Соціально-економічне розшарування січового товариства

Як і в попередні десятиліття, основою господарського життя Запорожжя лишалося скотарство і рибальство.

Поступово поширювалось і землеробство.

Промисли на Запорожжі - мисливство, рибальство, млинарство, добування солі та ін..- вважалися привілеєм козаків і були майже недоступні поспо­литим.

На Запорожжі існувала значна група так званих половинчаків, козаків-сіромах, які працю­вали у старшини і багатих козаків на промислах за половину улову, мисливської здобичі тощо.

Основна маса населення - селянство та козацька біднота (голота або сірома, як її нази­вали) працювала на старшину і багате козацтво.

Проте на Січі не було панщини, як в інших місцях. Тому вона, як і раніше, приваблювала численних втікачів з різних кінців України.

У XVIII ст. значну кількість населення Запорожжя становили «посполиті» селяни, так звані «піддані Війська Запорозького».

В основному вони займалися хліборобством і городництвом, частково тваринництвом. Піддані Війська Запорозького поділялися на дві категорії:

• тяглих і

• піших.

Тяглі мали робочу худобу, піші - найбідніша частина селянства - були позбавлені навіть і її. Документи запорозького архіву називають їх «край­нє нищенськими». їх кількість дорівнювала 30-40% селян­ства Запорожжя.

Селяни сплачували податки і відбували різноманітні повин­ності. Розміри і види їх встановлювала військова рада або сходка курінних отаманів і військової старшини.

Таким чином, селяни були найбільш безправною, пригноб­леною і експлуатованою частиною населення Нової Січі.

Козаки, які були основним населенням Нової Січі, порівняно з селянами формально користувалися багатьма привілеями.

Крім значного середнього прошарку козацтва на Запоріжжі існували дві проти­лежні групи: з одного боку, багате козацтво і старшина, з другого — малоімуще і неімуще козацтво, сірома, голота, «чернь військова».

Козаки, що мешкали в паланках, сплачували податки («димове») і відбували військові повинності на користь стар­шини.

З 30-40-х років XVIII ст. значно збільшився обсяг військо­вих повинностей, які царський уряд накладав на Військо Запорозьке.

Сили козацтва виснажувалися постійною сторо­жовою службою і частими «комендераціями». Тогочасний документ розповідає про заворушення наприкінці грудня 1736 р. серед козаків на Січі у зв'язку з побу­довою там укріплення і залучення до землекопних робіт козаків.

Зруйнування Запорозької Січі

Зростання економічної могутності Запорожжя, відсутність кріпосництва і відносно демократичний лад козацької "респу­бліки" турбували царський уряд (особливо після селянсько-козацького повстання в Росії під керівництвом О. Пугачова).

Крім цього, Катерина II, яка не мала законних прав на росій­ський престол, прагнула використовувати найбагатші землі, що належали Січі, для роздачі своїм прихильникам.

Після закінчення російсько-турецької війни 1768-1774 рр., ліквідації Кримського ханства і здобуття Росією виходу до Чорного моря, відпала військова потреба в козацтві на території, що стала внутрішньою частиною імперії.

У квітні 1775 р. Катерина II за порадою князя Г. Потьомкіна прийняла рішення про лікві­дацію Запорозької Січі (принципове рішення про це було при­йняте ще в 60-ті рр. XVIII ст.).

4 червня 1775 р. 10-тисячний російський загін під команду­ванням генерала Текелія, який повертався з турецької війни, раптово оточив Січ, у якій перебував невеликий 3-тисячний гарнізон (основна маса козаків брала участь у війні на боці росій­ської армії) і зажадав її капітуляції.

На військовій раді козаки вирішили не воювати з росіянами, яких вважали своїми «бра­тами» і союзниками.

Наступного дня за наказом Текелія із Січі були вивезені

• боєприпаси,

• артилерія,

• військова скарбниця,

• клейноди й архів.

Усі будинки на Січі, крім укріплень, зруй­нували (зокрема, 500 козацьких майстерних і торгових домів).

Після цього протягом двох тижнів, з 25 травня до 8 червня 1775 р. 100-тисячна російська армія цілком окупувала запо­розькі землі.

У червні 1775 р. вийшов указ імператорського Сенату, за яким запорожцям було запропоновано записатися в селянський (державних селян, що відбувають замість панщини військову службу) і міщанський стани.

Була репресована військова старшина Запорожжя:

• Кошовий отаман Петро Калнишевський протягом 25 років відбував ув'язнення у Соловецькому монастирі на Білому морі,

• вій­ськовий суддя Павло Головатий і військовий писар Іван Глоба були заслані до Тобольська.

Ліквідація Запорозької Січі супроводжувалася знищенням традиційного козацького адміністративно-територіаль­ного укладу, запровадженням російських адміністратив­них і судових установ, змінами в соціальній структурі населення — ліквідацією козацького стану, закріпаченням селян, реорганізацією козацького війська в регулярні полки російської армії.

Під владою Росії опинилася більшість україн­ських земель: Правобережжя, Лівобережжя, Слобожанщина і Запорожжя.