіта в колегії тривала 12 років. Вивчали предмети: латину, грецьку, слов'янську, польську мови, богослів'я, граматику, риторику, арифметику, геометрію, астрономію, поезію, музику, філософію
Наука	-    створено навчальні посібники і книги з математики, мовознавства, філософії, астрономії, історії -    удосконалилася техніка: сільськогосподарські, інструменти та ін.
Книгодрукування	-    Іван Федоров створив першу типографію у Львові (1573 р). Видано перші книги – „Апостол” і „Буквар” -    На початку 17 ст. по всій території України діяло 40 типографій (Львів, Острог, Луцьк, Київ, Чернігів, Печерський монастир)
Нові літературні твори	-    літописи (Короткий Київський літопис, Львівський, Острозький та ін) -    церковно-літературні твори (Києво-Печерський патерик) -    полемічна література (біля 60 творів) -    поезія
Становлення української мови	-    створено Пересопницьке Євангеліє (1556-1561 рр.) – один з перших творів з елементами української писемної мови -    створено навчальний посібник „Грамматика славянская” (1619 року) М.Смотрицького -    створено перший український словник (1627) П.Беринда
Архітектура та мистецтво	-    розвивається оборонне зодчество (замки, фортеці, вали) -    почалось будівництво палаців -    отримала розповсюдження архітектура різноманітних стилів: готичного (у Західній Україні, бароко) -    удосконалювалося мистецтво іконопису, фресок, розпису церков, в яких отримали втіленняукраїнські національні риси, а замість канонічних святих у ряд витворів включали історичних українських персонажів -    почала розвиватися гравюра на дереві, скульптура з каменю (вапняка) для оформлення фасадів, іконостасів, надгробків (Західна Україна)
Музика	-    високого рівня досяг хоровий спів, думи, пісні, церковна музика, партесний (багатоголосий) спів -    у 16 ст. були заведені п'ятилінійні ноти -    у 17 ст. музичний теоретик Н.Дилецький створив книгу по музичному мистецтву -    з'явилися оркестри (при ратушах), їх називали капели. При капелах відкривалися музичні школи

1491 р.	Видання у Кракові Швайпольтом Фіолем перших українських друкованих книжок.
1556-1561 рр.	Створення Пересопницького Євангелія.
1574 р.	Видання Іваном Федоровичем у Львові Апостола та "Букваря".
1576-1578 рр.	Заснування князем Костянтином Острозьким друкарні та школи, виникнення Острозького літературно-наукового гуртка.
1581 р.	В Острозі Іваном Федоровичем видано Острозьку Біблію.
1586 р.	Заснування у Львові Успенського братства та Успенської школи.
1591 р.	Видання друкарнею Львівського братства "Адельфотеса" - підручника церковнослов’янської та грецької мов.
1596 р.	Друкарнею Віленського братства видано три навчальні книжки Лаврентія Зизанія: "Буквар", "Лексис", "Граматика".
1615 р.	Шляхтянка Галшка Гулевичівна подарувала Київському братству свій "двір із пляцем" на Подолі. Початок діяльності Братської школи в Києві.
1616 р.	Друкарні Києво-Печерського монастиря видає першу книгу "Часослов", розраховану і для шкільного вжитку.
1617 р.	Заснування Луцького Хрестовоздвиженського братства та братської школи при ньому.
1646 р.	Друкарнею Києво-Печерської лаври видано Требник Петра Могили.

 Від часів Київської Русі тривала традиція заснування двох літературних мов: книжна староукраїнська (у другій половині XVI ст. її називали прóстою мовою) та слов'яно-руська.

Прóста мова була наближена до мови розмовної, використовувалася вона надзвичайно широко. Нею писалися найрізноманітніші судові та урядові документи, полемічні ораторсько-проповідницькі твори, повчальна поезія, літописи.

Мова слов'яно-руська - український різновид церковнослов’янської мови. Церковні книжки й надалі писалися церковнослов’янською мовою, яку тоді називали слов'яно-руською. І хоч вона також зазнавала впливів розмовної мови українців, проте залишалася незрозумілою народові.

• Головну мету власної діяльності Василь-Костянтинь Острозький вбачав у відродженні української культури на засадах православ’я. З цією метою не пізніше 1578 р. в Острозі було створено школу. Давні слов'янські традиції поєднувалися тут із надбанням тогочасного європейського шкільництва.

• В Острозькій школі ґрунтовно вивчалися мови - церковнослов’янська, грецька й латина. Викладалися в ній і "сім вільних наук" - граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика.

• Шкільна програма, за якою здійснювалося навчання в Острозькій школі, передбачала початкову і середню освіту з елементами вищої. Власне, тому сучасники називали Острозьку школу і школою, і колегіумом, і академією. То була перша в Україні "слов'яно-греко-латинська" вища школа в Україні та на східнослов’янських землях.

Освітянські й виховні ідеї Острозької академії були підхоплені братствами. Необхідність протидіяти наступові католицької культури спричинила появу братських шкіл.

• Перша така школа з'явилась у Львові 1586 р., а незабаром їх почали створювати скрізь по Україні. На початку XVI ст. братських шкіл налічувалося близько 30. Навчатися у них мали право діти усіх станів. Утримувалися школи коштом братств. Діти незаможних родин і сироти навчалися безкоштовно.

 Крім названих мов, у них учні опановували вже згадані "сім вільних наук".

 Граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометріїю астрономіїю та музику. 

У 1615 р. постала братська школа в Києві. 

• Восени 1631 р. в Києві виникла ще одна школа - Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. Незабаром Лаврську школу було об’єднано з Київською братською. Об’єднана школа почала діяти у вересні 1632 р. Називалася вона колегією.

