6. Фонологія, типи фонологічних систем. Фонологічні школи.

Фонологія — розділ мовознавства, який вивчає звуки з погляду їх функціонування в мові - як фонеми.

Фонологія, зокрема, виокремлює в структурі мови одиниці двох рівнів - сегментного і надсегментного. Відповідно виділяється сегментна фонологія і надсегментна фонологія.

Сегментна фонологія	займається одиницями мовленнєвого потоку. До них належать: фонема, силабема (склад), такт (фонетичне слово), синтагмема (синтагма) і фразема (фраза).
Надсегментна фонологія	(просодика, просодеміка) займається вивченням тих одиниць і засобів мовлення, які накладаються на лінійне (сегментне) мовлення і які в цілому формують явище, що дістало назву інтонація. Сюди належить тонема (тон), акцентема (наголос), ритм, темп, пауза.

Фоне́ма — найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці. Фонему не можна розглядати поза системою певної мови. Фонемі характерна ознака самобутності мови, вона член фонологічної системи, і тому зміст кожної фонеми визначає її положення у мовній системі.

Щоб описати фонологічні системи необхідно протиставити кожну фонему всім іншим.

Найпростіший спосіб встановити фонологічну систему - підібрати слова, які різняться собою однією фонемою.

Таким чином, звуки стають фонемами, коли вони знаходяться в опозиціях до інших звуків, тобто розрізняють значення слів та морфем.

Опозиції, в яких знаходяться фонеми можуть бути релевантними, які служать для розрізнення значеннєвих одиниць, і не релевантні.

Серед релевантних опозицій виділяють 2 типи:

1. опозиції диз’юнкції - протиставлення за кількома диференційними ознаками;

2. опозиції кореляції - протиставлення за однією диференційною ознакою.

За змістом протиставлення корелятивні опозиції можуть бути:

• приватні - on. - оп., в якій член має якусь ознаку, а інший її не має;

• градуальні - on., в якій член характеризується різним ступенем, градацією, однієї і тієї ж самої ознаки;

• еквіполентні - рівнозначна) - оп., в якій різні члени рівноправні, однак фонеми мають одну свою ознаку (Н-д: п - т).

Своєрідність фонологічних систем полягає в загальній кількості фонем, у співвідношенні голосних і приголосних, характері опозиції, в розподілі за опозицією, в характері позицій, варіантів фонем, та їх сполучуваності.

У мовах є від 10 до 80 фонем: рос. - 41, англ. - 44, укр. - 38.

В Росії були 2 фонологічні школи з різними уявленнями про природу фонеми, про об’єм поняття, про відношення до слова, його форм, морефм.

Ленінградська

засновник академік Щерба, представники його школи - Зіндер, Гвоздев, Бондарко, Виходили з принципу автономності фонеми, її акустико-фізіологічної визначеності; і розглядали її як єдність акустико-фізіологічного та функціонально-лінгвістичного факторів. Вони розглядають фонему як звуковий тип здатний диференціювати слова, форми. Звук може бути безпосередньо позначений (Н-д: в - був, дав - поняття минулого часу). Санкт-П. школа ототожнює звукові одиниці в слабкі опозиції із звуковими одиницями в сильній позиції, тобто в словах рос. мови є 2 фонеми а, або 2 фонеми т - тот, сад, так. Таким чином вони мають спільні фізіологічні ознаки.

Московська

(ідеї узагальнені Пановим) - Аванесов, Кузнецов, Винокур,Панов, Сидоров. В їх уявленні фонема - це сукупність звуків, які позиційно чергується або алофонів. М. шк. враховує функціональну сторону фонеми, при цьому характеристика звуків може бути різною {вёл - веду). Фонема не має постійної акустико-фізіологічної характеристики, тому у складі морфеми вона в залежності від позиції може видозмінюватися аж до збігу в звучанні з іншою фонемою, не порушуючи звучання морфеми.