882 р. - умовна дата утворення держави Русь. Захоплення київського престолу новгородським князем Олегом. Об'єднання Київського і Новгородського князівств під його владою. 988 р. - прийняття християнства на Русі як державної релігії. 1019 - перша редакція збірника законів «Руська Правда». 1097 р. - Любецький з'їзд князів. Правове оформлення вотчини. 1223 р., 31 травня - битва на р. Калка. Поразка русько-половецького війська від монголо-татарського війська.

Територію сучасної України, за повідомленням Нестора, заселяли сім союзів племен — деревляни, поляни, уличі, тиверці, сіверяни, волиняни (дуліби) і білі хорвати. Саме вони вважаються предками українців. На землях, які зараз входять до складу Білорусі, жили дреговичі й полочани, Росії — кривичі, радимичі, словени й в’ятичі. Археологічні дані підтверджують повідомлення літописця щодо розселення східних слов’ян. Так деревляни займали землі південного басейну річок Прип’ять, Горинь, західного берега Дніпра і північного басейну Тетерева. Поляни жили на захід від середнього Дніпра, між його притоками Тетеревом на півночі та Россю на півдні. Сіверяни займали території на схід від середньої течії Дніпра, басейн нижньої течії Десни, Сули, Псла і Ворскли до верхів’їв Сіверського Дінця. Тиверці жили у нижній течії річок Дністер і Прут, що досягла узбережжя Чорного моря. Волиняни (дуліби) розселялися на землях на північ від верхньої течії Дністра, у басейні Західного Бугу, на південь від верхів’їв Прип’яті. Уличі займали землі, розташовані між річками Оріль, Дніпро, Самара та в лісостеповій частині Південного Бугу. Білі хорвати проживали у Верхній Наддністрянщині на захід від річки Збруч, межиріччі Верхнього Прута і Дністра, Північній Буковині, Прикарпатті й частині Закарпаття.

V—VII ст.— Велике переселення слов’ян.

Рубіж VIIІ-ІХ ст. - утворення Руської держави. 860 р. - похід Аскольда на Константинополь. Вихід Русі на міжнародну арену. 882—912 рр. - правління князя Олега. 907 р. - похід русичів на Візантію й укладення договору. 912—945 рр. - князювання Ігоря. 945 р. - повстання деревлян. Убивство князя Ігоря.

 Висновки. За правління Аскольда Київське князівство досягло розквіту і міжнародного визнання, перетворилося на осередок, навколо якого наприкінці IX ст. сформувалася єдина східнослов’янська державність.

      Князь Олег об’єднав Північну Русь із Південною в єдину державу, здійснював збирання східнослов’янських земель навколо Києва.

      Князь Ігор намагався зміцнювати владу Києва над східнослов’янськими княжіннями. При цьому для подальшого розвитку держави виникла потреба впорядкувати питання щодо розмірів і порядку збирання данини.

      «Руссю» спочатку називали варягів, потім землі полян, а згодом східнослов’янську державу Київська Русь.

     

Запам’ятайте дати

860 р.— перший похід русичів на Константинополь (Царгород) на чолі з князем Аскольдом.

882 р.— загибель князя Аскольда. Захоплення князівської влади в Києві Олегом. Виникнення держави Київська Русь.

ПОГОСТ - адміністративно-господарський осередок, де княжі люди виконували князівські розпорядження, чинили суд, збирали данину і податки.

ЗАПАМ'ЯТАЄМО ДАТИ 945—964 рр. - князювання Ольги. 946-947 рр. - реформи Ольги. 964-972 рр. - князювання Святослава.

946 р.— відвідини Константинополя (Царгорода) руським посольством, очолюваним княгинею Ольгою.

968 р.— перший Балканський похід князя Святослава.

969—971 рр.— другий Балканський похід князя Святослава.

 

У ІХ-Х ст. розпочався процес формування середньовічних суспільних станів.

980-1015 рр.- князювання Володимира Великого

988 р.- проведення адміністративної реформи

988 р.- запровадження християнства

Князь Володимир:

1. Закінчив…………….(об’єднання слов’янських племен).

2. Підкорив……………(в’ятичів, радимичів).

3. Переміг……………..(печенігів).

4. Побудував………….(міста-фортеці, Десятинну церкву).

5. Заснував……………(м. Володимир-Волинський, м. Переяслав).

6. Упорядкував……….(управління державою).

7. Прийняв……………(християнство).

8. Укріпив…………….(давньоруську державу).

9. Розвивав……………(культуру, освіту, торгівлю).

10. Чеканив……………(злотники, срібники).

Утвердження  Ярослава Мудрого  (1019 – 1054)

1019 рік – перемога на р. Альті

Внутрішня політика	Зовнішня політика
1. Золоті ворота з надбрамною церквою Благовіщення Богородиці	1. З0-ті.р.ХІ ст. союзний договір з польським королем Казиміром
2. 1037 – Софіївський собор	2. 40 р. ХІ – стосунки з Францією, Угорщиною, Германією, Норвегією, Швецією, Англією
3. Храм св. Георгія	3. 1043  – невдачна війна з Візантією
4. Церква св. Ірини (зачитується історичне джерело)	4. 1036 –  перемога над печенегами
5. 1051 – Києво-Печерський монастир
6. 1016 – Найдавніша правда або «Правда Ярослава».Складова частина Руської правди
7. 1024 – 1026 – закон „Покон вірний”
1019 рік – перемога на р. Альті

      Запам’ятайте дати

1036 р.— розгром Ярославом печенігів під Києвом.

1051 р.— перша згадка в літописі про Києво-Печерський монастир.

    Зовнішня політика Ярослава відзначалася послідовністю й ролюбністю; вона сприяла зміцненню міжнародного станови держави, зростанню її авторитету.                                                 