• Київська колегія (незабаром Києво-Могилянська академія) була вищим навчальним закладом.

Саме наукова діяльність викладачів академії, а також студентів сприяла розвиткові української мови.

• У 1574 р. у Львові Іван Федорович видав Апостол і перший український друкований підручник для навчання грамоти - "Буквар".

• У 1581 р. в Острозі Федорович видав справжній шедевр серед стародруків -Острозьку Біблію.

• До середини XVII ст. в Україні діяло 25 друкарень в 17 різних містах та селах.

• Найбільшим центром книгодрукування в Україні в першій половині XVII ст. стала друкарня Києво-Печерської лаври.

• Її заснував 1615 р. архімандрит лаври Єлисей Плетенецький.

Лаврська друкарня видала першу книжку 1616 р.

• У 1638 р. у друкарні вийшла Тератургіма монаха печерського монастиря Афанасія Кальнофойського - неоціненне джерело з історії славетної обителі.

Друкарня Києво-Печерської лаври проіснувала понад 300 років. 

Вважається, що в XVI ст. в руській мові під впливом усного народного мовлення з'являються риси української літературної мови.

Бересте́йська у́нія — рішення Київської митрополії Константинопольського патріархату на території Речі Посполитої розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею у 1596 р.

Безпосередніми приводами до унії були:

• ідея об'єднання християн після розколу в 1054 р. на православну та католицьку у єдину церкву ;

• на думку українських єпископів, мала б вирішити проблему полонізації та покатоличення православних, вони отримали б рівноправність у Речі Посполитій з католиками ;

• тісніше зв’язати Україну й Білорусь з Польщею і нейтралізувати впливи Москви;

• невдоволення руських православних єпископів тим, що у церковні справи дедалі більше втручалося міщанство, організоване у братства;

• бажання єпископів звільнитися від підлеглості східним патріархам, які підтримували братства;

• намагання верхівки руського православного духовенства добитися рівності з католицькими єпископами, які засідали в сенаті та титулувались «князі церкви» — і залежали тільки від Папи та почасти від короля.

У XVI ст. на українських землях продовжувалася традиція створення літописів. У короткому Київському літописі описуються події, що відбувалися у 862—1515 pp. Давня історія Русі подана в ньому на основі київського і галицько-воллнського літописання XI—XIII ст., а пе¬ріод 1491 —1516 pp., що визначається докладністю і точністю датування, — очима очевидця, який, імовірно, жив на Волині.

Події на українських землях згадуються в білоруських (західноруських) літописах. У літописі, створеному в містечку Баркулабово біля Орші, описані події з 1563 до 1608 р. У ньому розповідається про козацьке повстання під проводом С. Наливайка, боротьбу між православними і прихильниками унії на українських та білоруських землях.

Зростання попиту на сільськогосподарську продукцію спонукало землевласників до перетворення своїх маєтків на фільварки. Урожайність у фільварках, особливо великих, була вищою порівняно із селянськими господарствами. У фільваркових господарствах першої половини XVII ст. вирощували зернові, розводили городину, ставили на відгодівлю волів, улаштовували пташники, займалися рибництвом.

Латифундія — велике приватне земельне володіння.

У першій половині XVIІ ст. в розвитку міського ремесла з’явилися нові явища. Насамперед, за рахунок вихідців із сіл у містах стало зростати число позацехових майстрів­партачів. У Львові в цей час вони становили понад 40 % всіх ремісників. Цехи намагалися боротися з ними, але найчастіше не мали в цьому успіху, тим більше, що партачів підтримували, виходячи зі своїх інтересів, шляхта й міська влада. Наприклад, у 1638 р. львівський староста, замість дозволених йому цехом шести ремісників, тримав понад 160 й отримував прибуток від їхньої праці.

На окремих підприємствах стали впроваджуватися найпростіші машини, виникав поділ праці й використовувалася наймана праця, тобто розпочався перехід до мануфактурного виробництва. Наприклад, водяні колеса на початку XVIІ ст. застосовувалися на папірнях у Брюховичах під Львовом, а поділ праці між найманими робітниками спостерігався там, це виробляли великі гармати й великі дзвони — у майстернях Львова, Черкас, Остра, Білої Церкви.

Найбіднішою частиною селянства були загородники (городники), що найчастіше мали лише один город (загороду), і комірники, які не мали навіть власного житла, хоча дехто з них мав худобу.

Упродовж XVIІ ст. різко погіршилося економічне, соціальне і правове становище селян у всіх регіонах України. Найважчим воно було в Берестейському, Підляському, Руському, Белзькому, Волинському, західній частині Подільського й на правобережжі Київського воєводств, де панщина селян­кріпаків сягала 3—6 днів на тиждень. На середину XVIІ ст. в результаті безперервного закріпачення вільних селян в Україні лишилося дуже мало.

Існували різноманітні обмеження для міщан із православних українців. Зокрема, у 1620 р., за повідомленнями сучасника, у Львові той, «хто додержується грецької віри і не перейшов в унію, той не може жити в місті, міряти ліктем і квартою, бути прийнятим у цех».

Населення міст потерпало від гноблення. У державних містах, навіть тих, що мали маґдебурзьке право, міщани потерпали від свавілля королівської адміністрації. У приватновласницьких містах жителі були змушені відбувати панщину на полі, чистити стави, споруджувати греблі, давати до війська з відповідним спорядженням вибранців, споруджувати, ремонтувати й охороняти замки тощо. Власники міст і містечок часто віддавали їх в оренду й заставу, а фактично — на пограбування й розорення. Багато лиха завдавали магнатські чвари і свавілля шляхетських військ, що супроводжувалося грабунками, насильством й розбоями.