Загальна та прикладна фонетика

1. Сегментні одиниці мовленнєвого потоку. Теорії складу. Склад та його типи. Проблема визначення меж складу. Артикуляційна характеристика голосних і приголосних звуків.

Сегментними одиницями називають такі, які розміщені в лінійній послідовності. Мовлення становить потік звуків, звуковий ланцюг, який членується на відрізки, окремі одиниці, що виділяються різноманітними фонетичними засобами. Такими одиницями є звук, склад, фонетичне слово, фонетична синтагма, фраза. Базою для їх виділення служать передовсім смислові зв’язки.

Найкрупнішою сегментною одиницею мовлення є Фоноабзац (надфразна єдність або складне синтаксичне ціле) - відрізок тексту, який об’єднує кілька речень, фраз і навіть абзаців, що мають певну змістову завершеність та структурну єдність, яка досягається використанням лексичних, граматичних та інтонаційних засобів. Фоноабзаци складаються з фраз (основна одиниця мовлення, щ є фонетично синтаксичною єдністю, що має вид синтаксичної структури, смислову закінченість та інтонаційну оформленість. Фраза може складатися з кількох речень, або 1 речення, в тому числі й з однослівного речення. Фрази поділяються на синтагми - це відрізок мовлення, що виділяється в межах фрази як певна позиційно-цілісна смислова і ритмомелодична єдність. Синтагма може охоплювати 1 або декілька слів. Синтагми складаються з фонетичних слів або тактів. Фон.слово - це відрізок мовлення, який має 1 словесний наголос. Фон.слово може збігатися з межами слова як лекс.одиниці мови. А також у його склад може входити повнозначне слово з ненаголошеними службовими словами: на березі. Фонетичне слово поділяється на склади. Склад - це відрізок зв. потоку, що утворився 1 поштовхом видихуваного повітря. Він може складатися як з 1 так і кількох звуків, один з яких обов’язково повинен бути складотворчим. Склад у свою чергу складається зі звуків - мінімальних фонетичних одиниць. Потрібно зазначити, що в мовленні звуки окремо не вимовляються, а лише в складі, який є найменшою одиницею мовленнєвого ланцюжка.

Склад та його типи:

Розрізняють відкриті, закриті, прикриті і неприкриті склади. Відкритий закінчується голосним, закритий - приголосним, прикритий починається з приголосного, неприкритий - з голосного.

Виділять: наголошені і ненаголошені склади:

Теорії складу:

Еспіраторна теорія	склад - це звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря. Сучасні експериментальні дослідження заперечують це вкорінене в усі шкільні підручники визначення, оскільки доведено, що 1 поштовхом повітря можна вимовити і декілька складів.
Теорія мускульної напруги.	Обґрунтована мовознавцями Граммоном, Фуше і Щербою: склад - це частина такту, яка вимовляється з єдиною мускульною напругою. Його (склад) можна зобразити як дугу мускульної напруги (зусилля (рекскурсія), вершина (кульмінація), ослаблення (рекурсія)).
Сонорна теорія.	Обгрунтована датським мовознавцем О.Ссперсеном, виходить із того, що за звучністю склад має вершину (ядро) і периферію.

Визначення меж складу: 1. У сер. 40 –х Аванесов та Сидоров висунули новий принцип складу і складоподілу – принцип висхідної, чим раз більшої звучності (соборності). На їх думку, склад – це хвиля наростання і послаблення звучності. Складоподіл проходить у пунктах найменшої звучності. 2. «Фонологічність складу»; 3. Будь-яке висловлювання, на думку Бондарка, розпадається на ланцюг відкритих складів незалежно від якості сполучення приголосних і наголосу. 4. Морфологічна межа не впливає на складоподіл.

Проблема визначення складу полягає в тому, що відсутнє будь-яке співвідношення між складом і будь-якою значимою одиницею і мові, а також у тому, що в різних мовах фонетичні характеристики складу різні. Кожна мова характеризується своїм набором складів, а в деяких мовах склад і морфема збігаються (китайська, бірманська тощо).

Артикуляційна характеристика голосних: Класифікується за ступенем просування язика вперед або назад і ступенем його підняття при їх творенні. За цими ознаками голосні поділяються на голосні переднього, середнього та заднього рядів і низького, середнього та високого піднесення. За положенням губ під час артикуляції звуків розрізняють лабіалізовані (о,у) й нелабіалізовані голосні. За положенням м’якого піднебіння при артикуляції голосні поділяються на ротові й носові. При творенні ротових м’яке піднебіння підняте і закриває прохід повітря в ніс, а при творенні носових м’яке піднебіння опущене і повітря проходить в ніс. Залежно від ступеня розкриття рота розрізняють закриті й відкриті голосні. За тривалістю звучання розрізняють довгі й короткі голосні.

Артикуляційна характеристика приголосних: Приголосні розрізняються за місцем творення і способом творення.

Звучність

Шумні

Сонорні

Спосіб творення

проривні

щілинні

африкати

зімкнено-прохідні

щіли нні

дри жачі

Участь голосу

дзв.

гл.

дзв.

гл.

дзв.

глу.

носові

плавні

Місце творення

губні

б

п

ф

м

в

передньо язикові

д д'

т т'

з ж з'

с ш с'

д͡з д͡ж д͡з'

ц ч ц'

н н'

л л'

р р'

середньо язикові

й

задньо язикові

ґ

к

х

глоткові

г

За місцем творення розрізняють губні (лабіальні), язикові, язичкові (увулярні), глоткові (фарингальні) і гортанні (ларингальні) приголосні.

Губні приг. членуються на 2 підгрупи: губно-губні або білабіальні (б, п, м) і губно-зубні, або лабіодентальні (ф, в). Язикові приголосні поділяються на передньоязикові (д, т, ж, з, с, ш, р, л, н, ц, ч, дж, дз), середньоязикові(й), задньоязикові (ґ, к, х). За пасивним артикулятором передньоязикові поділяються на міжзубні, або інтердентальні анг. д, 0) зубні, або дентальні (д, т, з, с, дз) та піднебінні (ж,ш,дж,ч). Гортанні звуки (англ-h) утворюються при зімкненні або зближенні голосових зв'язок. Глоткові приголосні (г) творяться в порожнині глотки. Язичкові приголосні (фр. г) характеризуються активною артикуляцією маленького язичка.

За способом творення приголосні поділяються на проривні, щілинні, зімкнено-прохідні й африкати. Проривні (б, п, д, т, к ,ґ) утворюються зімкненням 2-х артикуляторів, що створюють перешкоду, яку повітря з силою прориває. Щілинні (в, з, ж, г, ф, с, ш, х) - приголосні, які утворюються при неповному зімкненні активного й пасивного органів, внаслідок чого утворюється щілина, через яку проходить повітря і треться об стінки цієї щілини, витворюючи шум. Африкати (ц,

ч, дз, дж) - зімкнені приголосні, вимова яких закінчується щілинною фазою. За тривалістю вимовлення приголосні як і голосні бувають довгими і короткими.