Септакорди .

Співзвуччя , яке складається з чотирьох звуків , розташованих по терціям ,

називається септакордом . Для септакордів визначальним є інтервал септими між

крайніми звуками , звідки походить назва акорду .

Головні септакорди ладу . D7 . Обернення d7 .

1. Домінантсептакордом ( D7 або V7) називається септакорд на V ст. натурального мажору та гармонічного мінору .

За видом - це малий мажорний септакорд , оскільки його крайні звуки охоплюють інтервал м7 , а в основі лежить В5/3.

Його інтервальний склад – в3+м3+м3 ( або В5/3 +м3)

Септакорд , побудований на V ст., є основним виразником домінантової функції ладу , оскільки він поєднує самі характерні ознаки домінантових тяжінь : функціональний бас V ст. і ввідний домінантовий тризвук VII ст. у верхніх голосах .

D7 може бути повним , тобто включати всі чотири тони , і неповним – без квінти ( з пропущеним другим ступенем ладу ) .

2. D7 , як і будь-який септакорд , має три обернення .

Домінантовий квінтсекстакорд ( D6/5)- це перше обернення D7 , яке будується на VII ст. натурального мажору та # VII ст. гармонічного мінору .

Його інтервальний склад – м3+ м3+ в2 ( або зм .5/3 +В2) .

Домінантовий терцквартакорд (D4/3 )- це друге обернення D7 , яке будується на ІІ ст. натурального мажору та гармонічного мінору .

Його інтервальний склад – м3 + в2 + в3 .

Домінантовий секундакорд (D2)- третє обернення D7 , яке будується

на IV ст. натурального мажору та гармонічного мінору .

Його інтервальний склад – в2+в3+м3 ( або в2+В5/3).

3. Оскільки D7 та його обернення є дисонуючими акордами , всі вони потребують розв’язання .

Основний вид повного D7 розвязується в неповний Т5/3 з пропущеною квінтою на потроєним основним тоном .

Неповний D7 розв’язується у повний тонічний тризвук

При розв’язання обернень D7 його основний тон – п’ятий ступінь ладу залишається на місці , решта звуків розв’язуються за ладовим тяжінням .

В результаті : D6/5 розв’язується в Т5/3 з подвоєним основним тоном ;

D4/3 розв’язується в Т5/3 з подвоєним основним тоном ;

D2 розв’язується в Т6 з подвоєним основним тоном .

D7 та його обернення можуть розв’язатись у тризвук VI ст. , який належить до тонічної групи акордів . При цьому у VI5/3 подвоюється терцієвий тон .Якщо подібне розв’язання відбувається в каденції , то вона отримує назву перерваної . Коли ж розв’язання D7 в тризвук VI ст. відбувається всередині твору , такий зворот називається перерваним .

D VII 7

Септакорд , побудований на висхідному увідному тоні - VII ст. мажору та # VII гармонічного мінору – називається увідним септакордом ( VII 7)

і є яскравим виразником дисонуючої домінантової гармонії .

По місцеположенню в ладу це найбільш нестійкий акорд , оскільки охоплює всі нестійкі ступені ладу ( VII – II – IV –VI ) .

Існує два види VII 7 : малий і зменшений .

Малий увідний септакорд ( малий септакорд із зменшеною квінтою) зустрічається на VII ст. натурального мажору і мелодичного мінору ,а зменшений увідний – зустрічається тільки в гармонічних видах мажору та мінору .

Акорд має два способи розв’язання:

• в Т з подвоєним терцієвим тоном;

• через D6/5 в тніку.

S ІІ 7

Септакорд , побудований на ІІ ст. мажору та мінору , називається субдомінантовим септакордом – S 7 або II 7.

Існує два види II 7 :малий мінорний та малий зменшений .

Малий мінорний ІІ 7 будується на ІІ ст. натурального мажору ;

Малий зменшений – на ІІ ст. гармонічного мажору та натурального мінору .

До складу ІІ 7 входять ступені II – IV – VI – I : три нестійких та один стійкий – І ст.).

На основі норм плавного голосоведіння ІІ7 розвязується в Т 6 з подвоєнням терцієвого ( іноді квантового ) тону , а також через D4/3 в тоніку.

Взаємовідносини мажорних та мінорних тональностей .

