Культура в кінці vxiiст. –на початку xviiiст.

• Розвиток освіти перебував у безпосередньому зв'язку з книговиданням. Найбільшим видавничим центром залишалася друкарня Києво-Печерської лаври.

• Чимало книжкової продукції виходило й у Чернігівській друкарні. Діяли друкарні також у Львові, Луцьку, Кременчуці, Уневі, Почаєві.

Українська літописна та історична проза Найвідоміші пам'ятки

Рік	Автор	Назва	Стисла характеристика
1672-1673 рр.	Феодосій Софонович	"Хроніка з літописів стародавніх"	У передмові до твору автор наголошував на своєму бажанні простежити від витоків історію Панства Руського, тобто, Русько-української держави. "Хроніку...", написану українською мовою, надруковано було лише 1922 р.
1674 р. в друкарні Києво-Печерського монастиря	Написаний, як вважають дослідники, економом Києво-Печерської лавриПантелеймоном Кохановським	"Синопсис"	Єдиний історичний твір, що вийшов друком за тих часів. Йому судилася слава першого підручника з історії. Про популярність твору свідчить той факт, що друге видання вийшло друком 1678 р., а ще за два роки книгу перевидали втретє. Загалом "Синопсис" витримав близько 30 видань.

Козацькі літописи

Найвідомішим явищем історичної літератури першої половини XVIII ст. стали козацькі літописи.

Літопис Самовидця

Автором вважають Романа Ракушку-Романовського, військового та політичного діяча часів Руїни.

Найдавніший з-поміж великих козацьких літописів. У ньому описуються події від 1648 р. по 1702 р. Твір написаний українською мовою, близькою до народної (ймовірно, 1702 р.). Поширювався у списках.

Джерелами були різні документи, книги й літописи, свідчення сучасників та очевидців подій.

Автор позитивно ставиться до Визвольної війни, подає хрестоматійну картину її причин, однак не схильний ідеалізувати цю війну та її вождів. Самовидець не сприймав союзу Б.Хмельницького з Іслам-Ґіреєм ІІІ, був пригнічений тяжкими жертвами і спустошеннями України часів Руїни. Чимало уваги він приділяє і запорозькому козацтву, насамперед І.Сірку, але його ставлення до запорожців є стриманим.

Літопис Григорія Граб'янки

Створено в Гадячі 1710 р. Другий з-поміж великих козацьких літописів. Написаний церковнослов'янською мовою. Розповідає про події від найдавніших часів до 1709 р. - поразки Івана Мазепи та обрання гетьманом Івана Скоропадського. Головна увага приділена перебігові Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Автор, творячи літопис, простудіював велику кількість документів і найрізноманітніших історичних праць своїх сучасників та попередників, покладався також на народні перекази. Можливо, цим пояснюється надзвичайна популярність Граб'янкової книги, свідченням чого є десятки списків, у яких, власне, й поширювався літопис.

Літопис Самійла Величка

Твір Величка є найвизначнішим явищем козацького літописання. Мова літопису - книжна українська. Літопис складався з двох частин: опису подій від 1648 р. по 1660 р. та від 1660 р. по 1700 р. Дійшов до нас пошкоджений, без закінчення і з прогалинами, особливо в першій частині. Рукопис Самійла Величка супроводжено десятьма портретами гетьманів, містить безліч документів, поетичних текстів.

• Українську архітектуру другої половини XVII – XVIII ст. визначають як архітектуру барокко. Для архітектурних споруд, що постали за тих часів у Гетьманщині та Слобідській Україні, дослідники послуговуються терміном козацьке бароко. Найбільше українських барокових споруд було збудовано за період правління гетьмана Івана Мазепи.

• На відміну від графіки, український іконопис набував стилю бароко стриманіше. Надзвичайною популярністю в усій Україні користувалося зображення козака Мамая. Протягом XVIII ст. його можна було побачити в кожній українській хаті.

Найбільш яскраво барокові риси проявляються в поезії. Поетичні твори цієї доби різноманітні: він громадсько-політичних до ліричних. Громадсько-політична поезія пов'язана з Національно-визвольною війною під проводом Б. Хмельницького та Руїною. Відомі такі твори: «Висипався хміль із міха», «Похвала віршами Хмельницькому от народа малоросійського»,  «Чигирин» тощо.

Музика і театр.