Ім'я і роки князювання	Внутрішньополітичні заходи	Зовнішньополітичні заходи
Олег (882—912)	• Створив опорні пункти центральної влади в племінних князівствах • Установив порядок стягнення дани­ни з підвладних Києву земель • Залучив війська підкорених племен до спільних походів • Вів оборонне будівництво залог на кордонах • Відновив культ язичницьких богів на Русі, за що волхви прозвали його Віщим	• Підпорядкував Києву племена древлян, сіверян, радимичів, в'ятичів, східних хорватів, дулібів, тиверців, кривічів • Підкорив північні неслов'янські племена — чудь і мерю • Здійснив вдалий похід на уличів (885 р.) • Узяв в облогу Константинополь (907 р,), уклав вигідний торговий договір з Візантією (911 р.), за умовами якого руським купцям дозволялося жити в передмісті Конста­нтинополя протягом шести місяців і виходити до міста без зброї групами не більше 50 осіб, що задовольнило їхні торгові інтереси • Організував і здійснив кілька походів проти Арабського халіфату на узбережжя Каспійського моря • Домовився з варягами про припинення їхніх набігів на Русь за умови сплати русичами щорічно данини в розмі­рі 300 гривень
Ігор (912—945)	• Прагнув посилити централізацію держави, збільшуючи особисту вла­ду в союзі з дружинною верхівкою • Організував військовий похід проти деревлян, які хотіли відділитися від влади Києва після смерті Олега • Намагався збільшити данину з під­леглих племен (за ці спроби був убитий деревлянами на чолі з князем Малом)	• Протягом трьох років боровся з уличами, зруйнувавши їхню столицю — Пересічен, але остаточно підкорити їх не зміг • Поширив владу Києва на східний Крим і Тамань, де було Тмутараканське князівство • Здійснив два військові походи проти Візантії (похід 941 р. завершився поразкою, а похід 945 р. — укладен­ням нового, менш вигідного за попередній, договору, згідно з яким держави обмінювалися посольствами, Русь зобов'язувалася не претендувати на кримські володіння Візантії, не мати застави в гирлі Дніпра) • Заволодів містами Закавказзя — Дербентом і Бердаа (943 р.) • Воював проти кочовиків-печенігів, із якими 915 р. уклав мирну угоду (920 р. печеніги порушили її)
Ольга (945—964)	• Придушила повстання деревлян, спалила їхню столицю Іскоростень • Запровадила фіксовані норми податків з феодально залежного населення (устави, уроки, оброки, дані) з метою упорядкувати збирання данини • Заснувала нові села й міста, орга­нізувала розбудову Києва і захист столиці від печенігів • Розділила територію держави на по­ гости (області) для збору данини • Сприяла поширенню християнства на Русі	• Намагалася забезпечувати інтереси своєї держави шля­хом мирної дипломатії • Відвідала Константинополь у складі мирного посольства (946 p.), яке урочисто зустрів візантійський імператор Константин Багрянородний. Було укладено союзницьку угоду, обговорювалося питання про христи­янізацію Русі • Активізувала відносини із західноєвропейськими державами, обмінялася посольствами з Німеччиною (імпе­ратором Оттоном
Святослав (964—972)	• Замінив місцевих племінних пра­вителів київськими намісниками (своїми синами) з метою зміцнення центральної влади • Дотримувався язичництва, але не забороняв приймати хрещення усім бажаючим	• Повернув до складу Київської держави племінне кня­зівство в'ятичів (964 p.), переміг союзників хозарів вол­зьких болгар і завоював столицю каганату місто Ітиль; завоював племена ясів (осетинів) і касогів (адигів), захо­пив хозарське місто Білу Вежу • Здійснив другий похід проти хозарів (968 p.), який за­кінчився повною перемогою русичів • Вступив у тривалу війну Візантії з Болгарією, здійснив декілька походів у Болгарію • Воював проти Візантії (971 p.), яка була занепокоєна зростанням могутності Русі. Уклав мирну угоду, згідно з якою відмовився від завойованих земель у Подунав'ї і ведення воєнних дій у Криму, здав місто Доростол візантійському імператору й зобов'язався надавати йому допомогу проти арабів

Ярослав (дружина – шведська принцеса Інгігерд)
Анна (чоловік – французький король Генріх І)	Анастасія (чоловік – угорський король Андрій)	Єлизавета (чоловік – норвезький король Гарольд Сміливий)	Ізяслав (дружина – сестра польського князя Казимира)	Всеволод (дружина – донька візантійського імператора Костянтина ІХ Мономаха)	Святослав (дружина – онука німецького короля Генріха ІІ)

Рис. 1. Династичні шлюби за часів Ярослава Мудрого

1.   Політичний устрій. Наприкінці X — у першій половині XI ст. формою державного правління Київської Русі стала централізована монархія.

Централізована монархія — форма правління, за якої найвища державна влада зосереджена в руках однієї особи — монарха, що управляє країною з одного центру.     

Домен — особисте земельне володіння середньовічного феодала.

Уділ — у Київській Русі так називали адміністративно-територіальну одиницю, якою управляв князь, залежний від великого київського князя.

Вотчина — феодальна земельна власність, яку можна було вільно передавати в спадок, продавати, дарувати тощо.

Помістя — феодальна земельна власність, що надавалася за службу у війську чи при дворі, яку не можна було заповідати, продавати тощо.

 

Соціальна піраміда (основні верстви населення та система залежності) Київської Русі

Великий князь Київський

Удільні князі

Бояри

Князівські дружинники

вільні (смерди) Міщани Селяни     залежні (рядовичі, закупи)

Дворова челядь, холопи

панівні верстви залежні верстви

Сюзерен — за часів феодалізму великий феодал-сеньйор, що був господарем над васалами.

Суспільство Київської Русі поділялося на панівні і залежні верстви населення. До панівної верстви належали князі, бояри і дружинники, до залежної — міщани, вільні і залежні селяни, дворова челядь (холопи). Руське духовенство, яке сформувалося після прийняття християнства, також входило до панівної верстви. Воно поділялося на вище духовенство (митрополит, єпископи та ін.) і рядових священнослужителів.

Найбільшу частину населення становили смерди — особисто вільні селяни-общинники, що мали власне господарство, земельні наділи й сплачували данину князю. Тимчасово залежними селянами були закупи і рядовичі. Закупами називали тих селян, які через різні обставини втратили своє господарство й змушені були працювати на землевласника за грошову позичку (купу). Тих селян, що уклали із землевласником договір (ряд) про найм і відповідно до нього працювали в його господарстві, називали рядовичами. Зовсім безправною була дворова челядь і холопи. До челяді належали особи, які втратили своє господарство й працювали на феодала. Їх могли продати, подарувати або передати в спадок. Холопами ставали переважно військовополонені. Їхнє становище нагадувало становище рабів, яких господар міг навіть безкарно вбити.

 У X—XI ст. на Русі сформувалися феодальні відносини й відповідно утворилася соціальна піраміда. Проте феодалізм на Русі мав певні особливості, які відрізняли його від тих феодальних порядків, що встановилися в західноєвропейських країнах.

Віра - грошовий штраф, судова мито на користь князя за вбивство. Замінила звичай кровної помсти.

Закупи - люди, що потрапили у боргову кабалу, що відпрацьовують «купу» (позику). Після виплати боргу могли стати вільними. У разі втечі втрачали рештки свободи і ставали рабами. У разі звернення до раба без законної підстави звільнялися від боргу і отримували свободу.

Ізгої - люди, які втратили зв'язок з громадою, або викупити на волю холопи. Займали проміжне положення між вільними і невільними категоріями населення.

