1.2.Загальні положення спеціальної операції

Спеціальні дії (СД) проводяться на основі розробленої спеціальної операції.

Її сутність складається в комплексному впливі на всю глибину тилової зони противника засобами поразки, формуваннями спеціального призначення, з метою позбавити противника матеріальної або моральної здатності вести боротьбу або різко обмежити його можливості щодо подальшого ведення боротьби.

Можливість комплексного впливу обумовлена:

- масовою появою малогабаритних, ефективних засобів поразки;

- масовим застосуванням вертольотів, інших спеціальних засобів та вводом формувань у тил противника;

- уразливістю об'єктів у тиловій зоні;

- збільшеною залежністю сил і засобів поразки на лінії безпосереднього зіткнення сторін від стану керування військами, зброєю і всебічним забезпеченням;

- технічними можливостями здійснення великомасштабного інформаційно-психологічного впливу на війська та населення противника;

- низькою уразливістю диверсійних формувань при завданні поразки із застосуванням звичайних методів ведення війни.

1.3.Принципи спеціальних дій

1) Правильний вибір спеціальних цілей, визначення спеціальних завдань і способів їхнього виконання. Інфраструктура тилу противника включає величезну кількість різних об'єктів, які забезпечують функціонування держави і збройних сил противника. Це, у свою чергу, припускає багатоваріантність цілей спеціальних дій.

2) Зосередження зусиль проти найбільш слабкого або уразливого місця противника. Це можуть бути системи керування, постачання пальним, боєприпасами, комунікації противника, невдоволення населення війною або інші області у структурі військово-політичного протиборства.

3) Дезорієнтація противника щодо реальної обстановки та примушення противника до роззосередження зусиль. Військове мистецтво всіх країн визнає принцип зосередження сил і засобів у вирішальному місці та у потрібний час. Основні вимоги третього принципу — не дати противнику реалізувати своє прагнення до рішучого зосередження зусиль, заплутати його, вирвати ініціативу, змусити його кидати сили і засоби на охорону об'єктів тилу, позбавити можливості безперешкодного пересування та користування об'єктами інфраструктури, створити у тилу противника другий фронт збройної боротьби.

4) Відхилення від відкритого збройного зіткнення із противником, який діє по напрямках найменшого опору. Змор противника — це головна вимога. Тому, цей принцип вимагає, щоб дії сил і засобів у спеціальній акції або операції не були пов'язані з утриманням або оволодінням ділянкою місцевості або об'єктом на тривалий час. «Раптовий удар і негайний відхід» — це головне правило тактики спеціальних підрозділів.

5) Зменшення ефективності дій засобів поразки противника. Принцип вимагає погіршити бойове застосування сил і засобів авіації, ППО, ракетних військ і артилерії, інших сил і засобів поразки противника

6) Збільшення ефективності дій засобів поразки своїх військ і сил. Сили спеціального призначення, які діють у тилу противника, повинні бути максимально використані для збільшення ефективності дій авіації, ракетних військ і артилерії, інженерних військ, інших сил і засобів.

7) Деморалізація військ і населення противника. Війна виграється мертвими, але програють її завжди живі. Поки не зломлена національна воля противника до опору, перемога не може бути досягнута. Нанесення інформаційно- психологічної поразки особовому складу військ і населенню противника — необхідне правило сучасного протиборства.

8) Дезорганізація керування державою, військами і зброєю. Позбавити противника стійкого керування військами і бойовими засобами в сучасних умовах найчастіше означає позбавити його здатності до організованого опору. Принцип вимагає організації цілеспрямованого впливу на органи і пункти керування військами та зброєю противника. Особлива увага в початковому періоді війни або операції повинна бути приділена порушенню роботи системи оповіщення. Важлива роль належить систематичному знищенню командних кадрів і фахівців.

9) Дезорганізація усіх видів забезпечення та роботи комунікацій. Знизити боєздатність військ і сил противника за допомогою систематичного порушення постачання його озброєнням і боєприпасами, паливно-мастильними матеріалами, продовольством, іншими матеріальними засобами є однією з основ спеціальних дій. Спеціальні дії на комунікаціях противника змушують його до виділення значних сил для їхньої охорони і супроводу колон.

10) Необмежене використання всіх елементів обстановки щодо успішного виконання поставлених завдань. Спеціальні дії формувань, як правило, не зв'язані твердою вказівкою на час і місце проведення спеціальної акції. Велика кількість можливих варіантів обстановки у тилу противника, випадковість багатьох зв'язків і обставин її складових не дозволяють завчасному і докладному плануванню кожної спеціальної акції. Командир формування найчастіше сам вибирає об'єкт або його елемент, який підлягає впливу, спосіб або прийом знищення або виведення його з ладу. При ухваленні рішення він не обмежений практично ніякими іншими обставинами, крім змісту поставленого йому завдання. Цей принцип висуває особливі вимоги щодо вольових якостяей, ініціативи, рішучості і інтелектуального рівня до командирів формувань спеціального призначення або інших підрозділів, які виконують спеціальне завдання.