1 . Одні і ті ж звуки музичної системи можуть бути у багатьох тональностях . Але у кожній тональності , в залежності від співвідношення із тонікою , вони виконують інші функції .

Взаємодія елементів різних тональностей , внаслідок чого виникає їх єдність, створює системи тональностей .Найбільш близькими є паралельні тональності – тональності мажору і мінору ,котрі мають у своєму натуральному виді спільний звуковий склад і однакові ключові знаки альтерації , але різні тоніки .

Кожна мажорна тональність має свою паралельну мінорну , котра відстоїть на інтервал малої терції вниз від її тоніки , а кожна мінорна тональність має паралельну мажорну , тоніку якої слід шукати на малу терцію вверх від тоніки мінорної тональності .

Якщо обидві натуральні гами ( До мажор і ля мінор ) виконати одночасно , то утворюється рух паралельними інтервалами ( терціями або секстами ) , звідки і походить назва , яка визначає подібне співвідношення тональностей .

Тональності , тонічні тризвуки яких будуються на діатонічних ступенях даної тональності , перебувають з нею у діатонічному спорідненні , яка називається першим рівнем споріднення .

Таким чином , кожна мажорна тональність має 6 тональностей першого рівня спорідненості :

• тональність паралельного мінору ;

• тональність D та її паралельна ;

• тональність S та її паралельна ;

- тональність мінорної S .

Кожна мінорна тональність має також 6 тональностей першого рівня спорідненості :

• тональність паралельного мажору ;

• тональність мінорної D та її паралельна ;

• тональність S та її паралельна ;

• тональність мажорної D .

Мажорні та мінорні тональності , тоніки яких збігаються за висотою і

мають однакову назву , називаються одноіменними .

Як і окремі звуки , інтервали чи акорди , тональності можуть бути енгармонічно рівними між собою .

Енгармонічно рівними є тональності , котрі мають однаковий ладовий нахил і розташовані на однаковій висоті , але тоніки яких називаються по

різному .

Практично явище енгармонізму стосується тональностей з великою кількістю

знаків :

Fis = Ges , dis = es ( 6 # + 6 Ь)

Cis = Des , ais = b ( 7# + 5 Ь)

Ces = h , as = gis (7Ь +5 # )

Cума знаків в енгармонічно рівних тональностях завжди дорівнює 12 . Енгармонізм тональностей використовується для спрощення запису та полегшення читання нот .

Лад

Лад – це система взаємодії стійких і нестійких звуків , що об’єднуються тяжінням до єдиного центру – тоніки .

Висотне положення ладу у музичній системі називається тональністю .

Закономірності тональності виявляються у гамі .

Гама – це висхідна або низхідна послідовність ступенів тональності від тоніки до тоніки в межах однієї або декількох октав .

Мажорним ладом називається семиступенний октавний лад , стійкі

звуки якого утворюють мажорний тризвук

Саме слово „ мажор” ( іт . maggiore ) в перекладі означає „ більший ”,

„ старший ”. Цей термін використовується в словесній нотації , а в

літерній - заміняється словом „dur” ( від лат durus , буквально – твердий ) .

Головною характерною ознакою мажорного ладу є інтервал великої терції

між І та ІІІ ступенями , яка , власне , і визначає специфіку ( мажорність )

сумісного звучання як самих стійких ступенів , так і ладу вцілому .

Оскільки стійкі звуки ( І , ІІІ і V ст. .) утворюють тризвук , що базується на тоніці ладу , всі вони разом взяті також називаються тонічним тризвуком , а звуки , що входять до нього , отримують , відповідно , назви пріми , терції і квінти тоніки .

Мажорний лад має три основних види : натуральний , гармонічний і

мелодичний .

Для гармонічного виду мажору характерним є введення ладової альтерації,

що понижає VI ст. на півтона , і , відповідно , загострює тяжіння VI ст. до V.

Отже , мажор з пониженим VI ст. називається гармонічним мажором .

Гармонічний мажор досить широко використовується в музиці ряду східни

народностей ( Арменії , Ірану ), а також в музиці багатьох композиторів для

створення орієнтального , східного колориту .

Мелодичним називається мажор з пониженими VI та VII ступенями

ладу .Характерною особливістю мелодичного мажору є відсутність

напруженого висхідного ввідного тону на ст. , звідки гострота тяжіння

до тоніки помітно послаблюється .