Звичаєве право - сукупність неписаних правил поведінки (звичаїв), що склалися в суспільстві в результаті їх неодноразового традиційного застосування і санкціонованих державою.

Рядовичі - люди, які уклали «ряд» (договір) з феодалом і потрапили в положення, близьке до рабської. За своїм статусом були близькі до закупам.

Смерди - соціальний шар Давньоруської держави, займався сільським господарством, в положенні якого перепліталися елементи свободи і несвободи.

Холопи - категорія рабів, які або були посаджені на землю, або входили до складу челяді або дружини феодала. Холопами ставали в результаті полонення, продажу за борги, шлюбу з холопом або холопкой.

Челядь - домашні раби.

Вотчина - форма організації господарства в Древній Русі. Земельне володіння, що передається у спадщину в боярських пологах

Берестяні грамоти — написи на шматках берести, кори берези, зроблені за допомогою спеціальних писал — загострених металевих паличок.

 

. Билина — староруська епічна пісня-сказання про знаменні події з життя народу і героїчні подвиги богатирів.

Скоморохи — мандрівні середньовічні актори і музиканти на Русі.

Першою кам’яною світською спорудою в Києві був імовірно, палац княгині Ольги.

Мозаїка — зображення або візерунок, зроблений з окремих, щільно припасованих один до одного і закріплених на спеціальному розчині різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців тощо.

Фреска — картина, написана фарбами (водяними або на вапняному молоці) на свіжій вогкій штукатурці.

 Висновки. Писемність у східних слов’ян виникла задовго до прийняття християнства. Після охрещення Русі князем Володимиром існуюча система письма стала витіснятися кирилицею. XI — кінець XIII ст.— завершальний період формування української мови.

Перша сутичка між старшими Ярославичами та обділеними ними родичами відбулася 1064 р. 

 Упродовж 1073—1076 рр. київським князем був Святослав, якому вдалося зміцнити великокнязівську владу. Із метою зміцнення влади над удільними князями він перерозподілив між ними володіння. Крім Києва Святослав залишив за собою Чернігів, а в інших містах посадив намісниками своїх синів і племінників. У своїх діях він користувався підтримкою брата Всеволода. І хоча великим київським князем був Святослав, історики вважають, що фактично існував дуумвірат — співправління двох князів — Святослава і Всеволода.

Всеволод князював у Києві впродовж 1078—1093 рр. У цей час на Русі відновилася одноосібна монархія.

Найвідомішим серед «снемів» руських князів є з’їзд 1097 р. в Любечі.

1054—1073 рр.— правління тріумвірату Ярославичів у складі князів Ізяслава київського, Святослава чернігівського та Всеволода переяславського.

1068 р.— перший великий напад половців на Русь і розгром ними руського війська на річці Альта.

1072 р.— поява нового збірника законів «Правда Ярославичів».

1097 р.— любецький з’їзд князів. Запровадження спадкового володіння князівствами.

1103 р.— розгром об’єднаними руськими дружинами половців на річці Сутінь.

Видатним живописцем Київської Русі був Аліпій (Алімпій, Олімпій) Печерський (бл. 1050—1114). Прославився написанням ікон, деякі з яких уважаються чудодійними. 

1 Емаль - тонкий шар склоподібної речовини на поверхні керамічних або металевих виробів. 2 Чернь - чорні чи темно-сірі зображення, нанесені на метал шляхом гравірування й заповнення штрихів особливим сплавом.

Упродовж 12 років свого князювання, незважаючи на поважний вік, Володимир зберігав енергійність, гострий розум і здатність до рішучих дій. Він зміг приборкати міжкнязівські чвари, зміцнити одноосібну владу й відновити єдність Русі. Володимир востаннє об’єднав під своєю владою більшу частину Русі — Київську, Переяславську, Смоленську, Волинську, Турово-Пінську, Мінську, Новгородську, Ростово-Суздальську землі. Верховну владу київського князя визнавали навіть чернігівські та галицькі князі.

За часів правління Мстислава у свідомості князів уже настільки укорінилося право на вотчину, що на те чи інше княжіння стала швидко зростати кількість претендентів. Між спадкоємцями неодноразово починають спалахувати конфлікти, але завдяки таланту і політичній майстерності Мстислав вправно їх долав, наводячи лад залізною рукою. Його влада справді була загальноруською. Нащадки згадували його за це, називаючи «Великим». Проте він зробив одну фатальну помилку, яка дала про себе знати вже після його смерті. Так, у суперечці за чернігівський престол Мстислав підтримав Ольговичів (нащадків Олега Святославича), які згодом стали головними конкурентами Мономаховичів у боротьбі за владу на Русі. Мстислав виявився останнім правителем єдиної Київської Русі.

Запам’ятайте дати

1111 р.— хрестовий похід проти половців.

1113—1125 рр.— правління Володимира Мономаха.

1113 р.— прийняття «Статуту Володимира Всеволодовича».

1125—1132 рр.— правління Мстислава Володимировича Великого.

Причини роздробленності

По-перше, великі простори держави, відсутність розгалуженого ефективного апарату управління.

На початок ХІІ ст. Русь займала площу майже 800 тис. км², що, залежно від обставин, могло бути або свідченням державної могутності, або ж джерелом слабкості. Великий князь у цей час не володів достатньо міцним, складеним і розгалуженим апаратом влади, фактично не мав розвинутої мережі доріг, швидких видів транспорту чи засобів зв’язку для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величезній території. Тому в запровадженні своєї політики великим князям доводилося покладатися на удільних володарів, яких, як правило, обтяжувала така зверхність. До того ж, вони самі були не проти посісти великокнязівський престол.

По-друге, етнічна неоднорідність населення.

Не сприяло міцності держави і те, що в Київській Русі поруч зі слов’янами, що становили більшість населення, проживало понад 20 інших народів: на півночі й північному сході — чудь, весь, меря, мурома, мордва, на півдні — печеніги, половці, турки, каракалпаки, на північному заході — литва і ятвяги. Більшість цих народів силою потрапили під владу київських князів або були ворожі їм.

По-третє, зростання великого землеволодіння.

У міру розвитку господарства і феодальних відносин зміцнювалося і велике землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, воно посилило владу місцевих князів і бояр, які, у свою чергу, прагнули економічної самостійності та політичної відокремленості.  За підрахунками фахівців, вотчинних володінь усіх рангів у Київській Русі було понад трьох тисяч. Спочатку це сприяло зміцненню центральної влади, адже майже кожен із нових землевласників, стверджуючись у власній вотчині, як правило, спирався на авторитет великого князя. Але цілком опанувавши підвладні землі, створивши свій апарат управління, дружину, місцева верхівка дедалі більше відчуває її потяг до економічної самостійності та політичної відокремленості земель.

По-четверте, відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.

