Заснування Нової Січі

Після смерті в 1733 р. кошового отамана Костя Гордієнка - непримиренного супротивника Російської імперії, на Січі перемогло проросійське угруповання.

10 квітня 1734 р. біль­ше 30 тис. запорожців на чолі з отаманом Іваном Білицьким повернулися під владу Росії й у 7 км. від колишньої Чортомлицької Січі на берегах притоки Дніпра р.

Під­пільної заснували т.зв. Нову (Підпільненську) Січ.

В часи Нової Січі (1734-1775 рр.) надзвичайно пожвавилася господарська діяльність запорожців.

У цей період набула розвитку система паланок — самостійних округів Війська Запорозького, центром яких була фортеця і місто навколо неї .

Спершу паланок було 5, потім 8, а за деякими джерелами і дев'ять.

В XVIII ст. землі Війська Запорозького охоплювали величезну площу степової України.

Степові, лугові і лісові простори на південь від Тясмину і Орелі становили «вольности Войска Запорожского».

На заході вони відокремлювались Синюхою і Південним Бугом від українських земель, загар­баних шляхетською Польщею і султанською Туреччиною (район Очакова і Брацлавське воєводство), на півдні межували з кочовищами ногайських татар, на сході - з землями Війська Донського.

Нині це територія майже всієї Дніпропетровської області, а також значні частини Донецької, Запорозької, Кірово­градської, Луганської, Миколаївської і Херсонської областей.

Запорозькі землі досягали навіть протилежного берега Азов­ського моря (Єйська коса в нинішньому Краснодарському краї).

Напередодні ліквідації Запорозької Січі на її землях жило більше 100 тис. дорослих осіб чоловічої статі.

У містах, центрах паланок, існували органи влади, що обиралися паланковою радою, суд, церкви, ремісничі майс­терні.

Там часто діяли річкові поромні переправи, проводилися ярмарки тощо.

Адміністративний апарат паланок був неве­ликим: полковник, писар, суддя, осавул, а також отамани слобод, які входили до округу.

У паланках жили і селяни, які мали право обирати своїх отаманів. Кожна паланка мала власний герб, особливу печатку.

Запорожжя підлягало російському урядові, а також ліво­бережному гетьману.

В самій Січі найвищим органом управління був кіш, що складався з

• кошового отамана,

• судді,

• писаря

• осавула.

Старшина була виборна; виборні ради збиралися 1 січня кожного року. Правда, поступово виборність в Запоро­зькій Січі ставала лише номінальною.

Вся фактична влада зосереджувалася в руках багатої козацької верхівки.

Рядові козаки-січовики, що становили основну масу вій­ська, жили в укріпленому центрі Запорожжя - Січі.

Загальне їх число досягало 15-20 тисяч чоловік. Військо поділялося на 38 куренів, на чолі яких стояли курінні отамани.

Паланочна або полкова старшина (полковники, пол­кові писарі і осавули) відала обласними запорізькими терито­ріями - паланками, курінна старшина (отамани і хорунжі) — адміністративно-господарчими та військово-організаційними одиницями Січі — куренями.

Куренями називалися хати-казарми, де мешкала певна кількість козаків, що становили гарнізон Січі.

Цю функцію козаки виконували по черзі.

В Новій Січі було 38 куренів

Кожен козак був приписаний до певного куреня; саме тут здійснювалося прийняття до козацтва новоприбулого і зара­хування його до Війська Запорізького.

Особливих обмежень в приписуванні до куреня не існувало.

Вищим законодавчим органом на Січі вважалася Військова Рада, У XVIII ст. вона поступово втрачала своє значення і витіс­нялася сходками курінних отаманів, військової старшини та «значних», «старих», тобто багатих козаків.

Сходки взяли на себе вирішування питань, що раніш були компетенцією Ради: відбування військової служби, розподіл повинностей і подат­ків, регулювання промислів, землекористування тощо.

В руках старшини був і суд. Писаних законів не існувало. Судили за давніми звичаями.

Залежно від провини, винува­того

• били киями,

• ув'язнювали,

• виганяли з Січі,

• іноді навіть засуджували до смертної кари.

За звичаєм, що непорушне зберігався протягом століть, доступ жінкам в центр Запорож­жя — Січ — категорично заборонявся.

І все ж суспільно-політична організація Запоріжжя ще зберігала деякі демократичні елементи. Постійний приплив втікачів, що не хотіли миритися з феодальним гнітом і при­ходили на Запоріжжя, живив собою настрої свободолюбства і незалежності.

Як не давили старшина і багаті козаки, голос рядової запорізької козацької маси не раз ще давав себе знати на військових радах.