Звукоряди гармонічного та мелодичного видів мажору будуються однаково

як у висхідному , так і низхідному русі .

Мінорним ладом називається семиступенний лад , стійкі звуки якого

утворюють малий ( мінорний ) тризвук. Він утворився як лад з протилежними мажору властивостями .

Само слово „ мінор” ( іт - minore) в перекладі означає „менший” .

Цей термін використовується в складовій нотації , а в літерній заміняється словом moll ( від лат . – „м’який”) .

Головною ознакою мінорного ладу є інтервал малої терції між І та ІІІ ст.

ладу , який визначає специфіку , тобто мінорність сумісного звучання як

стійких звуків , так і ладу в цілому .

Назви і властивості ступенів ладу в мінорі будуть такими ж , як в мажорі , змінюються лише інтервальні співвідношення між ступенями і ,

відповідно , характер їх звучання .

Тризвук на І ст. ладу , який складається із одних стійких звуків , називається

( як і в мажорі ) тонічним тризвуком ,а тони , що його утворюють , відповідно – прімою , терцією та квінтою .

. Мінор , який має у своєму звукоряді VII підвищений ступінь , називається

гармонічним .

Гама гармонічного мінору відрізняється від натурального верхнім тетрахордом. Яскравою її ознакою є незручний для інтонування інтервал збільшеної секунди на VI ст., який порушує плавність загального руху .

Мінорний лад з підвищеними VI та VII ступенями називається мелодичним мінором .

Звукоряди гам гармонічного і мелодичного мінору строяться однаково як у висхідному , так і в низхідному напрямках . При поступовому русі вниз від I ст. до V ст. мелодичний мінор часто змінюється на натуральний . Це цілком природно , адже висхідне тяжіння підвищених ступенів вступає у суперечність із низхідним напрямком мелодичної лінії .

Метр . Ритм .

Метром називається рівномірне чергування рівних по тривалості

акцентованих ( сильних ) і неакцентованих ( слабких ) відрізків часу ( долей) .Метр у європейській музиці отримав два різновиди : дводольний та тридольний .

Дводольний метр – це чергування однієї сильної та однієї слабкої долей . Він простий , чіткий активний .Базується на багатьох життєвих та природніх явищах , пов’язаних з рівномірним рухом ( хода людини , пульс) .

Тридольний метр – це чергування однієї сильної та двох слабких долей.

Він не має аналогів в природі та життєвих діях . Збільшена кількість слабких долей робить його менш чітким , більш плавним і плинним , що характерно для вальсу , романсу та ліричних пісень .

Ритм – одне з першоджерел музики . Це організація у часі звуків та пауз на основі взаємодії їх тривалостей у певних темпових рамках .

Ритмом ( від гр. rhythmos - стрункість , виваженість ) називається послідовність звуків однієї чи різних тривалостей , організована метром . Слово „ритм” означає упорядкований , організований рух . Засобом організації цього руху є метричні акценти . Таким чином , метр є важливим організуючим фактором ритму . Тісний зв’язок метра та ритму знаходить відбиток у терміні метроритм , який більш повно означає закономірності часової організації музичних звуків .

Синкопа – це неспівпадіння ритмічного чи динамічного акцента з метричним .

Синкопи можуть бути міжтактовими , внутрішньотактовими та

внутрішньодольовими . Коли останній звук попереднього такту з’єднується лігою з першим з звуком наступного такту , виникає міжтактова синкопа . Аналогічний

ефект утворюється і в тому випадку , коли замість продовження тривалості,

взятої на останній слабкій долі , на сильній долі знаходиться пауза . Така безударна сильна доля також утворює синкопу .

Внутрішньотактова синкопа виникає при незбіганні метричних долей та ритмічних акцентів у межах одного такту . Вона може бути міждольовою та внутрішньодольовою .

Міждольова синкопа утворюється ритмічним акцентом , який припадає на слабку долю або на півдолю . Нота такого ритмічного акценту має більшу тривалість , ніж попередня нота метричного акценту .

Внутрішньодольова синкопа утворюється в межах однієї долі і найчастіше зустрічається у помірних та повільних темпах .

Внутрішньотактова синкопа в тридольному розмірі може утворитись від злиття в одну тривалість другої та третьої долей такту .

Часом різні види синкоп поєднуються в одному звуковому потоці , утворюючи складну , інколи химерну гру ритму і метра .