Спочатку на Русі домінував «горизонтальний» принцип спадкоємності князівської влади (від старшого до молодшого, а після смерті представників старшого покоління — від сина старшого брата до сина наступного за віком). Помітне збільшення кількості нащадків Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого зумовило той факт, що вже наприкінці ХІ ст. деякі з них, виходячи з власних інтересів, почали енергійно виступати за «вотчинний», або «вертикальний», принцип (від батьків до сина). Паралельне існування, зміщення та накладання цих двох принципів, невизначеність і неврегульованість питання престолонаслідування досить суттєво розхитувало Київську державу, складало основний зміст міжусобних війн. У центрі міжусобного протистояння, як правило, перебував Київ, який на той час був не тільки символом, а й засобом влади.

 По-п’яте, змінилася ситуація в торгівлі. Так, наприкінці ХІ ст. половецькі кочовища фактично перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. Крім того, серйозного удару по транзитній торгівлі Київської Русі було нанесено двома подіями світового значення: по-перше, слабіючи, Візантія в 1082 р. за допомогу у війні з Сицилією дала дозвіл Венеції торгувати без мита і мати свої порти на території Візантійської імперії, по-друге, хрестові походи відкрили для італійських, французьких та німецьких міст морський шлях на Схід, безпосередньо з’єднали Західну Європу з Малою Азією, Візантією. До того ж у 1204 р. Константинополь, який був ключовим пунктом торговельного шляху «із варягів у греки», став жертвою четвертого хрестового походу. Унаслідок цього Київ залишився поза основними торговельними шляхами. Такий стан речей зумовив певний занепад Києва як центру торгівлі. З’являються нові центри торгівлі й нові торговельні шляхи. Дедалі серйозніше про себе починають заявляти Чернігів, Галич, Володимир-на-Клязьмі, Новгород, Смоленськ, Полоцьк. Слід підкреслити, що зростаючі на торгівлі міста в цей час ставали джерелом фінансових доходів, опорою політичного впливу місцевих князів.

По-шосте, постійні напади кочовиків та втручання сусідніх держав у внутрішні справи Русі.

Лише половці, за свідченням літописців, здійснили в 1055—1236 рр. 12 великих походів на руські землі, хоча, як уважають дослідники, насправді їх було набагато більше. До того ж половці понад 30 разів брали участь у міжкнязівських усобицях.

Крім того, неодноразово в міжусобній боротьбі брали участь правителі сусідніх держав: Польщі, Угорщини, Литви тощо, які були не проти прихопити і частину земель Русі.

 Проте під час походу 1187 р. Володимир Глібович — онук Юрія Долгорукого застудився і невдовзі помер. Саме в оповіді про смерть цього князя літописець ужив стосовно земель Південної Русі назву «Україна»: «І плакали по ньому всі переяславці... За ним же Україна багато постогнала». Це — найдавніша згадка назви «Україна» в писемних джерелах (1187). Другу згадку про Україну цей же літописець подає під 1213 р., розповідаючи, що князь Данило [Галицький] «прийняв верестій, і Угровеськ, і Верещин, і Столп’є, Комов, і всю Україну».

Запам’ятайте дати

1141 р.— об’єднання Галицьких земель у єдине князівство Володимиром Володаревичем.

1152—1187 рр.— зміцнення Галицького князівства за правління Ярослава Осьмомисла.

1169 р.— розорення Києва Андрієм Боголюбським.

1170 р.— початок князювання Романа Мстиславича на Волині.

1185 р.— невдалий похід Ігоря Святославича проти половців, оспіваний у «Слові о полку Ігоревім».

996 р. - укладення Анастасом Корсунянином першого літописного зводу. 1113 р. завершення написання Нестором Літописцем «Повісті времснних літ». Кінець XII ст. - створення невідомим автором «Слова о полку Ігоревім».

. У 1068 р. дочка князя Всеволода Ярославича Янка відкрила при Андріївському монастирі школу для дівчат.

 

Для продовження і поглиблення освіти служили бібліотеки, яких на Русі було багато (Києві, Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі тощо). Але найперша і найбільш значна містилася в Софії Київській. За підрахунками вчених, книжний фонд Русі складав щонайменше 130—140 тис. томів. Існували бібліотеки при соборах, монастирях, княжих палатах. Чимало було і приватних книгозбірень.

У писемних джерелах збереглися відомості про діяльність лікарів, зокрема ченця Києво-Печерського монастиря Агапіта. У 1076 р. Святославу Ярославичу навіть була зроблена хірургічна операція з видалення пухлини на шиї. А онука Володимира Мономаха Євпраксія написала медичний трактат «Мазі».

Найдавнішою книгою Київської Русі, що збереглася, на теперішній день є «Остромирове Євангеліє», написане в 1056—1057 рр. в Києві дияконом Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира.

Запам’ятайте дати

1056—1057 рр.— створення «Остромирового Євангелія».

1078 р.— будівництво Успенського собору Києво-Печерської лаври.

1108 р.— будівництво Михайлівського Золотоверхого собору в Києві.

1113 р.— імовірна дата завершення написання «Повісті временних літ».

Романом Мстиславичем було прилученно до своїх володінь у 1202 р. Київ. Кияни охоче перейшли під його владу, відкривши перед князем браму міста.

Коли ж Рюрик з Ольговичами вигнали його з міста, Роман узимку 1203—1204 рр. знову захопив Київ. 

 У 1199 р. сталася подія великої історичної ваги: об’єдналися Галицьке і Волинське князівства.

Запам’ятайте дати

1199 р.— похід Романа Мстиславича на Галич. Об’єднання Волинського і Галицького князівств у єдину державу.

1205 р.— загибель Романа Мстиславича.

1206—1238 рр.— боротьба нащадків Романа Мстиславича за відновлення Галицько-Волинської держави.

1213 р.— проголошення боярина Володислава Кормильчича галицьким князем.

1214 р.— угода в Спіші між правителями Угорщини та Польщі про поділ Галицько-Волинського князівства між собою.

1238 р.— утвердження Данила в Галичі.

1239 р.— установлення зверхності Данила над Києвом. Завершення відновлення спадщини батька.

Запам’ятаємо дати 1170—19 червня 1205 рр. - князювання Романа Мстиславича.

1201—1264 рр. - роки життя Данила Романовича.

Самодержавство - форма правління з необмеженою владою однієї особи.

31 травня (за іншими відомостями — 16 червня)  1223 р. - поразка руського війська на р. Калці.

5 вересня 1239 - 6 грудня 1240 рр. - героїчна оборона Києва.

Середина 40-х років XIII ст. - утворення Золотої Орди.

 Після розгрому монголо-татарських військ на Синіх Водах у 1363 р. українські землі були звільнені від їхнього панування.

