3. Словотвірне значення. Відсильна і формантна частини похідного слова.

Словотвірне значення - узагальнена категорійна семантика словотворчого форманта, зміст, що відрізняє значення похідного слова від семантики твірного. Словотворчий формант - це морфема чи кілька морфем, що відрізняють похідну основу від твірної. С.ф. не може бути інтерфікс за умови визнання його асемантичності, а також осново творчі й формотворчі морфми. Слова, утворені неморфологічним способом, абревіатури й композити чистого слово- або основоскадання не мають форманта. Похідна основа — це мотивована основа слова, що утворена від іншої основи і пов’язана з нею певним формальним і семантичним зв’язком. Сз. Є необов’язковим для слова, повторювальним у похідних слів того самого словотвірного типу й категорії. Сз пов’язане з лексичним і граматичним, воно грунтуються па певній морфологічній віднессності слова й нерідко його ядерній семантиці. Сз. Може бути більш конкретним (назва сорту мяса, назва особи за місцем проживання та ін..) чи абстрактним (значення дії, додаткової якості дії, одиничності, збірності).

Існує два способи встановлення С.з. Першим способом визначення різнимм семантиці пари слів: твірного й похідного. Другий спосіб передбачає семантичний аналіз ряду похідних слів, утворених за допомогою певного афікса. С.з. називають спільне значення у семантиці членів ряду. Термін введений Винокуром у серед. XX ст. Типи словотвірних значень:

класифікаційне	таке значення похідного, яке відрізняється від значення твірного, тобто похідне виражає нове поняття: юний - юнак
модифікаційне	похідне відрізняється від твірного не загальною семантикою, а стилістичними, експресивними оцінками в значенні, мають модифікаційні суфікси: дитина – дитиночка
транспозиційне	значення похідного відрізняється від значення твірного не номінативним, а частиномовним характером: читати-читання

У смисловій структурі похідних виділяються мотивована та формантна частини, які по-різному впливають на становлення словотвірного значення. Одна мотивована частина похідного слова повторює категоріальні й лексичні значення мотивуючої одиниці і так забезпечує їх введення в смислову структуру похідного слова, а формантна частина творить нову семантику похідного слова ( вчити – вчитель). Таке розчленування слугує "ключем до розуміння природи і сутності словотвірного значення. . Співвідношення мотивуючої і формантної частин похідного відображає ті зв’язки, які виявляє людина між позначуваними предметами. Мотивоване слово складніше за структурою (має більше морфем), ніж мотивуюче. Воно є двочленним: складається з мотивуючої (твірної) основи і форманта (чит-ач, спів-ець, учитель-ство, не­антагоністичний, не-усвідомлений, солонкува-тість). Ці відображення складають суть словотвірного значення, яке зумовлене взаємодією мотивуючого слова і словотворчого форманта.

4. Синтаксична семантика. Компоненти синтаксичного значення. Предикативність. Семантичні компоненти категорії предикативності. Семантика простого і складного речення. Семантика надфразових єдностей: текст, дискурс, період, блок.

Синтаксична семантика оформилася в окремий розділ С. у другій пол.. ХХ ст.. Під семантикою синтаксичної структури розуміють зв'язок мовної структури з денотативною (позамовною) яку вона виражає.

Підходи та напрями розвитку науки:

І підхід	ІІ підхід (Ніна Арутюнова)	ІІІ підхід (Наталя Шведова)
Семантичне моделювання структури події як денотата речення., де семантичний зміст речення – відношення, що організовує предикат – центр. компонент речення. Компонентами семантичної структури звичайно виступають слова як знаки двох видів — предикатні і непредикатні. На предикатних і непредикатних знаках грунтується граматична система мови, що відображається в особливостях їх семантичної поведінки і правилах синтаксичного функціонування.	виділення логіко-семантичних начал у реченні, тобто тих відношень, які, будучи безпосередньо пов'язані зі способами мислення про світ, водночас причетні до граматичної будови мови» Дослідниця аналізує такі речення, які відображають мисленнєві операції, що виявляються у вирізненні відношень екзистенції (буттєвості), ідентифікації (тотожності), номінації (іменування), характеризації (предикації у вузькому розумінні цього терміна).	розмежовує речення різних семантичних структур, спираючись на їх граматичні характеристики. В її описах семантичні структури, виділювані в межах окремих структурних (формальних) схем речення, розрізняються за комплексом як власне-граматичних, так і лексичних ознак. Власне-граматичними ознаками тут виступають: система регулярних реалізацій речень, способи вираження головних членів речення, парадигма речення і синтаксико-семантичні відношення з іншими граматичними типами речень, а лексичні ознаки виявляються в лексичній семантиці слів, що стоять у позиціях компонентів структурної схеми речення.

Синтаксичне значення включає 2 ступені пізнання дійсності - денотативний і сигніфікативний.

