Пуск і зупинка двигуна

Перед пуском двигуна варто перевірити наявність охолодної рідини в системі охолодження і рівень олії в картері двигуна.

Пуск прогрітого двигуна. Прогрітий справний двигун легко пускається стартером. Для пуску прогрітого двигуна необхідно:

—увімкнути вимикач акумуляторної батареї («масу»); уключити запалювання поворотом ключа по ходугодинної стрілки

подальшим поворотом ключа запалювання до упора включити стартер;

- якщо двигун не став працювати з першої або другої спроби, витягнути ручку керування повітряною заслінкою карбюратора приблизно на 1\3 ходу і зновувключитистартер;

-як тільки двигун почне працювати, негайно натиснути на ручку повітряної заслінки карбюратора до відмовлення, одночасно натискаючи на педаль керування дросельною заслінкою (приблизно на 1/2 її ходи).

При усталеній роботі двигуна на неодруженому ходу і при температурі охолодної, рідини не нижче 60° С можна збільшувати навантаження на двигун.

Пуск холодного двигуна при температурі від 0° С и вище. Для пуску холодного двигуна необхідно:

підкачати бензин ручним важелем паливного насоса в карбюратор для відшкодування можливих утрат бензину унаслідок випару або підтікання;

витягнути до відмовлення ручку керування повітряною заслінкою;

уключити запалювання;

— увімкнути стартер; тримати стартер включеним випливає не більш 10 сек; якщо за допомогою стартера колінчатий вал двигуна провертається важко (унаслідок недостатньої зарядки акумуляторної батареї), те варто користуватися не стартером, а пусковою рукояткою.

Після трьох-чотирьох невдалих спроб пустити двигун необхідно перевірити систему живлення і запалювання й усунутинесправність;

як тільки двигун почне працювати, негайно утопити ручку керування повітряною заслінкою карбюратора на ?—? її ходу (до положення, що забезпечує усталену роботу двигуна) , натиснути одночасно на педалі керування дросельною заслінкою і, не даючи двигунові працювати з великою частотою обертання, прогріти його, поступово утоплюючи до відказу ручку керування повітряною заслінкою;

прогріти двигун, не перевищуючи середнього числа оборотів, до температури ОР не нижче 60° С;

— після прогріву двигуна при стійкій його роботі на неодруженому ходу зупинити двигун, виключивши запалювання; перевірити, петлі підтікань олії, води і палива, а також перевірити, немає чи пропуску повітря в з'єднаннях трубопроводів і сполучних шлангів;

- пустити знову двигун, як зазначено для випадку пуску прогрітого двигуна. При справній роботі двигуна можна збільшувати навантаження на двигун.

Категорично забороняється робота з великою частотою обертання для прискорення прогріву холодного двигуна

Пуск холодного двигуна при температурі не нижче —10° С. Відключити масляний радіатор і провернути пусковою рукояткою колінчатий вал на три — п'ятьоборотів

Надалі порядок пуску і прогріву двигуна повинний відповідати рекомендаціям з пускові двигуна, зазначеним для випадку пуску двигуна при температурі від 0° С и вище. Після повного прогріву двигуна знову включити масляний радіатор.

Пуск холодного двигуна при температурі нижче —10° С. Для забезпечення пуску двигуна в зимовий час при низьких температурах, а також для зменшення великого зносу деталей, що виникає при пуску холодного двигуна, треба застосовувати пусковий підігрівник. Після прогріву підігрівником двигун пускається так само, як зазначено для випадку пуску холодного двигуна при температурі не нижче —10° С; однак масляний радіатор після пуску двигуна при цих умовах включати не слід.

Зупинка двигуна. Явище самозапалювання, що спостерігається іноді після вимикання запалювання, суміші (двигун продовжує працювати без електричного запалювання) звичайно після великого навантаження двигуна не є ознакою якого-небудь дефекту і викликається здебільшого наявністю в камері розпечених часток нагару. Не слід намагатися усунути самозапалювання суміші установкою більш «холодних» свіч, тому що воно не залежить від теплової характеристики свіч.