До особливостей золотоординського панування можна зарахувати те, що руські землі не були безпосередньо включені до складу Золотої Орди (за деяким винятком). Також на території Русі не існувало постійно діючого адміністративного апарату завойовників. До того ж, монголи толерантно ставилися до християнства і православного духовенства.

1237—1241 рр.— монголо-татарська навала на Русь.

1239 р.— спустошення монголами Переяславської і Чернігівської земель.

1240—1241 рр.— спустошення монголо-татарами Київського і Галицько-Волинського князівств.

17 серпня 1245 р.— битва під Ярославом.

Наприкінці 1254 р. Данило почав військову кампанію проти татарів.  Це була перша руська перемога в боротьбі проти Орди.

1254–1255 — військо Данила звільнило від загонів Куремси землі вздовж Південного Бугу, Случі таТетерева, взяло Возвягель (нині Новоград-Волинський). Данилові вдалося відстояти від татар Бакоту(Поділля) та повернути зайняті ними міста на Волині.

Продемонструвавши свою силу, Бурундай прийшов на землі Галичини й Волині з великим військом, заявивши: «Якщо хочете жити з нами у злагоді, то розкидайте всі ваші міста». Данило й Василько змушені були зруйнувати все, що будували довгі роки. Вони розібрали фортифікації Луцька, Крем'янця, Данилова, Львова (названого на честь княжого сина Лева). Галицько-Волинська держава позбулася головних пунктів опору у війні з ординцями. Вдалося зберегти лише Холм. Лише 1260 року загони Бурундая залишили Галичину та Волинь.

Грудень 1253р. – коронація Данила Галицького.

Влітку 1264 — Данило Галицький занедужав і помер у Холмі

Баскак - намісник хана Золотої Орди в підвладних країнах, котрий проводив облік населення й збирав данину. Болохівська земля - історична область у верхів'ях Південного Бугу, Случі й Тетерева. Назву отримала від міста Болохова.

Карточки

Після смерті Данила влада перейшла до Василька.

Після смерті Василька верховна влада перейшла до Лева (1270-1301), хоча князівський стіл у Володимирі посів Володимир Василько-вич (1270-1288). Це був дуже освічений, добрий, чесний, справедливий і мужній володар, котрий, уникаючи війн із сусідами, дбав про добробут населення, розвиток ремесел, промислів, торгівлі, сільського господарства. Попри важку хворобу займався розбудовою міст, церков і монастирів, опікувався письменством і культурою. Про людяність князя свідчить такий факт: коли в 1279 р. в землі ятвягів, котрі постійно здійснювали напади на Волинь, трапився жахливий голод і їхні посли попрохали в нього порятунку від смерті, Володимир поділився з ворогами припасами збіжжя, хоча самим було сутужно. Перед смертю він заповів князівство Мстиславу.

10 грудня 1288 (1289) Володимир-Іван Василькович помер в Любомлі від раку нижньої щелепи і гортані. Перебіг хвороби докладно описано в Галицько-Волинському літописі^[4]. Похований в Успенському соборі у Володимирі-Волинському.

Після смерті Лева володарем став його єдиний син Юрій І, котрий, як і його дід, мав титул короля Русі.

Юрій домігся утворення окремої Галицької православної митрополії (1303 р.)

Після смерті Юрія 1 влада перейшла до його синів, Андрія та Лева II, котрі титулувалися «з Божої ласки князі всієї Руської землі, Галича ни й Володимири» і виступали співправителями Волині й Галичини.

 У 1323 р. брати одночасно полягли в битві з монголами. Династія Романовичів припинила своє існування.

 У 1325 р. стіл перейшов до сина їхньої сестри мазовецького князя - Болеслава. Він прийняв православ'я й правив під іменем Юрія II.

Невдоволені діями князя, бояри в 1340 р. його отруїли.

У середині 40-х років Казимир III захопив Сяноцьку землю, а в 1349 р. заволодів Галичиною й більшою частиною Волині. Галицько-Волинська держава втратила незалежність.

 У 1352 р. Литва й Польща уклали угоду про розподіл земель Руського королівства: Галичина відходила Польщі, а Волинь - Литві, якою володів Любарт. 

У першій половині 1387 р. польське військо окупувало Галичину. Галицько-Волинська держава припинила своє існування.

1254—1259 рр.— походи монголо-татар під проводом Куремси і Бурундая.

1301—1308 рр.— правління Юрія Львовича.

1303 р.— створення окремої галицької православної метрополії.

Зрештою в 1352 р. між Польщею і Литвою було укладене перемир’я: Галичина відійшла до Польщі, а Волинь із містами Володимир, Луцьк, Белз, Холм та Берестейщиною — до Литви.Такий поділ був скріплений «вічним миром» 1366р

Уже в 1361 р. було утворено католицьке архієпископство з центром у Львові. У 1374 р. константинопольський патріарх ліквідував Галицьку православну митрополію. Наприкінці XIV ст. вона відновилася, але на початку XV ст. знову була ліквідована.

Кревська унія(1385) - у спеціальній грамоті, виданій Ягайлом 14 серпня 1385 р. в м. Крево у присутності польських послів, литовський князь зобов'язувався прийняти католицтво і зробити цю релігію державною у Литві, використовувати свій скарб на потреби Польщі, сприяти поверненню відторгнутих від неї земель і, найголовніше, назавжди приєднати (інкорпорувати) до Польського королівства підвладні йому українські, білоруські, російські та власне литовські землі. Таким чином, умови Кревської унії позбавляли Велике князівство Литовське самостійності. Таким чином, Галичина майже на 400 років перейшла під владу Польщі.

Після смерті Юрія ІІ Болеслава Любарт  (? — 1385) став першим претендентом на Галицьке князівство

У 1382 р. після запеклої боротьби Любарт повернув собі й Галичину. Але вже після смерті Любарта Галичину знову здобули поляки.

ЗАПАМ'ЯТАЄМО ДАТИ Друга половина XIII ст. - створення Галицько-Волинського літопису.

Кінець XIII — початок XIV ст. - створення ікони «Волинська Богоматір».

1325—1340 рр.— правління Юрія ІІ Болеслава.

1325—1385 рр.— правління Любарта Ґедиміновича на Волині.

1340—1344 рр.— правління боярина Дмитра Дядька в Галичині.

1349 р.— захоплення Галичини польським королем Казимиром ІІІ.

1366 р.— «Вічний мир» між Литвою й Польщею. Поділ галицько-волинської спадщини між двома державами: Галичина — Польщі, Волинь — Литві.

1372—1378, 1385—1387 рр.— правління Владислава Опольського в Галичині.

1385 р.— Кревська унія.

1387 р.— Остаточне встановлення польської влади в Галичині.

