Загальна та прикладна семантика

1. Семантика як лінгвістична дисципліна. Місце семантики в інтегральному описі мови.

Семантика - розділ мовознавства, що вивчає план змісту в мові, значення мов. одиниць. . Завдяки французькому вченому XIX ст. Мішелю Бреалю 1875 р. ідеї семантики зайняли своє місце у філології. Уперше інтерес до значеннєвого боку мовних одиниць виникли в давнину (китайські тлумачні словники ієрогліфів, у Європі – тлумачення незрозумілих слів пам’ятків). У ІІІ т до н.е. – теорія підбору імен; діалог Платона «Кратіл» - про зв'язок звука і значення слова; Аристотель – про довільність між звучанням та значенням. Після опублікування в 1916 р. відомого «Курсу загальної лінгвістики» швейцарського мовознавця Ф. де Соссюра відбулася істотна переоцінка поглядів на мову й лінгвістичну теорію. Уявлення про те, що світ скоріше складається з динамічних відношень, аніж із застиглих речей, є вихідною настановою того способу мислення, який називають структуралістським. За допомогою цього терміна підкреслюється, що природа ізольованого елемента позбавлена будь-якого значення. Елементи визначаються через відношення до всіх інших елементів, включених у якусь «ситуацію». Ця методологічна настанова є наслідком критики традиційної лінгвістики, яка розглядає мову як агрегат окремих одиниць, що називаються словами, кожне з яких має своє окреме значення. Свій внесок у розвиток ідей семантики зробили й логіки. Першим серед них був німецький учений Г. Фреге, який здійснив справжню революцію у сфері логічної семантики. Фреге вважав, що логічно уточнені «власні імена», чи просто «імена», мають не лише значення (Bedeutung), але й смисл (Sinn). Він вважав також, що «імена» мають виконувати й виконують дві семантичні функції. По-перше, вони позначають (bedeuten) об'єкти. По-друге, вони виражають (driicken aus) об'єктивну ситуацію, тобто вказують на ситуацію, пов'язану з об'єктом позначення. Розглянемо два «імені»: «вечірня зірка» і «ранкова зірка». І в першому, і в другому випадках мається на увазі один і той самий об'єкт — планета Венера. Проте, хоча значення («планета Венера») і збігаються, за смислом ці імена різняться, бо мають місце різні семантичні «ситуації» («ранкова» і «вечірня» зірки). У ХХ ст.. Сепір у якості важливого фактора дослідження мови визнав семантичний, закладений у типологічну класифікацію мов.

Осн. проблеми і напрями сучасної семантики:

у лексичній семантиці	слово як осн. мовна одиниця, слово як знак, характер його мотивованості, природа лексичного значення та їх типологія, його структура (як набору сем), номінація, зміни значення, полісемія, лексико-семантична система мови і різні типи семант. та форм.-семант. групування лекс. одиниць, лекс. сполучуваність і контекст, асопіат. норми слів певної мови;
у фразеологічній семантиці	природа фразеологічного значення, його типи за ступенем семантичної цілісності;
у словотвірній семантиці	словотвірне значення, словотвірна мотивація, словотворення як база номінації, синтаксична природа словотвірної дериватів, лексичної і синтаксичної деривація, словотвірна полісемія, омонімія, синонімія, словотв. метафора та ін. семант. процеси;
у граматичній	слово як грамат. одиниця, граматичне значення і способи його вираження, співвідношення лог. і грамат. категорій, виражені й невиражені (приховані) граматичні категорії, групування лексики за частинами мови, функц. граматика і функц.-семант. поля, знакова природа синтакс. одиниць, структур.-семант. класифікації синтакс. одиниць, семантична структура речення і семант. «ролі» в реченні, актуальне членування речення, лог.-семант. аспекти синтаксису, грамат. полісемія, омонімія, синонімія, грамат. метафора та ін. семант. процеси;
інтерпретативна і породжувальна	семантико-прагмат. природа мовленнєвих актів, глибинні й поверхневі структури
	співвідношення мови, мислення і позначуваної дійсності, фіксація (відображення й одночасне закріплення) в С. мови результатів і ступенів пізнання об'єктивного світу, С. як основа когнітивної лінгвістики, етнічно-культурна специфіка С, вплив С. як «внутрішнього світу» мови на мислення, свідомість, роль С. у формуванні «мовної картини світу» з її системою координат «я — тут — тепер», принципами антропоцентризму та ін., проблеми референції;
	встановлення семант. ізоморфізму різних рівнів мови і дослідження його конкр. виявів; дослідження семант. універсалій мовних;
	опрацювання і впровадження ряду методів і методик дослідження С: компонентний аналіз і метод опозицій, дистрибутивний аналіз і трансформаційний метод, моделі С природної мови (тезауруси, семант. словники, системи «штучного інтелекту», «смисл — текст» та ін.), статистичний метод і психолінгвістичний.

В укр. мовознавстві попередній період у розвитку С. тривав до серед. 70-х pp. Осн. працями з С. в цей час були узагальнювальний розділ «Семасіологія» в «Нарисах...» JI. Булаховського (1955) — підсумок «молодограматичного», доструктурного стану в розвитку С, а також «СУЛМ. Лексика і фразеологія» (1973) з охопленням порівняно невеликого кола семант. явищ.

Класики вважають основним предметом семантики, як розділу семіотики, інтерпретацію знаків і знакових сполучень. Мовне значення, сема, це певна абстракція, величина словникова. В мовознавстві більш-менш загальноприйнятою є наступна схема семного складу значення:

Класема вказує на категоріальну приналежність слова (предмет, людина, тварина, сукупність людей або предметів, дія, ознака і т.д.). Тематична сема, яку ще часто називають архісемою або маркером, вказує на сферу реальної дійсності та коло ситуацій, до яких належить референт, або семантичне поле. Диференціальні або дистинктивні семи вказують на відмінні ознаки денотата та діагностують значення в мінімальних парах. Лексема є лексична одиниця, що об’єднана загальністю морфемного та часткового семного складу, але яка об’єднує в собі слова, що належать до різних частин мови.

За характером інформації, що передається і прагматичному статусу розрізняють семи, що відносяться до денотативного, тобто предметно-логічного значення та конотативні, тобто пов’язані з відношеннями оцінки, емоціями, експресивністю і функціонально-стилістичною віднесеністю. Узуальні семи, що притаманні слову в мові які вказуються в словниках, протиставляються семам оказіональним, що наведені суспільством.

Місце семантики: якщо говорити про існування семантичного рівня мови, то Кобозєва запевняє, що йдеться про рівень представлення мовного виразу в моделях мови, що описують відповідність між змістом (смислом) та формою. Обєкт семантики – змістова сторона значущих одиниць мови, тобто їх значення. У сферу інтересів семантики входять звуконаслідування, звукообрази, морфеми та одиниці вищого порядку. Семантика служить допоміжним знаряддям у вивченні традиційних лінгвістичних дисциплін.