Для поступового і рівномірного охолодження двигуна необхідно перед тим, як зупинити двигун, дати йому попрацювати 1—2 хв із малою частотою обертання, після чого треба виключити

Засоби технічного обслуговування автомобілів, їх класифікація та склад.

У Збройних Силах особливе значення має застосування високопродуктивних засобів технічного обслуговування, тому що вони дозволяють скоротити час простою машин у технічному обслуговуванні і виконувати роботи з високою якістю, полегшують фізичну працю і скорочують число обслуговуючого персоналу.

Засоби технічного обслуговування автомобільної техніки поділяються на дві групи: стаціонарні і рухомі.

Стаціонарними називаються засоби, постійно розміщені в одному пункті, обладнання яких встановлено в спеціально збудованих або пристосованих спорудах.

Стаціонарні засоби технічного обслуговування призначені для технічного обслуговування автомобільної техніки в місцях постійної дислокації військових частин.

До стаціонарних засобів технічного обслуговування відносяться пункт технічного обслуговування і ремонту /ПТОР/ і гарнізонна станція технічного обслуговування /ГСТО/. Вони розмішаються в спеціально побудованих або пристосованих для цього будинках.

У ремонтній майстерні частини виконуються наступні основні роботи:

— слюсарні і токарно-механічні;

— ковальські і бляхарські;

— електрогазозварювальні;

— столярні (кузовні);

— перевірка і ремонт електроустаткування і спеціального устаткування;

— перевірка і ремонт озброєння й оптики;

— перевірка і ремонт паливної апаратури;

— перевірка, обслуговування і ремонт паливних, масляних і повітряних фільтрів;

— перевірка і ремонт шин.

Для виконання цих робіт виділяються приміщення (відділення, ділянки). Крім того, повинні бути відведені окремі приміщення або площадки для установки компресорів, газогенераторів, під інструментальну комору.

Устаткуванням для технічного обслуговування машин у стаціонарних умовах військові частини забезпечуються відповідно до норм забезпечення парковим устаткуванням військових частин у залежності від кількості і марок, штатних і прикріплених для технічного обслуговування і ремонту машин, а також наявності умов /бази/ для проведення робіт з технічного обслуговування і ремонту машин.

Наказом МО України від 01.06.95 р. № 115 установлені чотири нормизабезпечення парковим устаткуванням:

Норма № 1. Для оснащення КТП, пунктів чищення і мийки, пунктів /площадок/ ЩТО військових частин, а також для забезпечення військових частин з кількістю машин від 6 до 26;

Норма №2. Для оснащення ПТОР і акумуляторних військових частин з кількістю машин до 70;

Норма № 3. Для оснащення ПТОР, акумуляторних і складів автомобільного майна військових частин з кількістю машин більш 70, а також ГСТО з кількістю прикріплених машин до 200 од., ремонтних майстерень і рот по ремонту автомобільної техніки ОРВБ;

Норма № 4. Додатково до норм № 1-3 для військових частин, що містять на тривалому збереженні від 26 до 150 машин.

Військові частини, що містять на тривалому збереженні більш 150 машин, крім того, забезпечуються рухомим постом консервації /РПК/, при цьому спеціальним устаткуванням для консервації машин по нормі № 4 ці військові, частини не забезпечуються.

Військові частини з кількістю машин менш 26 од. можуть прикріплюватися:

• які входять до складу з'єднань - до ремонтних частин або до військових частин що мають ПТОР

• які не входять до складу з'єднань - до ГСТО, а в тих гарнізонах, де немає СТО, до військових частин, що мають ПТОР.

Рухомими називаються засоби, основне технологічне обладнання яких розміщене та використовується в кузовах-фургонах, встановлених на автомобілях або причепах, а також палатках.

Рухомі засоби технічного обслуговування призначені для обслуговування і поточного ремонту військової автомобільної техніки в умовах ведення бойових дій, а також на навчаннях і у відриві військових частин від місць постійної дислокації.

До них відносяться майстерня технічного обслуговування автомобільної техніки МТО-АТ і рухома авторемонтна майстерня ПАРМ-1М.

