Пилип Орлик — гетьман України у вигнанні

Після смерті І. Мазепи 5 квітня 1710 р. у м. Бендери (у Молдавії, котра перебувала під турецьким протекторатом) відбулася військова рада за участю генеральної старшини, що емігрувала разом з ним, невеликого загону реєстровців і 8 тис. запорожців на чолі з кошовим К. Гордієнком.

Гетьманом був обраний зять І. Мазепи П. Орлик, який обіймав при ньому посаду генерального писаря.

П. Орлик був нащадком чеського баронського роду, частина представників якого в XV ст. жила в Польщі, інша - у Пруссії.

По лінії матері він походив із родини шляхтичів Малаховських, що проживали в столиці Литов­ського князівства Вільно (Вільнюсі).

П. Орлик народився в 1672 р., був автором двох поетичних збірок, з 1702 р. обіймав посаду генерального писаря Гетьманщини.

Помер він у Ясах у 1742 р.

Його син Григорій став генералом французької армії, членом Таємної королівської ради.

Будучи гетьманом у вигнанні, П. Орлик більше 30 років нама­гався досягти незалежності України за допомогою Швеції, Туреччини, Польщі, Кримського ханства, членів Ганноверської ліги — Франції, Голландії і Данії.

Посланці гетьмана з цією метою установили контакти із Запорозькою Січчю, Буджацькою і Кубанською татарськими ордами, донськими коза­ками, башкирами, казанськими й астраханськими татарами.

Розробка і прийняття «Пактів і Конституції прав та вольностей Війська Запорозького»

При обранні на посаду гетьмана кошовий запорожців К. Гордієнко і старшини підписали з П. Орликом документ, відомий як «Бендерська Конституція» (або «Пакти і Консти­туція прав та вольностей Війська Запорозького»), затвер­джений 10 квітня 1710 р. на військовій раді.

Скорочений текст Конституції, підготовлений П. Орликом, старшинами А. Войнаровським і Г. Герциком латинською мовою, був знайдений в архіві замка Дентевіль (Франція), що належав дружині Григорія Орлика.

Конституція проголошувала незалежність Війська Запо­розького, ідею соборності українських земель, козацького укладу суспільства.

Вищу законодавчу владу вона пере­давала козацькій раді, скликуваній тричі на рік (на Різдво, Благовіщення і Покрову).

Ця козацька рада повинна була складатися з

• генеральних старшин,

• представників Запорозької Січі і

• по одному козаку від кожного полку.

Передба­чалося, що генеральна старшина, радники, гетьман будуть давати урочисту присягу на вірність Батьківщині.

Відпо­відно до Конституції, гетьманська скарбниця відокрем­лювалася від загальновійськової, влада гетьмана обмежу­валася рядом положень.

Якщо гетьман порушував права і вольності козацтва, його зобов'язували звітувати перед радою.

Важливим пунктом було введення контрольної інстанції, що наглядала за діями посадових осіб.

Похід п. Орлика в Правобережну Україну -

Протягом року П. Орлик зумів створити антиросійську коаліцію у складі свого уряду, Швеції, Кримського ханства, Туреччини, а також тих польських сил, що підтримували Станіслава Лещинського в його боротьбі за королівську владу.

Союзниками був розроблений план військового походу на Правобережну Україну.

31 січня 1711 р. загін запорожців на чолі з Костем Гор­дієнком під загальним керівництвом П. Орлика виступив із Бендер.

По дорозі до них приєдналися польські і татар­ські загони. Об'єднане військо швидко просувалося на Правобережжі.

Правобережні полки, крім Білоцерківського, визнали П. Орлика гетьманом і перейшли па його бік.

Виступи проти російських гарнізонів почалися й у Лівобе­режній Україні.

Гетьман Лівобережжя Іван Скоропадський вислав проти П. Орлика полки, але вони були розбиті.

Одночасно за домовленістю з П. Орликом на територію України вступила 50-тисячна армія кримських татар.

Майже не зустрічаючи опору, татари пройшли уздовж Дніпра й заволоділи Слобожанщиною. Однак, замість вторгнення в межі Росії, татари грабували і розоряли українські землі, забираючи в рабство тисячі людей.

Дійшовши до Харкова, вони з численною здобиччю повернулися в Крим.

Наприкінці березня війська Орлика взяли в облогу Білу Церкву - найбільш укріплену фортецю Правобережжя.

Однак, через відсутність необхідної для штурму важкої арти­лерії П. Орлик змушений був зняти облогу.

Наближення росій­ської армії і загроза зради з боку союзників - татар зму­сили гетьмана наприкінці квітня повернутися в Бендери.