«Рішительні пункти» 1728 р.

Основною метою своєї діяльності на посаді гетьмана Д. Апос­тол вважав підписання традиційної російсько-української угоди.

З цією метою новообраний гетьман вирішив скориста­тися поїздкою до Петербурга на коронацію Петра II.

На початку березня 1728 р. Данило Апостол почав переговори з прези­дентом закордонної колегії графом Головкіним і передав йому підготовлені статті майбутньої угоди.

У серпні гетьман одержав відповідь на свої пропозиції у вигляді указу царського уряду, що одержав назву «Рішительні пункти».

Це був не двосто­ронній договір, а розпорядження, покликане регулювати внутрішнє життя Гетьманщини як складової частини єдиної в державному відношенні Російської імперії.

За цим наказом гетьман позбавлявся права вести пере­говори з іншими державами.

Дозволялося тільки вирішу­вати прикордонні проблеми з Польщею і Кримом, але під наглядом царського представника.

На усі військові посади Гетьманщини повинні були обира­тися особи з числа старшини (а не російських офіцерів), однак, вони повинні були затверджуватися особисто імпе­ратором. Нижчу старшину затверджував гетьман.

Вищою судовою інстанцією ставав Генеральний суд. Він скла­дався з трьох росіян і трьох українців і очолювався гетьманом, але «головним суддею» вважався імператор.

Скасовувалася заборона росіянам купувати землі в Ук­раїні, хоча і було обговорено, що нові землевласники повинні коритися українській адміністрації.

Нові статті значно обмежували і без того урізані права Гетьманщини.

Тимчасове відновлення гетьманського правління

У 1744 р. під час поїздки російської імператриці Єлизавети І в Україну козацька старшина за підтримки її фаворита 0. Розумовського, старшого брата К. Розумовського, переко­нала імператрицю відновити гетьманство.

У 1747 р. була проголошена царська грамота про відновлення гетьман­ства і про фактичне призначення гетьманом К. Розумов­ського.

Вибори гетьмана на Лівобережжі були лише тимча­совою поступкою політичним вимогам козацької старшини з боку царського уряду .

Одночасно царат обмежив владу гетьмана у вирішенні судово-адміністративних і фінан­сових справ.

Гетьманщина була виведена з-під управління Сенату і передана у відомство Колегії закордонних справ, що було офіційним визнанням ЇЇ автономного статусу.

Влада гетьмана поширювалася на Запорозьку Січ і Київ, що знаходився під управлінням російських воєвод.

Кирило Григорович Розумовський

Кирило Григорович Розумовський (1728-1803 рр.). остан­ній гетьман України (1750-1764 рр.), граф (з 1744 р.), генерал-фельдмаршал (з 1764 р.). Народився в 1728 р. на Чернігівщині в родині козака Григорія Розума.

Навчався в університетах Берліна, Геттінгена, Кенігсберга, Страсбурга. У 1746 р. у 18-літньому віці був призначений президентом імператор­ської Академії Наук.

У лютому 1750 р. на козацькій раді в Глухові К. Розумов­ський був обраний гетьманом і в наступному році переїхав із Петербурга в Україну. К. Розумовський став виразником прагнень освіченої і заможної частини українського суспільства до відновлення становища України часів Б. Хмельницького.

Для удосконалення діючої системи судочинства К. Розумов­ський провів судову реформу 1760-1763 рр., у ході якої були створені станові шляхетські суди:

• земський (для вирішення цивільних справ),

• гродський (для кримінальних справ) і

• підкоморський (для земельних справ).

Територія Гетьманщини поділялася на 20 судових повітів. У 1760 р. гетьман обмежив право переходу селян умовою отримання письмової згоди від поміщика і залишення йому селянського майна.

У результаті військової реформи, проведеної К. Розумов­ський, козацькі полки були перетворені на регулярні, у них була запроваджена уніформа.

К. Розумовський реформував систему освіти, запровадив обов'язкове навчання козацьких дітей і вживав заходів для відкриття університету у своїй резиденції в Батурині, а також для перетворення Києво-Могилянської академії на університет європейського типу.

Гетьман намагався домогтися права вільних диплома­тичних відносин з іноземними державами, проводячи в пер­ші роки свого правління міжнародну політику, не погоджену з імператорським двором, однак, надалі ця сфера його діяль­ності була істотно обмежена.

Спроби гетьмана сформувати вірну йому еліту з числа самостійно призначуваних ним полковників також були припинені царським указом, що забороняв призначення генеральної старшини без відома імператриці.

У 1762 р. К. Розумовський брав активну участь у двірцевому перевороті, у результаті якого на російський престол зійшла Катерина II.

Сподіваючись на подяку нової цариці, гетьман скликав у Глухові генеральний з'їзд козацької старшини для затвердження проведених реформ.

Старшина звернулася до Катерини II із проханням повернути Україні старі права і створити в Гетьманщині парламент на зразок польського сейму, а також надати спадкоємні права на гетьманство роду Розумовських.

Державницька позиція і заходи гетьмана, спрямовані на зміцнення автономії України, цілком суперечили централіза­торській політиці російського уряду.

Скориставшись прохан­ням про надання спадкоємного гетьманства в Україні і збереження автономного укладу як доказом сепаратизму, Катерина II змусила К. Розумовського подати рапорт про відставку.