У цей період завершується формування основних рис народної музики, що існують і до сьогодні. Народні думи та історичні пісні виконували кобзарі, лірники, бандуристи. Усталюється народна інструментальна музика, що супроводжує всі свята, — троїсті музики. Свою назву вони отримали не за кількістю інструментів в ансамблі, а за функції, які виконували музиканти: мелодія, ритм, темп. Побутовий багатоголосий пісенний жанр — кант (псалма) набув національних рис щодо поетики та змісту музики. У ньому посилюються світські мотиви. Мелодика кантів служила джерелом і для культової музики того часу. Авторами кантів були визначні культурні діячі тієї доби — Л. Баранович, Д. Туптало та ін.

1. Соціально-політичне та економічне становище Правобережної України

На початку XVIII ст. на Правобережжі було ліквідовано відроджений Палієм і зміцнений та розширений Мазепою полково-сотенний устрій. Договори, які уклали Росія, Туреччина і Польща в другому десятилітті XVIII ст., повертали Правобережну Україну під владу польської корони.

Сюди знову повернулися польські поміщики, які прагнули якнайшвидше зба¬гатитися. Щоб залюднити землі, магнати й шляхтичі надавали переселенцям пільгові «слободи». На Правобережжя потягнулися селяни із Західної Волині, Полісся, Галичини, Гетьманщини. На руїнах колишніх сіл виростали нові.

Переселенці створювали господарства, а пани-шляхтичі очікувати, коли минуть «пільгові роки», щоб знову посилити експлуатацію та національно-релігійне гноблення. Вони примушували православних зрікатися своєї віри, зневажали українську культуру й мову.

Тяжке становище викликало спротив українського народу. Проте цього разу мешканці Правобережжя не могли опертися на козацтво. Незадоволеним залишалося або знову йти кудись шукати собі щастя-долі, або згуртуватися для помсти своїм гнобителям.

ГАЙДАМА́КА (від турец. гайде —гнати, чинити свавілля) — повстанець проти соціального і національного гноблення на Правобережжі XVIII ст.

Розгортанню гайдамацького руху значно сприяло близьке сусідство із Запорожжям. Запорозькі степи й ліси, вибалки, прибережні печери и різні потаємні місця були гайдамакам добрим сховищем від переслі¬дувачів. Рядові козаки допомагали їм зброєю та кіньми. Дуже часто запорожці виступали ядром гайдамацьких загонів. Перезимувавши в домівках чи сховищах на Запорожжі, загони гайдамаків з ранньої весни до пізньої осені влаштовували несподівані напади на феодальні маєтки, палили їх, нищили документи, відбирали майно в орендаторів, корчмарів і всіх тих, кого вважали гнобителями.

У 1734 та 1750 р. гайдамацький рух переріс у селянські повстання, що охоплювали значні території Правобережжя. Найпотужнішим став третій вибух гайдамацького руху — «Коліївщина».

Гайдамацький рух Дата Керівники Територія Результат 1734— 1738pp. Наказний козацькийполковник Верлан Брацлавщина,Поділля, час­тина Волині та Галичини Виступ було придушено польсь­кими і російськими військами. Верлан із невеликим загоном відступив у Молдавію 1741— 1748pp. Г. Голий Брацлавщина,Уманщина Виступ було придушено регуля­рними польськими військами і надвірними командами місце­вих магнатів
Дата	Керівники	Територія	Результат
1750 р.	0. Лях, К. Ус, М. Мамай, М. Сухий таін.	Північне По­ділля, Уман­щина, Київ­щина	Гайдамаки, зазнавши поразок у відкритих сутичках із польсь­кими та російськими військами, відступили на Запорожжя, Ліво­бережжя та до Молдавії
1768— 1769pp.	М. Залізняк, І. Гонта	Правобереж­ЖЯ	Виступ було придушено спіль­ними зусиллями польських і ро­сійських військ

 

Причини гайдамацького руху

• Відновлення влади польської шляхти. • Посилення польського гніту (збільшення панщини, жорстокі покарання селян, збільшення плати за користування землею, скорочення селянського землеволодіння, безправ’я селян). • Ополячення українців, заборони щодо української мови, звичаїв, культури. • Утиск православної віри, насадження католицизму та уніатства

Значення повстання

• порівняно з попереднім періодом це повстання 1750 р. набуло більш широкого розмаху; • повстання мало яскраво виражене соціальне забарвлення і було спрямоване проти польсько-шляхетського гніту

 Колії́вщина — селянсько-козацьке повстання на Правобережній Україні у 1768 році проти кріпосницького, релігійного та національного гніту шляхетської Польщі.

Очолив це повстання виходець із запорозької бідноти Максим Залізняк, а його найближчим сподвижником став Іван Ґонта^[1].