Найраннішою літописною пам’яткою Галицько-Волинського краю є «Повість про осліплення Василька», написана 1097 р. невідомим автором. У ній розповідається про трагічну долю теребовлянського князя Василька Ростиславича, якого осліпив волинський князь.

Найяскравішою пам’яткою літописання Галицько-Волинського князівства є «Галицько-Волинський літопис».

Літопис складається з двох основних, різних за обсягом і характером частин: Літописця Данила Галицького (оповідає про події 1205—1258 рр.) і Волинського літопису (1258—1290 рр.). Літопис створений з окремих повістей, що були об’єднані пізнішими укладачами. Центральною частиною твору є життя князя Данила Галицького.

У ХІІ—ХІІІ ст. сформувалися Волинська і Галицька архітектурні школи.

Згодом на Волині та Галичині постали власні школи іконопису. Його розквіт припадає на другу половину ХІІІ—ХІV ст. 

1157 р.— будівництво Успенського собору в Галичі.

1160 р.— будівництво Успенського собору у Володимирі-Волинському.

Кінець ХІІІ ст.— будівництво мурованих «башт-стовпів» на Волині.

Кінець ХІІІ — початок ХІV ст.— розквіт мистецтва іконопису.

 

 Багато прикрашені рельєфами також церкви Св. Пантелеймона в Галичі та Іоанна Златоуста в Холмі. Їхнім творцем був «великий хитрець Авдій». Це перше ім’я майстра скульптури, яке знає історія українського мистецтва.

Мистецтво Галицько-Волинського князівства представлене також і книжною мініатюрою, розквіт якої припадає на ХІІІ ст. 

Значна частина мініатюр ХІІІ ст. є копіями фресок храмів, із яких походили рукописні книги.

На території Галицько-Волинського князівства археологи виявили багато скарбів з усілякими ювелірними прикрасами. Найчастіше знаходять сережки, колти, привіски, браслети-наручі, підвіски. Ці знахідки свідчать про високий рівень галицько-волинських ювелірів, які добре знали різні технічні прийоми: лиття, кування, чеканку, позолоту, інкрустацію тощо.

Велике князівство Литовське утворилося в середині ХІІ ст.

На середину ХІІІ ст. Міндовґ підкорив своїй владі землі Чорної Русі (Гродно, Слонів та ін.) і частину Білої, а також примусив визнати свою владу Полоцьких, Вітебських і Мінських князів. У 1242 і 1249 рр. Міндовґ завдав поразок монголам, що підняло й скріпило його авторитет. Важливим кроком князя стало його хрещення у 1246 р. за православним обрядом. На цей крок князя підштовхнуло те, що основу економічної і воєнної могутності князівства складали колишні руські князівства (білоруські землі).

У 1248—1249 рр. Міндовґ об’єднав під своєю владою всі землі Литви. 

Особливо швидко зростає Литва за правління князя Ґедиміна (1316—1341 рр.)

Подальше просування литовців на південь відбулося за правління великого князя Ольґерда (1345—1377 рр.), який також був сином Ґедиміна.

Приєднання до Великого князівства Литовського дало Ольґердові можливість претендувати й на іншу давньоруську спадщину. На цьому шляху його головним ворогом була Москва. Відкритий конфлікт між обома державами, що прагнули об’єднати під своєю владою давньоруську спадщину, спалахнув у 1368 р. і тривав із перемінним успіхом аж до 1537 р.

 

 Ядро своїх володінь Ольґерд заповів своєму старшому синові від другої дружини — Яґайлу.

Зрештою в 1385 р. між двома країнами було укладено Кревську унію, згідно з якою Литва мала прийняти католицизм і навік приєднати до Польщі свої литовські та руські землі. Отже, об’єднуючись із Польщею, Велике князівство Литовське втрачало свою незалежність. У 1386 р. великий князь Яґайло хрестився за католицьким обрядом під ім’ям Владислава, одружився з польською королевою Ядвіґою й став королем Польщі, а одночасно й великим князем литовським.

Могутність Вітовта спонукала європейських володарів до укладення союзу з ним. У 1429 р. імператор Священної Римської імперії запропонував коронувати Вітовта, що було підтримано й іншими європейськими правителями. Коронація була призначена на 8 вересня 1430 р.

 

 Ягайло уклав в 1385 р. з Польщею Кревську унію (союз). Вона передбачала приєднання до Польщі Литовського князівства, поверненіїн захоплених у неї земель та прийняття литовцями католицизму (до цього часу вони залишалися язичниками). 

Віленсько-радомська унія 1401 р. — договір про державний і політичний союз між Великим князівством Литовським, Руським та Жемайтійським та Королівством Польським. 

Вітовт разом із Польщею взяв активну участь в боротьбі з Тевтонським орденом, яка завершилася Ґрюнвальдською битвою (1410 р.).

 Городельська унія 1413 р.- ця унія визнавала незалежність Литви і після смерті Вітовта, але під зверхністю польського короля. Також унія підтверджувала привілейоване становище католиків: тільки вони могли обіймати вищі посади в державі. Ці пункти унії викликали обурення православної знаті й спричинили внутрішній конфлікт у Литві, що вибухнув уже після смерті Вітовта.

У 1414 р. було створено окрему київську митрополію на чолі з Григорієм Цимблаком. 

Осінь 1362 р. - перемога над монголами біля Синіх Вод.

1430—1438 рр. - повстання під проводом Свидригайла.

1 вересня 1435 р. - поразка Свидригайла під Вількомиром.

1434 р. - утворення Подільського й Руського воєводств.

Після смерті Вітовта в 1430 р. вона без згоди Ягайла обрала великим князем його молодшого брата Свидригайла. (поганий, непослідовний)

Ппольський двір у серпні 1432 р. організовує переворот: великим литовським князем проголошується брат Вітовта Сигізмунда.(мудрий)

Вирішальною в боротьбі за великокняжий престол стала битва, що сталася 1 вересня 1435 р. на річці Швянті неподалік від міста Вількомир (зараз місто Укмерге в Литві). У цій битві Свидриґайло та його прихильники зазнали цілковитої поразки, й ідея створення незалежного «Великого князівства Руського» так і не була втілена в життя. До кінця 1438 р. Сиґізмунд оволодів усією територією Великого князівства Литовського.

. У своїй політиці Сиґізмунд спирався на дрібних землевласників, рицарів, а не на удільних князів, владу яких він обмежував. Це викликало змову серед українських і білоруських князів, які вбили Сиґізмунда. 

Після смерті Сигізмунда в 1440 р. великим князем обирається син Ягайла Казимир, проте реальна влада зосередилася в руках литовської знаті на чолі з Яном Гаштольдом. Побоюючись нового повстання, правлячі кола Литви визнали Свидригайла великим князем удільного Волинського князівства й відновили удільність Київського князівства. Але ненадовго. Скориставшись смертю Свидригайла в 1452 р., Казимир ліквідував Волинське князівство, а в 1471(1470) р. - Київське.

