Культурний розвиток в Україні

Незважаючи на руйнування і спустошення під час націо­нально-визвольної війни і Руїни, культура в Україні продов­жувала розвиватися. Як і раніше, ідеологічною основою культурного розвитку залишалася православна релігія.

Освіта мала церковний характер. У багатьох селах і містах при церквах існували школи, де священики навчали дітей селян, міщан, козаків основам лічби і письма, релігійним заповідям.

Продовжували діяти і братські школи. Араб-християнин Павло Алецський, який відвідав Україну в 1654-1655 рр. відзначав грамотність не тільки більшості козаків, але і жінок.

Освіта значно краще розвивалася в Гетьманщині і на Слобожанщині. На Правобережжі ж і в Західній Україні поль­ська влада, як і раніше, переслідувала православну церкву й українську школу, силоміць насаджувала польську мову.

Вищу освіту давала Могилянська колегія, якій у 1694 р. царський уряд надав статус Академії. Викладання біль­шості предметів (граматика, риторика, поетика, діалектика, логіка і філософія) велося латиною. Тут навчалися діти всіх ста­нів - від князівських і гетьманських до козацьких і селянських.

Крім того, діти багатьох старшин і навіть рядових козаків виїжджали на навчання за кордон, у католицькі і протестант­ські навчальні заклади.

В часи зміцнення економіки Лівобережжя розвинувся новий напрямок архітектури - так зване українське бароко. Розвивався живопис, особливо церковний і портретний, кот­рий знаходився під впливом італійського мистецтва.

Продовжувала розвиватися друкарська справа. Київська, Чернігівська, Иовгород-Сіверська друкарні випускали велику кількість книг українською, польською і латинською мовами.

Культурному розвиткові України в другий пол. XVII ст. у значній мірі сприяла підтримка гетьманської держави, зокрема, гетьмана І. Мазепи.

Тема . Українські землі наприкінці XVII ст. — в першій половині XVIII ст.

Українська держава за гетьманства Мазепи

У 1687 р. унаслідок старшинської змови І. Самойлович був зміщений з гетьманської посади і засланий до Сибіру.

25.07.1687 р. у козацькому таборі під м. Коломаком гетьманом був обраний генеральний осавул Іван Мазепа.

Ставши гетьманом, І. Мазепа проводив політику, спрямо­вану на об'єднання під своєю владою Лівобережжя, Правобе­режжя, Запорожжя і Слобожанщини.

Основною метою діяль­ності І. Мазепи було:

• прагнення ліквідувати наслідки Руїни,

• зберегти автономію гетьманської влади,

• створення від­даної гетьманові верстви нової української аристократії,

• пожвавлення господарського життя і відродження націо­нальної культури.

Заручившись підтримкою російського царя Петра І, гетьман при зміцненні своєї влади спирався на старшину, шляхту, духовенство, активно роздаючи їм військові і селянські землі.

При покровительстві І. Мазепи:

• була відновлена панщина,

• власники одержали право бити своїх селян нагай­ками, заковувати їх у ланцюги і саджати до в'язниць.

Почастішали випадки прямого насильницького захоплення старшиною і шляхтою селянських і козацьких наділів.

Тисячі селян вільних сіл гетьман передав у володіння своїм прихильникам, хоча й обмежував прагнення шляхти і старшини збільшити кількість панщинних днів, забороняв переводити козаків у селянський стан.

При цьому податок на земельну власність рядових козаків за роки правління І. Мазепи збільшився в 2 рази.

Земельна власність старшин існувала у вигляді рангових (гетьманські і царські дарування на час зайняття даної посади) і приватних володінь.

Але усе більш виразною ставала тенденція перетворення тимчасових (рангових) маєтків

на постійні.

Генеральні і полкові старшини ставали власни­ками великих латифундій. Становище старшин особливо зміц­нилося на початку XVIII ст., зросла чисельність привілейо­ваної верстви бунчукових товаришів - старшинської молоді.

Сам І. Мазепа володів більш ніж 120 тис. селян, які знахо­дилися в його маєтках, переважно рангових.

Майнова нерівність серед козацтва, яка значно погли­билась за часів гетьманування І. Мазепи, була узаконена в 1698 р.

Відповідно до майнового стану, всіх козаків розді­лили на

• виборних (які несли військову службу) і

• підпомічників (які господарювали, забезпечуючи виборних споря­дженням і коштами для несення служби).

У 1700 р. анало­гічний поділ провели і на Слобожанщині серед полкових і городових козаків.

За 20 років перебування на посаді гетьмана І. Мазепа зосередив у своїх руках величезну особисту владу, жорстоко придушуючи конкурентів із числа старшини, незадоволених його авторитарним правлінням, та виступи запорожців, котрі називали його «вітчимом України».

Свою владу він захищав усіма засобами, у тому числі і за допомогою каральних експе­дицій, провокацій і страт.

Значна частина українського населення бачила в І. Мазепі вірного прихильника російського царату.

Посилення експлуа­тації низів розширювало прірву між старшиною і рядовими козаками, що в 1692 р. послужило причиною повстання в південних полках під проводом канцеляриста Петра Івано­вича (Іваненка).

Виступивши під гаслом ліквідації старшин­сько-шляхетського землеволодіння, Петро Іванович намагався за допомогою татар створити між Дністром і Південним Бугом самостійне державне утворення (гетьманом цієї т. зв. Ханської України він був З перервами в 1696-1712 рр.).

Але всі три його набіги на Гетьманщину закінчилися невдачами. Армія І. Ма­зепи за допомогою російських військ розбила його нечисленні загони, котрі складалися із запорозької голоти і татар.

Одним із найважливіших напрямків загальної державної політики Мазепи була культурно-освітня діяльність.

У роз­виток української освіти, науки, мистецтва, друкарства геть­ман вкладав величезні кошти. Завдяки пожертвуванням геть­мана І. Мазепи змінили архітектурні обриси багатьох міст, зокрема, Києва, Чернігова, Переяслава, Глухова, Лубен, Батурина, Бахмача та ін.

І. Мазепа заклав більше десятка нових храмів, сприяв відновленню багатьох стародавніх церков.