Коліївщина стала найвищим етапом гайдамацького руху. Супроводжувалося масовою різаниною єврейського і польського населення на Поділлі та Волині^[2]. Повстання було придушене російськими військами (спільно з поляками), а гайдамацькі ватажки — страчені або заслані на Далекий Схід.

Причини поразки Коліївщини

1. Повстанці не мали чіткої програми дій і належної організації. 2. Стихійність повстання, розрізненість у діях. 3. Локальний характер повстання. 4. Відсутність політичного досвіду у повстанців. 5. Допомога Росії в придушенні повстання

 

Значення Коліївщини

1. Це було велике національно-визвольне повстання на Правобережжі, найбільше із гайдамацьких повстань. 2. Зміцнило ідеї соціального і національного визволення. 3. Вплинуло на національно-визвольний рух у майбутньому

26 травня 1768 р. загін гайдамаків на чолі з М. Залізняком виступив з урочища Холодний Яр, що в Чорному Лісі біля Чигирина. До нього охоче приєднувалися загони повсталих селян і міщан. Вони взяли під контроль усю Південну Київщину і рушили до Умані — головної твердині польської влади на Поділлі. Коли загони Залізняка наблизилися до переповненої втікачами Умані, йому назустріч було вислано загін на чолі з І. Гонтою. Але сотник з усім своїм загоном приєднався до гайдамаків. Перехід Ґонти на бік повстанців визначив страшну долю уманських біженців. У ніч з 9 на 10 червня гайдамаки здобули місто й знищили понад 2000 польських шляхтичів.

Після здобуття 10(21) червня Умані повстанські загони розташувались табором поблизу міста. Рада повстанців обрала М.Залізняка гетьманом і князем смілянським, а І. Ґонту — полковником і князем уманським.

Спочатку російські власті прихильно ставилися до повстанців. Адже ослаблення польської влади відповідало імперським інтересам Росії. Проте наростання масштабів повстання, його спрямованість на ліквідацію кріпосництва, ідея відновлення Гетьманщини на обох берегах Дніпра змусили російський уряд змінити своє ставлення до гайдамаків. А коли їхні дії мало не призвели до воєнного конфлікту з Туреччиною, Росія придушила повстання.

Повстання загрожувало перекинутися на власне польські землі, Лівобережну Україну і на Запорожжя. За цих умов російський і польський уряди вирішили спільними зусиллями вести боротьбу проти повстанців. У другій половині червня 1768 р. російські війська разом з польською армією розпочали каральні акції проти гайдамаків.

26 червня (7 липня) 1768 р. російські частини оточили повстанський табір і по-зрадницькому(Тому ввечері 25 червня російське командування запросило Залізняка і Гонту до себе під приводом бенкету і заарештувало їх. Потім заарештували ще 900 гайдамаків. Решта розбіглася. До кінця липня основні вогнища повстання були ліквідовані.) схопили керівників повстанців М. Залізняка, І. Ґонту та С. Неживого, а їхні загони роззброїли. Решту гайдамацьких загонів було розбито в боях. Остаточно повстання було придушено тільки у квітні-травні 1769 р.

Польські каральні війська жорстоко розправлялися з повстанцями. Г

ХА́РТІЇ — урочиста назва деяких документів, декларацій суспільно-політичного значення.

5. Зміни в політичному становищі правобережних земель

До початку 70-х років XVIII ст. Польська держава через постійну боротьбу за владу окремих магнатів, конфедерацій, небажання розв’язати національне та релігійне питання на Правобережній Україні значно ослабла. Цим скористалися Росія, Австрія та Пруссія. У 1772 р. вони провели перший поділ Польщі. Згідно з ним Австрія заволоділа Галичиною. У 1793 р. Пруссія та Росія провели другий поділ Польщі. Його наслідком стало відновлення єдності Київщини, Східної Волині, Поділля, Брацлавщини з Лівобережжям у складі Російської імперії.

У 1795 р. Пруссія, Росія та Австрія провели третій поділ Польщі, за яким стало можливим приєднання Західної Волині та Берестейщини. З переходом Правобережної України під владу Росії вона була поділена на три губернії: Київську, Подільську та Волинську. Царський уряд скасував унію. Понад 1 млн селян протягом 1794-1795 рр. перейшли в православне віросповідання.

ЖА́ЛУВАНА ГРА́МОТА — документ, який юридично закріплює факт винагородження за вірну службу, дарування певних прав, титулів, орденів, майна, землі тощо.