Під денотативными ситуаціями розуміють неконкретні одиничні ситуації або системи відношень, а узагальнені, тобто типові ситуації і системи, які існують об’єктивно.

Сигніфікативний компонент семантики речення встановлює внутрішні зв’язки між учасниками і їхніми ознаками, станами, діями. Ці зв’язки встановлюються не предметним, а абстрактним мисленням.

Предикативність -це вираження мовними засобами відношення змісту думки до дійсності в семантичному синтаксисі.

Важливим семантичним компонентом категорії предикативності вважаються:

• конкретність/ абстрактність (конкретність висловлювання співвідноситься з цілком визначеним фрагментом дійсності з боку часу або особи; абстрактність вис-ня немає подібної віднесеності. ( крилаті вислови - апетит приходить під час їжі)

• модальність (відібране відношення або точку зору мовця до дійсності).

Модальність буває 2-х типів : об’єктивна і суб’єктивна. Об’єктивна модальність виражає відношення висловлювання до дійсності як реальне або нереальне (ірреальне). Наприклад: Люди були щасливі! (реальне); Люди були б щасливі (ірреальне). Суб’єктивна— це факультативна ознака висловлювання, яка вказує на ставлення мовця до змісту висловлювання. Виражають суб’єктивну модальність такі засоби: специфічний лексико-граматичний клас слів, словосполучення і речення: можливо, очевидно, хіба що, беру розгін з вокзалу;

Семантика складного речення. Складні речення мають аналогічно простому реченню семантичну структуру, хоч і складаються з кількох предикативних частин. Предикативна части склад.реч-я на відміну від простих реч-нь не мають смислової ї інтонаційної завершеності, і тому семантика складного речення є не сума значень предикат, частин, а синтаксична частина пред.реч., які виражені певним структурним значенням (лексичні і граматичні засоби) - такими засобами можуть бути сполучники, сполучні слова і співвідносні слова.

При побудові синтаксичних одиниць вибір мовних засобів визначається інформацією, яку намагається представити мовець, причому її повнота значною мірою залежить від активного словникового запасу мовця (лексики). Лексичні значення слів можуть виражати синтаксичні значення. Так, синтаксичне значення модальності виражається словами треба, необхідно, можливо, доцільно та ін., значення часу — словами з часовим значенням сьогодні, вчора, завтра тощо. Залежно від лексичного наповнення однакова з формально-синтаксичного погляду схема репрезентує різні структурно-семантичні типи речень, напр.: Співає хтось.(двоскладне, неповне) і Смеркає (односкладне, повне). При одному й тому ж головному компонентові лексико-граматичні значення словоформ можуть визначати їхню синтаксичну роль, напр.: їхати із задоволенням (обставина) — їхати з товаришем (додаток); відкриття Ейнштейна (означення) — відкриття Америки (додаток). Головні слова різного лексичного значення також зумовлюють синтаксичну функцію залежної словоформи, пор.: прийшов учитись (обставина) — мрія учитись (означення). Одним із засобів зв’язку компонентів частин простого і складного речення є лексичний повтор, напр.: Не раз ми ходили в дорогу, не раз ми вертали до хати. Лексичні значення повнозначних слів — це основа лексичної семантики речення, оскільки вони виражають мовленнєвий зміст, який формує речення як засіб вираження і повідомлення конкретної думки, а у формуванні речення основну роль виконують службові слова (прийменники, сполучники, частки). Займенникам належить особливе місце в системі частин мови, вони замінюють повнозначні частини мови, тому для встановлення граматичної семантики синтаксичних одиниць використовуються займенникові питання: хто? що? який? чий? котрий? та ін.

Семантика надфразових єностей:

Дискурс	це змістовна єдність, яка на рівні мови реалізується послідовністю речень зв’язаних між собою смисловими відношеннями. На думку ван Дейка, дискурс є відкритою та незамкненою структурою, тому його семантика визначається семантичними категоріями його компонентів: емпіричні значення – реальний світ; міжособистісні – взаємодія адресата й адресанта; логічні – зв'язок досвідц з реальним світом.
Період	складне, переважно багатокомпонентне , чи просте ускладнене речення, якому властива цілісність теми, повнота і динамізм змісту, і яке характеризується чітким поділом на 2 частини, поєднувані між собою відповідним синтаксичним зв’язком. (П-д може бути - часовим, причиним, протиставним, поєднальним...). Семантика періоду визначається типом відношень, що реалізуються у його предикативних частинах.
Блок	в складі тексту об’єднує висловлювання про один денотат ( предмет роздумів.) Графічно блок маркується - абзацем.
Текст	це групи висловлювань, на які членується за змістом блок. Семантика тексту пов’язана з його гереневтичним аналізом; передбачає виділення експліцитної та імпліцитної інформації.