Захопивши в 1387 р. Галичину, Польська корона проводила політику її поглинення. На вищі посади  призначалися переважно поляки. Влітку 1434 р.  виходить королівський привілей про запровадження польського права й урівняння місцевої шляхти з польською. 

В 1447 р. Казимир став польським королем після загибелі Владислава ІІІ у битві з турками під Варною,

. Щоб запобігти її новим виступам, після проголошення Казимира великим князем були відновлені Київське і Волинське удільні князівства. Волинське князівство було віддано Свидриґайлові, який правив князівством до кінця життя (помер 1452 р.), після чого князівство було ліквідоване.

У Київському удільному князівстві була відновлена династія Ольґердовичів. Князем став син Володимира Ольґердовича Олександр (Олелько) Володимирович (1441—1454 рр.).

Князювання Олелька та його сина Семена (1455—1470 рр.) становлять цілісний період, який характеризується спробою відновлення могутності Київської держави.

У 1458 р. Семен Олелькович домігся створення окремої Київської православної митрополії. Ця подія остаточно розділила українську й московську православні церкви.

По смерті великого князя литовського і короля польського Казимира IV Яґеллончика в 1492 р. спадкоємцем став його син Олександр (1492—1506 рр.). Новий великий князь продовжив політику, спрямовану на зміцнення при владі католиків.

 Напруженими відносинами між Литвою і Польщею відразу скористалася Москва, яка, уклавши союз із Кримським ханством, почала наступ на Литву. Москва остаточно підкорила Твер і Новгород, що тяжіли до Литви, захопила майже всю Чернігово-Сіверщину. Верхівські князі, нащадки Рюриковичів, перейшли на службу до московського князя. У цей же час українські землі почали потерпати від набігів кримських татар. Унаслідок цього за нетривалий час були зруйновані всі споруджені за Вітовта фортеці на узбережжі Чорного моря, знищені всі здобутки з освоєння Дикого Поля, через що великі райони українських земель на південь від Києва обезлюдніли.

Польща щоб закріпитися на приєднаних українських землях, у 1434 р. в Галичині було створене Руське воєводство, а в Західному Поділлі — Подільське воєводство.

Битва під Вількомиром відбулася в 1435 р. між польсько-литовськими військами в. князя Литовського Жиґимонта I Кейстутовича (Сигізмунда) і військами в. князя РуськогоСвидригайла Ольгердовича та союзників; битва скінчилася перемогою військ Жиґимонта Кейстутовича і поклала кінець боротьбі за престол у Великому князівстві Литовському, Руському і Жемайтійському 1432-1435 рр.

Феодальні міжусобиці в Орді і підтримка Польсько-Литовської держави сприяли утворенню 1449 р. незалежного Кримського Ханства на чолі з Хаджі Ґераєм, який переніс резиденцію з Солхата (нині Старий Крим) до Салачику в околицях пізнішого Бахчисарая і поклав початок ханській династії Ґераїв.

Темники – воєначальники.

 Калга (правитель східної частини держави)

Нуреддін (правитель західної частини держави)

З'їзд родів – курултай, що розв'язував найголовніші питання.

Привілейовані члени інших родів (усіх близько 60) називалися мурзами.

1 Архаїзм - пережиток старовини. 2 Ясир -  бранці, полонені; полон, неволя.

Перший великий напад кримських татар на українські землі відбувся 1474 р. Під час цього нападу були значно пограбовані Поділля й Галичина. Через декілька років нового нападу зазнало Східне Поділля. Особливо страхітливих масштабів набуло руйнування України наприкінці XV ст. Окрім татар, у 1498 р. вперше на Галичину напали турки, які дощенту її спустошили, забравши до полону десятки тисяч людей. У 1500 р. чамбули (загони) синів Менглі Гірея пройшли «вогнем і мечем» Брацлавщиною, Волинню, Берестейщиною, Галичиною, Люблінщиною й Сандомирщиною, спаливши багато міст і захопивши 50 тис. українських і польських бранців. Походи татар тривали і в наступні десятиліття. В цілому з 1450 по 1556 р. вони вторглися в Україну не менше 86 разів. Татари руйнували й обезлюднювали поселення, грабували майно, захоплювали ясир, гальмуючи розвиток економіки й культури. У цей же період на кордоні українських земель з’явилися й турки, які в 1476 р. спустошили Буковину, а в 1498 р.— Галичину, де взяли в полон близько 100 тис. осіб.

За цими першими походами відбулися й інші. Один із найбільших стався 1500 р., у результаті якого був зібраний 50-тисячний ясир.

ЗАПАМ'ЯТАЄМО ДАТИ  1428-1430 рр. - утворення Кримського улусу (.; 1502 р. - Кримський ханат). 1478 р. визнання Менглі Гіреєм васальної залежності від Туреччини. 1 вересня 1482 р. - розгром кримськими татарами Києва.

Хаджі-Ґірей зміг, спираючись на Литву, відстояти незалежність свого ханства від зазіхань хана Великої Орди. Це сталося, за різними джерелами, у 1449 або 1455 р. По смерті Хаджі-Ґірея після міжусобиці влада перейшла до його сина Менглі-Ґірея (1468—1514 рр.

Із XIV ст. Кафа стає центром торгівлі невільниками

Важливу роль в управлінні ханством відігравав релігійний лідер — муфтій, який завідував судами, церковними володіннями, освітою.

1359 р.— входження Шипинської землі(Буковини) до складу Молдавського князівства.

1393—1414 рр.— діяльність Федора Коріятовича на Закарпатті.

30-ті рр. ХV ст.— створення Кримського ханства.

1474 р.— перший великий напад кримських татар на українські землі.

1478 р.— установлення васальної залежності Османської імперії над Кримським ханством.

1492 р.— перша вірогідна документальна згадка про українських козаків.

1492 р.— перша згадка назви «Буковина» в писемних джерелах.

1500—1503, 1507—1509, 1512—1522 рр.— литовсько-московські війни початку ХVІ ст.

1503 р.— захоплення Чернігово-Сіверщини московським великим князем Іваном ІІІ.

1303—1347, 1371—1410 рр.— час існування Галицької православної митрополії.

1375 р.— заснування в Галичині католицької митрополії (архієпископства).

1415—1420, 1458—1596 рр.— час існування Київської («Литовської») православної митрополії.

1439 р.— Флорентійська унія.(спроба обєднати православя і католицзм).

1529, 1566, 1588 рр.— Литовські статути.