Щоправда, соціально-економічне становище українського народу не поліпшилося. На Правобережній Україні було поширено чинність жалуваної грамоти дворянству 1785 р. та всього російського законодавства. Опираючись на російські закони, більшість польських власників зберегли свої маєтки й кріпаків — українських селян. Не кращими за них стали й нові власники маєтків — російські можновладці та полководці.

Проте возз’єднання Правобережжя з Лівобережжям суттєво обмежило польсько-шляхетське національне та релігійне гноблення, сприяло посиленню економічних і культурних зв’язків між обома берегами Дніпра.

О. Довбуш загинув у 1745 р. від кулі найманця, який спокусився на обіцянки шляхти (звільнення від повинностей і володіння землею на правах власника).

У 1752 р. в північно-східній частині Запорожжя було створено Нову Сербію, а наступного року на північно-східному кордоні володінь Січі засновано Слов'яносербію. Заселялися ці землі втікачами від османського ярма — сербами, угорцями, молдаванами, греками, болгарами.

Січ Нова – суспільно-політична організація запорізького козацтва в 1734-75 років, остання Січ Запорізька на Дніпрі.

Основні причини ліквідації Запорозької Січі були такими: ■    Несумісність республіканського устрою Січі з імперськими  порядками. ■    Побоювання можливого союзу Нової Січі з Кримським ханством для спільної боротьби з імперією. ■    Висока ймовірність унезалежнення Запорожжя. ■    Недоцільність існування в межах імперії державного утворення зі своєю митною системою, що перешкоджало вільному доступу до Чорного моря. в Прагнення російських землевласників привласнити землі Запорожжя. ■    Загроза того, що Запорожжя може знову стати осередком національно-визвольної боротьби українців. ■    Перетворення Запорожжя з його гаслом «Утікачів не видавати» на загрозу для розвитку кріпосницькогогосподарства імперії.

 Ліквідація Запорозької Січі (1775 р.) та Кримського ханства (1783 р.) 

З ліквідацією Запорожжя 1775 р. царський уряд провів реорганізацію адміністративного устрою України. 

У 1783 р. було ліквідовано лівобережні козацькі полки й створено 10 регулярних кавалерійських полків (з 1784 р. перейменовані в карабінерські). Козацька старшина отримала чини російської армії. Козаки, які не пішли до карабінерів, були перетворені на казенних хліборобів й повинні були давати рекрутів до карабінерських полків. Внаслідок цього українське козацтво було ліквідовано як стан.

Правове становище інших станів українського суспільства було приведено у відповідність до загальноімперських норм. У 1783 р. Катерина ІІ видала указ про запровадження в Україні кріпацтва, а в 1785 р. – «Грамоту на права, вольності і переваги благородного російського дворянства», яка урівнювала українську старшину в правах з російським дворянством.

Після ліквідації Нової Січі її землі були включені до складу Азовської і Новоросійської губерній. Генерал-губернатором обох губерній у 1776 р. був призначений князь Григорій Потьомкін (1739-1791). У 1783 р. з цих двох губерній створили Катеринославське намісництво, до якого увійшов і Крим (Таврійська область).

У цей же час почалась і розробка корисних копалин регіону – руди і кам`яного вугілля.

1797 р., після скасування Катеринославського намісництва, більша його територія увійшла до складу Новоросійської губернії. За землями краю закріпилася назва Новоросія. Її населення станом на 1796 р. становило 554 тис. чоловік.

У господарстві Півдня України на початку освоєння нових земель переважало вівчарство, а потім товарне виробництво зернових, які йшли на експорт. Нові порти стали основними у зовнішній торгівлі Росії. Таким чином зі степового пограниччя Південь України став перетворюватися на житницю Європи і торгові ворота Російської імперії, а згодом і на промислову базу.

У другій половині XVIII ст. добре розвивалося книгодрукування. Роль найважливіших видавничих осередків відігравали друкарні Києво-Печерського монастиря та чернігівського Троїце-Іллінського монастиря. Тут друкувалися твори як богословської, так і світської літератури. Незважаючи на постійні обмеження й заборони, українські друкарі в другій половині XVIII ст. істотно збагатили національне духовне життя. Серед тогочасних книгодруків найпомітнішими були Біблія (1759 р.), «Києво-Печерський патерик» (1760, 1762 рр.), «Синопсис» (1755 р.), «Часослов навчальний» (1753, 1758, 1766 рр.), «Буквар» (шість видань) та багато інших. Кілька друкарень існувало й на західноукраїнських землях. Найбільшою з них була друкарня А. Пілєра. Вона видавала книжки різними мовами. До 1800 р. тут було видано 250 книжок. Також французькою мовою друкувалася «Львівська газета».