11) Особливий порядок підготовки, керування і забезпечення спеціальних дій. Ухвалення рішення на бойове застосування сил і засобів у тилу противника зі спеціальними завданнями вимагає особливого режиму таємності і конспірації. Командир бригади спеціального призначення здійснює безпосереднє керівництво кожним формуванням, яке діє у тилу противника, незалежно від його чисельності.

Таким чином, формулювання принципів спеціальних дій дозволяє виробити загальні правила і рекомендації щодо практичної діяльності по підготовці і веденню спеціальних дій. Принципи спеціальних дій не суперечать, а доповнюють загальні принципи військового мистецтва стосовно спеціального методу ведення війни.

У Збройних силах завдання диверсійного характеру а також інших специфічних завдань відводяться військам спеціального призначення.

ВІЙСЬКА СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ - це особливі частини і підрозділи у Збройних Силах і ряду держав, які призначені для ведення спеціальних дій (СД) на іноземних територіях або у тилу противника та ведення психологічної війни. Використовуються і у мирний час, особливо в період загострення міжнародної обстановки.

РЕЙНДЖЕРЫ (рейнджерс) (від англ. rangеrs — особи, які робили в Англії великі піші переходи - це єгері, лісники та ін.); особлива категорія військовослужбовців армії США і деяких іноземних держав, які підготовлені для ведення диверсійно-розвідувальних дій на території противника. Входять до складу військ спеціального призначення.

ДИВЕРСІЙНО - РОЗВІДУВАЛЬНА ГРУПА (загін) - це спеціально підготовлений підрозділ, який призначений для розвідки і проведення диверсій у тилу противника.

Вони оснащаються мінами, зарядами вибухових речовин (ВР), різними запалювальними-автоматами, термітними сумішами, напалмом, радіоактивними речовинами та ін. Викидання цих підрозділів (засилання) у тил противника здійснюється потайно переходом лінії фронту, викидом з літака (вертольота), висадженням на узбережжя з плавучих човнів, катерів та інших засобів.

ДИВЕРСІЙНО - РОЗВІДУВАЛЬНІ ГРУПИ і загони використовувались воюючими сторонами у другій світовій війні, а також під час імперіалістичної агресії в 1948—53 роках, у В'єтнамі на Ближньому Сході в 1967 і 1973 роках, у боротьбі з національно - визвольним рухом народів Африки , Азії та Латинської Америки.

Основні фактори, які визначають характер і способи ведення бою дрг і десантами противника.

Склад і оснащення ДРГ залежить від завдань, поставлених групі, і від умов, у яких вона буде виконувати завдання. У класичну групу спеціального призначення надходять три батальйони спецназу, штабна рота, роти обслуговування, зв'язку і розвідки. Озброєння і знаряддя такої групи становить особиста стрілецька зброя, кулемети, гранатомети, автомобілі, розвідувальні літаки і вертольоти. Таким чином, чисельний склад групи може доходити до 1500 чоловік.

В умовах сучасного світу, дії до початку війни такого великого загону, оснащеного і озброєного подібним чином, не може залишитися непоміченим, хоча саме це повинно бути основною перевагою ДРГ при веденні бою.

Таким чином, найбільш імовірно, що противник може використати декілька не зв'язаних між собою ДРГ, відповідно озброєних і оснащених, які мають власні завдання. Кількісний склад ДРГ також залежить від завдань, поставлених їй (так само як професійний склад і оснащеність) і може бути в межах 3-7 чоловік.

Саме даний фактор вказує на те, що особливістю сучасних ДРГ є найбільша мобільність із усіх військових підрозділів. Хоча з іншої сторони, це і послаблює ДРГ. Вони вкрай уразливі при відкритому веденні бою, незважаючи навіть на високий професіоналізм бійців, які надходять до складу диверсійно-розвідувальної чи десантної групи.

Одним з основних факторів, які впливають на характер ведення бою та способи виконання бойових завдань ДРГ , є спеціальна бойова підготовка всіх бійців групи. Вона, як правило, включає:

1. Спеціальну підготовку

2. Вогневу підготовку

3. Мінно-підривну підготовку:

4. Радіотехнічну підготовку:

5. Розвідувальну підготовку:

6. Загальну підготовку:

Така представлена схема підготовки є класичною, однак вона може доповнюватися для спеціальних підрозділів, які діють у тилу противника. Зокрема, при необхідності, можуть бути додані інші розділи в бойовій підготовці.

Резюмуючи все вищенаведене, можна сказати що основними факторами, які впливають на характер і способи ведення бою ДРГ і десантами, є: -нечисельність;

-високий рівень спеціальної бойової підготовки;

-взаємозамінність і незалежність бійців групи один від одного;

-використання новітніх технічних засобів;

-висока рухомисть та маневреність;

-зовнішні фактори, такі як особливості місцевості, які також впливають на виконання бойових завдань, а також час доби та погодні умови.