Фільварки — багатогалузеві господарчі комплекси, які базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян і були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча й зберігали чимало рис натурального господарства

Цікаві факти

Правовою основою життя багатьох українських міст було «руське право», що розвивалося з часів Київської Русі. Війт був головною посадовою особою в місті — мав право приймати остаточне рішення в усіх судових справах, міг навіть засудити винуватця до страти. Війт керував роботою ради з 8—12 осіб.

Маґдебурзьке право визначало порядок виборів і функції органів самоврядування та суду, регулювало господарське життя міста, визначало покарання за різні злочини тощо. Першим маґдебурзьке право отримало від галицько-волинського князя Юрія ІІ місто Володимир-Волинський (у 1324 р.). У 1356 р. польський король Казимир ІІІ надав це право Львову. У 1499 р. маґдебурське право отримав Київ. 

Міста, які здобули маґдебурське право, звільнялися від управління й суду війтів, воєвод чи старост або королівських (великокнязівських) намісників і запроваджували виборне самоврядування. Усі справи міського життя вирішував виборний магістрат, який формувався із заможних міщан. Вибори відбувалися раз на рік. Магістрат поділявся на лаву (суд у кримінальних справах), очолювану війтом, і раду (адміністративний орган і суд у цивільних справах), очолювану бургомістром. Посаду війта міг обіймати лише шляхтич.

Для регулювання виробництва й захисту власних інтересів міські ремісники певних спеціальностей об’єднувалися в особливі організації — цехи, діяльність яких визначалася цеховими статутами. Цехи очолювалися виборними посадовими особами — цехмістрами. Перші цехи на українських землях виникли наприкінці ХІV ст. на Галичині й Закарпатті, а з кінця ХV ст. цеховий устрій поширився на ремісників міст Волині, Київщини і Західного Поділля. 

У торгівлі теж з’являються нові явища. Так, купці об’єднуються в гільдії. У ХV ст. набули поширення ярмарки (вони постійно існували у Львові, Києві, Галичі, Луцьку та інших містах).

У ХІV — першої половини ХVІ ст. починає формуватися кріпацтво.

Порушення споконвічних традицій і загальне погіршення життя викликало опір селянства. Найбільшим виступом селян ХІV—ХV ст. стало повстання 1490—1492 рр., яке мало соціальний і визвольний характер.

Запам’ятайте дати

1324 р.— надання маґдебурзького права Володимиру-Волинському.

1356 р.— надання маґдебурзького права Львову.

1374 р.— надання маґдебурзького права Кам’янцю-Подільському.

1490—1492 рр.— селянське повстання в Прикарпатті під проводом Мухи й Андрія Борулі.

1499 р.— надання маґдебурзького права Києву.

1520, 1557 рр.— законодавче встановлення одноденної панщини в Польщі та Литві.

1529, 1566, 1588 рр.— Литовські статути: «Старий» (1529), «Волинський» (1566), «Новий» (1588).

 

У ХV ст. зароджується епічна поезія — історичні пісні, балади та думи. Історичні пісні прославляли боротьбу героїв із татарами й турками.

Новим оригінальним жанром усної народної творчості стали думи. Вони виникли в козацькому середовищі.

Вогнепальна зброя й нові способи ведення воєнних дій спричинили необхідність будувати укріплення з каменю або цегли. 

У ХІV—ХV ст. із розвитком рукописних книг продовжуються традиції книжної мініатюри. Найбільш яскраво книжкова мініатюра тієї доби представлена в Київському Псалтирі, створеному в 1397 р., де вміщено 301 ілюстрацію. Вона характеризується сюжетною розмаїтістю (від біблійних до побутових), виразністю та індивідуалізованістю облич, свіжістю кольорів. Зображення й колорит надзвичайно вишукані. Чудові ілюстрації містять також Київське євангеліє (1393 р.), Луцьке євангеліє (ХVІ ст.) тощо.

Запам’ятайте дати

ХІV—ХV ст.— масове замкове будівництво.

1397 р.— Київський Псалтир.

1450—1494 рр.— життя та діяльність Юрія Котермана (Дрогобича).

1483 р.— видання в Римі першої друкованої книги українського автора Ю. Дрогобича (Котермана) «Прогностична оцінка поточного 1483 р.».

1491 р.— початок книгодрукування церковнослов’янською мовою. Швайпольтом Фіолем богослужебних книг «Октоїх» і «Часослов».

Річ Посполита в межах 1619 р.

   Королівство Польське

   Герцогство Пруссія, польськийвасал

   Велике князівство Литовське

   Герцогство Курляндія, литовськийвасал

   Лівонія

Дмитро Вишневецький (1516—1563) — нащадок великого литовського князя Ольґерда, один із перших відомих в історії ватажків українського козацтва.

На початку 50-х pp. XVI ст. він уже був черкаським та канівським старостою й організував відсіч турецьким нападникам. У цей час під керівництвом Д. Вишневецького на острові Мала Хортиця було збудовано замок-«городок», який вважається передтечею Запорозької Січі.

29 червня 1556 р. Вишневецький із загоном у 600 кіннотників і командою на 18 чайках узяв приступом Очаків, а восени того ж року — фортецю Іслам-Кермень. Захоплені у ворога гармати князь установив у Хортицькому замку.

На початку 1557 р. Хортицький замок витримав 24-денну облогу кримського хана. Проте восени цього ж року об'єднані турецько-татарські сили примусили князя залишити острові Мала Хортиця. Влітку 1563 р. під час походу до Молдавії Д. Вишневецький потрапив у полон і був відправлений до Стамбула. Героїзм та мученицька смерть князя уславлені в народній думі «Про козака Байду».

. Протягом 1556 р. організував численні походи запорожців у володіння кримського хана і на турецькі фортеці. Згодом був запрошений до Москви і як московський воєвода здійснював походи на татар.

Туреччина(Османська імперія) протягом XIV – XVI ст. із невеликого князівства перетворилась на потужну імперію, володіння якої простяглися на трьох континентах (в Азії, Африці та Європі) від Атлантики до Індійського океану.

Звідси протягом 1556 р. було організовано численні походи запорожців у володіння кримського хана й на турецькі фортеці. Одначе восени 1557 р.запорозьку фортецю зруйнували кримські татари.

 Перша розташовувалася на острові Мала Хортиця. Від 60-х рр. XVI ст. по 1593 р. Запорозька Січ розташовувалася на острові Томаківка, у 1593-1638 рр. - на острові Базавлук, у 1638-1652 рр. - на Микитиному Розі, у 1652-1709 рр. - на річці Чортомлик, у 1709-1711 і 1730-1734 рр. - на річці Кам'янка, у 1711-1728 рр. - в Олешках, у 1734-1775 рр. - на річці Підпільна (Нова Січ).