Амбодин-Максимович у 1795 р. опублікував перший вітчизняний підручник із ботаніки, приділивши в ньому значну увагу вивченню рослин України.

Продовжували розвиватися медичні знання. У другій половині XVIII ст. чимало лікарів-українців отримали вчений ступінь докторів медицини. М. Амбодин-Максимович став автором книги «Врачебное веществословие, или Описание целительньїх растений». М. Тереховський довів, що мікроорганізми не самозароджуються в організмі, а заносяться ззовні. Чимало уваги українські лікарі приділяли боротьбі з епідемічними захворюваннями. Так, Є. Мухін запроваджував віспощеплення, шукав засоби боротьби з холерою. Знаменитий епідеміолог Д. Самойлович, який служив військовим лікарем на Півдні, запропонував нові методи запобігання епідемії чуми, що спалахнула тут у 1784 р. Вони отримали схвалення багатьох закордонних академій наук.

Прикметною рисою розвитку тогочасної української музики було посилення її зв'язків із західноєвропейською музичною культурою. Останній гетьман К. Розумовський утримував у Глухові власний оркестр і театр, де ставили італійські опери. Зібрана ним нотна бібліотека є однією з найдавніших у Східній Європі.

У творчості І. Григоровича-Барського вбачають перші парости класицизму.

 середині XVIII ст. в українську архітектуру прийшов новий західноєвропейський стиль рококо. Він є подальшим розвитком бароко й відрізняється від нього деталями декоративного оздоблення. На зміну досить важким і громіздким барочним формам приходять делікатні ажурні прикраси рококо. Будівлі в цьому стилі на українських землях споруджувалися переважно за проектами іноземних будівничих. У стилі рококо збудовані Андріївська церква в Києві (за проектом В. Растреллі), собор Св. Юра у Львові (архітектори М. Урбанік та Я. де Вітт), міська ратуша в Бучачі (архітектор Б. Меретіні) та ін.

У цей час почав також поширюватися стиль класицизму, що був своєрідною реакцією на бурхливий і напружений стиль бароко. Вищим зразком для своєї творчості його послідовники визнавали античне мистецтво. У спокійних і навіть суворих класичних формах зведено палаци гетьмана К. Розумовського в Почепі, Яготині, Глухові та найкращий у Батурині (архітектор Ч. Камерон), палац П. Заводовського в Ляличах (архітектор Д. Кваренгі).

Найоригінальнішим жанром малярства другої половини XVIII ст. стали картини, які створювалися невідомими народними майстрами. Вони є своєрідним відображенням головних тем тогочасного українського життя. Серед картин цих часів чимало зображень опришків, гайдамаків, ватажків Коліївщини М. Залізняка та І. Ґонти. Оригінальністю визначається картина «Богдан із полками», присвячена Національно-визвольній війні українського народу проти Речі Посполитої середини XVII ст. Символом минаючої епохи стала народна картина «Козак Мамай». Козак-бандурист сидить один серед широкого степу, у глибокому роздумі згадуючи славне минуле козацтва, журиться його сумною долею. У часи знищення російським урядом Гетьманщини і Запорозької Січі, безупинного соціального й духовного поневолення ця картина була найпопулярнішою серед українців.

Поділи Речі Посполитої
Дата	Австрія	Пруссія	Росія
Перший поділ 1772 р.	Загарбала території на південь і схід від Кракова, Галичину, частину території Волинського і Подільського воєводств	Поширила свою владу на Північно-Західну Польщу з Гданськом	Отримала східні Білоруські землі з Полоцьком і Вітебськом
Другий поділ 1793 р.		Забрала собі західні польські землі з Познанню	Відійшла Київщина, Брацлавщина і Поділля, а також центральні білоруські землі з Мінськом
Третій поділ 1795 р.	Захопила Краків і Люблін із прилеглими територіями	Отримала решту польських територій з Варшавою	Приєднана Волинь, Західна Білорусія та Литва

Наслідки трьох поділів Польщі

1. Польща припинила існування як суверенна держава. 2. Правобережжя було об’єднане з іншими українськими емлями в складі Російської імперії (крім Галичини, Буковини, Закарпаття). 3. Українські землі були захищені від татарсько-турецької агресії, пожвавилися заселення й господарський розвиток південних українських земель. 4. Колоніальна політика з боку Росії та Австрії призвела до втрати української державності. 5. Після приєднання Правобережжя протягом 90-х років XVIII ст. на його територію були поширені загальноросійські адміністративні органи та установи, судові органи. У краї почали діяти намісницькі, а пізніше — губернські правління (у 1797 р. Створені Київська, Волинська, Подільська губернії). Проводилася русифікація місцевого населення. 6. Приєднання Західної України до Австрії не принесло полегшення місцевому українському населенню. Як і раніше, воно зазнавало соціального гніту. Австрійський уряд підтримував Уніатську церкву. Умови національно-культурного розвитку українців Західної України були також важкими

Становище українського населення

1. На території українських земель діяли австрійські закони, державна мова — німецька. 2. Губернаторів (очолювали провінції) та урядників (очолювали округи) призначав австрійський імператор. 3. Українські землі були найбільш відсталими австрійськими провінціями (відсутні промисловість і торгівля, великі міста, шляхи сполучення, кріпацтво, зубожіння й неосвіченість українського населення). 4. Українці потерпали від національного і соціального гніту (великі податки, панщина, повне безправ’я кріпаків, національна дискримінація)

Реформи Марії-Терезії та Йосифа ІІ
Реформи	Марія-Терезія	Йосиф ІІ
Адміністративна реформа	Створено орган влади, підпорядкований імператору, — Державну Раду. На всю територію Австрії поширювалися австрійські закони й німецька мова. Створено постійну армію. Проводилася політика протекціонізму (підтримка торгівлі і промисловості). Прийнято новий кримінальний кодекс (обмежувалося застосування тілесних покарань)	Запроваджено централізовану систему управління. Продовжено політику протекціонізму, яка сприяла розвитку капіталістичних відносин
Аграрна реформа	Здійснено перепис приєднаних земель, визначено повинності селян. Заборонено панщину в неділю і свята. Заборонені примусові роботи без згоди селян	Селян звільнено від особистої залежності і їм надавалися деякі громадянські права (одружуватися без згоди поміщика, посилати дітей на навчання, звертатися зі скаргами на поміщика, заборона поміщику судити селянина). Чітко визначалися розміри панщини — не більше 3-х днів на тиждень
Релігійна реформа	Визнано рівні права католицької та уніатської церков. Віруючі також отримали однакові права. У 1774 р. у Відні відкрито греко- католицьку семінарію	У 1781 р. всі християнські церкви одержали рівні права. Церква була підпорядкована державі. Відкрив греко-католицькі семінарії у Львові та Ужгороді
Реформа освіти	У 1777 р. запроваджено навчання в початкових класах рідною мовою	Запровадив світську освіту. У 1784 р. заснував Львівський університет

. Вирішальний вплив на соціально-економічне становище цих земель мала реформаторська діяльність Марії-Терезії та Йосифа II. Перші реформи торкнулися населення Закарпаття. У 1766 р. селяни отримали від панів садиби й земельні наділи (від 10,2 до 17,1 га землі залежно від якості ґрунтів), за які вони мали відробляти повинності й певну кількість днів панщини. За законом 1783 р. селяни дістали право займатися ремеслом і розпоряджатися майном, а панам заборонялося відбирати в них садиби і втручатися в їхнє сімейне життя. Закон 1785 р. звільнив селян від кріпацької залежності, вони могли вільно пересуватися країною, передавати майно у спадок, вибирати професію, навчатися в школах. Подібним чином змінювалося і становище галицьких селян. Закон 1775 р. заборонив панам змушувати їх відбувати повинності, які не були визначені в інвентарі. У 1782 р. селян звільнили від особистої залежності, їм дозволили одружуватися на власний розсуд, навчатися ремесел, пересуватися країною. У 1786 р. були визначені категорії селян і розміри панщини залежно від кількості землі (від 12 до 156 днів панщини на рік для повнонадільних). Скасовувалися дворові повинності й роботи за звичаєм. Важливим стало запровадження віротерпимості та зрівнялівки в правах представників усіх конфесій. Імператор Йосиф II розпорядився, щоб духівництво здійснювало літургію мовою місцевого населення, і при кожній церкві була створена школа. Останнє мало далекосяжні наслідки. Так, греко-католицька (уніатська) церква зі знаряддя полонізації та окатоличення перетворилася на захисника мови і традицій українського населення.

Території, що перебували під владою Російської імперії, прийнято називати Наддніпрянською Україною, у складі Австрійської імперії – західноукраїнські землі.