Модифікації майстерні.

На постачання військових частин прийняті уніфіковані майстерні ТО і ТР автомобілів і гусеничних машин. З метою найбільшого пристосування МТО до обслуговування автомобілів, гусеничних тягачів і транспортерів майстерні випускаються наступних модифікацій:

МТО-АТ - майстерня призначена для ТО і ПР автомобілів багатоцільового призначення;

МТО-АТГ – призначена для ТО і ПР автомобілів багатоцільового призначення, гусеничних тягачів і транспортерів.

МТО-4ОС майстерня призначена для ТО і ПР автомобілів багатоцільового призначення і спеціальних чотиривісних автомобілів.

У комплект майстерень МТО-АТГ і МТО-4 ОС крім устаткування МТО-АТ входять спеціалізовані комплекти інструмента і приладдя для обслуговування відповідно гусеничних машин і чотиривісних автомобілів.

Загальна характеристика майстерень технічного обслуговування та основного технологічного обладнання.

Виробничі можливості МТО-АТ.

При наявності в складі майстерні 3-6 чол, і при 10 годинному робочому дні виробничі можливості складають:

ТО №1 25-30 машин.

ТО №2 3-4 машини.

ПР 1,5 – 2 машини.

Коротка технічна характеристика МТО-АТ-М1

Найменування параметра	З кузовом КМ 131	З кузовом К 131
Тип шасі	ЗИЛ -131з лебідкою і КОМ
Тип кузова	Каркасно-металевий	З панелей армованого пінопласту
Габаритні розміри майстерні /у похідному положенні/, мм	7470	7450
- довжина
- ширина	2450	2400
- висота	3380	3365
Маса майстерні в спорядженому стані з трьома чол. у кузові, кг.	10460	10260
Кількість обочих місць у кузові.	3 (слюсар, електрик і фахівець із приладів системи живлення)
Запас ходу по паливу, км	600	600
Джерела електропостачання майстерні.	Від власного генератора трифазного змінного струму напругою 230В частотою 50 Гц. Від рухомих електростанцій напругою 230В і 400В частотою 50 Гц. Від стаціонарних промислових енергосистем напругою 220В и 380В частотою 50 Гц
Система захисту особового складу від поразки електричним струмом.	Автоматична
Вписування у ж, д. га­барит 02-Т	Уписується з корисним навантаженням 50% і більше (при зниженні тиску в шинах до 0,5 кгс/см2 та знятою і покладеною в горизонтальне положення вихлопною трубою нагрівника)

Майстерня складається із наступних складових частин:

- шасі автомобіля ЗИЛ-131 з лебідкою, з коробкою відбору потужності і правим випуском відпрацьованих газів;

- уніфікованого кузова-фургона КМ 131 або К 131;

- комплекту технологічного устаткування, приладів, пристосувань, інвентарю, інструмента і запасних частин.

Шасі автомобіля ЗИЛ-131 у зв'язку з установкою на ньому спеціального кузова-фургона має ряд конструктивних змін. Установка кузова і конструктивні зміни не відбилися на прохідності і тягово-динамічних показниках базового автомобіля.

Кузов призначений для розміщення в ньому устаткування, інвентарю, інструмента йіншого майна майстерні. Одночасно він використовується як виробниче приміщення при виконанні робіт з ТО і ПР і місце для відпочинку особового складу майстерні.

Для забезпечення нормальних умов роботи особового складу, устаткування і приладів, в кузові встановлена опалювально-вентиляційна установка ОВ-65 і фільтровентиляційна установка ФВУА-100Н-12.

Устаткування, пристосування, інструмент і майно майстерні розміщені з урахуванням забезпечення зручного доступу до них і роботи особового складу на робочих місцях у кузові.

Відзначити, що весь інструмент майстерні розмішається і зберігається в касетах і шухлядах верстатів і стелажів, з табличками з указівкою їхнього номера і назви покладеного інструмента. Для збереження запасних частин і матеріалів, а також особистих речей екіпажа у верстатах залишені вільні шухляди.

До основного технологічного устаткування майстерні відносяться: