Посилення колоніальної політики Російської імперії щодо України

Під час Північної війни посилився наступ царату на авто­номні права лівобережних гетьманів.

З 1708 р. в Україні став запроваджуватися губернський адміністративний устрій, що спочатку співіснував із традиційним розподілом території на полки і сотні.

Істотно обмежилася влада гетьмана.

У 1709 р. цар приставив до гетьмана І. Скоропадського свого резидента, який повинен був контролювати зв'язки гетьмана із сусідніми державами, не допускати звільнень і призначень старшини без відома царя, контролювати фінансову політику.

Через деякий час він одержав право самостійно проводити слідство і суд над особами, запідозреними в зраді державних інтересів Росії.

Одним із головних завдань резидента було нав'язування людям думки, що все погане робиться тільки українською старши­ною, а російський цар є захисником простих людей.

За І. Скоропадського почалося

• призначення на полков­ницькі посади російських офіцерів,

• активна роздача україн­ських земель царським вельможам.

• Усе більше російський уряд використовував економічний і людський потенціал Украї­ни у власних інтересах.

У 1716 р. 10 тис. козаків прокладали канал між Волгою і Доном під Царициним,

у 1718 р. кілька тисяч їх зводили укріплення уздовж Тереку,

а в 1721 р. 12 тис. українців рили Ладозький канал. Ця практика продовжу­валася і в наступні роки.

На будівництво укріпленої лінії між Дніпром і Сіверським Дінцем у 1731 р. були вислані ЗО тис; у 1732 р. - 20 тис, у 1733 р. - 10 тис. селян і козаків.

Після смерті Івана Скоропадського цар Петро І не дозво­лив обирати нового гетьмана, пояснивши це відсутністю гідної кандидатури.

Для управління Лівобережжям був призначений бюрократичний орган - Малоросійська колегія (1722-1727 рр.).

Метою колоніальної політики царату було повне підпорядкування України і перетворення її на провінцію Російської імперії.

Царський уряд втручався в церковні справи і діяльність освітніх закладів, контролював видання книжок, забороняючи друкарство українською мовою.

Ліквідувалися залишки української державності. Російськими імператорами послідовно обмежувалися повноваження гетьманського уряду аж до заборони обирати гетьмана, руйнувалася традиційна ієрархія органів влади.

Російські офіцери одержали право втручатися у фінанси, судочинство і духовне життя Гетьман­щини.

Проявом колоніальної політики стало створення Мало­російської колегії. Постійне перебування на землях Гетьман­щини російських полків повинне було стримувати українців від протестів і непокори царській владі.

Перша Малоросійська колегія

Перша Малоросійська колегія була утворена в квітні 1722 р. у складі шести офіцерів російських полків, розміщених в Україні, на чолі з бригадиром С.Л. Вельяміновим.

Колегія прийняла на себе все адміністративне управління Лівобережною Україною.

Члени Малоросійської колегії повинні наглядати за діяль­ністю гетьмана І. Скоропадського, генеральної і полкової стар­шини, а також Генеральної військової канцелярії.

Генеральна військова канцелярія була перетворена на дорадчий орган, її розпорядження набували законної сили тільки після візува­ння в Малоросійській колегії.

• Збір податків колегія зосередила у своїх руках, вони відправлялися в царську скарбницю.

• Коле­гія контролювала розквартирування російських солдатів і офі­церів в Україні,

• одержала право наділяти офіцерів земельними володіннями.

• Малоросійська колегія була також вищою апеля­ційною установою в Україні.

Крім того, її глава Вельямінов мав право на власний розсуд втручатися в будь-яку сферу українського життя як повноправний господар краю.