Лекція 4. Консервація об'єктів садово-паркового будівництва

Питання охоронні і консерваторські становлять окремий і досить обширний розділ, який розглядається в рамках проектних робіт по дослідженню ландшафтів старовинних парків. Ці питання є мало досліджені порівняно з іншими питаннями ландшафтної архітектури.

Для початку маємо зрозуміти, що сучасне поняття консервації має широкі обриси, що його складовими є як охорона, так і типова консервація, а також ревалоризація і рекультивація.

Основною метою консервації, в кількох словах, є утримання визначеного цінного ландшафту (натурального чи культурного) в сталому вигляді. Розділяючи це поняття в більш описовому вигляді, можна сказати, що консервації підлягають:

зникаючі ландшафти чи такі, які без додаткових заходів не можуть бути збережені (наприклад, степовий ландшафт чи ландшафт всередині старовинного міста);

існуючі ландшафти, які вимагають сталих заходів консервації (наприклад, сільськогосподарські ландшафти, які без догляду часто перетворюються в луки чи ліси);

деградовані ландшафти, які вимагають ревалоризації;

девастовані ландшафти, які вимагають рекультивації до певного початкового стану (наприклад, піщані кар'єри, які тільки внаслідок консерваційно-рекультиваційних заходів можуть бути пристосовані для подальшого використання).

В широкому розумінні консервації садово-паркового ландшафту міститься ряд заходів, з яких кожен додатково поділяється на окремі форми і методи діяльності. Головними з них є наступні:

охорона, яка може носити характер збереження особливих форм ландшафту;

власне консервація, а саме діяльність, спрямована на утримання звичайного стану внаслідок цілого ряду методів, наприклад закріплення (дерев, берегів водойм, рельєфу і т.д.);

ревалоризація, яка зводиться до перетворення старовинного чи зміненого ландшафту методами реконструкції чи реставрації (у випадку штучно створеного культурного ландшафту) або рекультивації (у випадку з натуральним ландшафтом).

Складність поняття консервації ландшафту полягає в тому, що воно однаково використовується як до природних об'єктів (наприклад, старе дерево, ділянка насадження, фрагмент первісного ландшафту), так і до культурних об'єктів (наприклад, ансамбль старовинних будинків на відкритому ландшафті чи старе місто).

Отже, консервація означає збереження парку в тому вигляді, в якому він знаходиться на момент обстеження. На перший погляд завдання здається нескладним. А насправді виникає немало труднощів, пов'язаних, наприклад, з встановленням або хоча б зменшенням шкідливого впливу наявних негативних факторів. Так, якщо парк знаходиться в зоні шкідливих промислових викидів, загазованості, запиленості, необхідно терміново впроваджувати лісозахисні посадки, хоча б зі сторони шкідливого впливу. Лісозахисні смуги приймаються шириною в 5-7 рядів дерев і чагарників із щільною кроною. Відстань між рядами приймається 3 м, а між смугами 20-40 м. Число смуг залежить від концентрації шкідливих домішок в атмосфері, їх хімічного складу і сили вітру зі сторони шкідливих факторів. У всякому випадку одна захисна смуга здатна знизити швидкість вітру на відстані 0.5 км на 50%. Середні ряди в такій смузі засаджені високими деревами з щільною кроною: ялинами, кленами, липами. Бокові ряди складаються з високого чагарника: бузку, спіреї, бузини. В крайні ряди висаджують низький чагарник: шипшину, калину, смородину. Якщо лісозахисні посадки через шкідливість газів, що поступають, займають смугу шириною від 300 м і більше, то в них через кожні 300 м роблять вентиляційні коридори шириною 50-60 м для провітрювання і захисту самих лісозахисних смуг. В таких коридорах забороняється споруджувати які-небудь об'ємні будівлі і споруди, за винятком площинних (спортивні майданчики, дороги, водойми).

Консервація паркових елементів ведеться у строгій відповідності з їх природними особливостями. Так, консервація рельєфу враховує його пересічність. На рівнинних ділянках заробляються виїмки, вимоїни, ями. На галявинах і відкритих просторах рельєф очищується від рудеральної рослинності, хвощів, лопуха, чортополоху. Усуваються причини заболочування парку. Проводиться стабілізація наявного дорожного покриття. У вибоїни підсипається гравій, щебінь. Проводиться влаштування кюветів біля доріг. Укріплюються відкоси боулінгрінів і видових гірок. Відновлюються поверхневі дренажі.

На пересічному рельєфі при консервації закріплюються відкоси, підпірні стінки, тераси. Влаштовуються кювети для відводу поверхневих вод у водойми. Якщо є відкоси довжиною більше 10 м, то поперек схилу влаштовуються канави для перехоплення дощових стоків. Закріплення відкосів можна виконувати дернуванням, трав'яними килимами, грунтопокривними рослинами. Підпірні стінки і сходи очищають від бур'янів, щоб припинити руйнування від коріння, що розвивається. Вибоїни заробляються мнутою глиною або тонким шаром бетону. Верх підпірних стін покривають водонепроникним шаром: бітумом або рідким склом. По верху підпірних стін і сходів робиться канава для перехоплення і відводу стічних вод, відновлюється дренажна система.

При консервації складного рельєфу, який наближається до гірського, проводять ті ж заходи, що і на пересічному рельєфі. Але при цьому приймаються міри до більш конструктивного вирішення його захисту від водної, вітрової, температурної ерозії.

Роботи по консервації історичних рельєфів парку ведуться вручну або засобами малої механізації. Використання землерийної техніки в парках, які підлягають консервації, повинно бути заборонене, тому на дорогах, що ведуть в такий парк, влаштовуються стовпи або канави, які здатні затримати транспорт.

Одночасно з консервацією рельєфу можна проводити і консервацію рослинності. При консервації рослинності проводяться наступні першочергові заходи:

забороняються будь-які рубки, не пов'язані з консерваційними роботами;

проводиться вирізка сухих гілок, вершин, сучків;

проводиться лікування деревостану;

заробляються тріщини, дупла, механічні пошкодження;

проводиться обробка отрутохімікатами для знищення шкідливих комах (обов'язково з дозволу ентомолога);

вибірка дерев, що загрожують падінням і з запущеними формами захворювань;

робиться дренаж заболоченої навколо дерева території шляхом влаштування кільцевих канав, які не шкодять корінням.

В число основних рубок, які приходиться виконувати при консерваційних роботах, входить влаштування вентиляційних коридорів.

Збільшення вологості викликають: гігроскопічна здатність дерев (всмоктування вологи з повітря), змочування дерев дощем, снігом, паводками, випаданням капілярної вологи від різкого перепаду температур і туманів. Вентиляційні коридори слід робити вздовж панівних напрямів вітру. В якості коридорів можуть бути використані існуючі просіки після їх відповідної розчистки.

До інших, можливих при консервації рубок, відносять рубки в радіусі повалу малоцінної рослинності, що загрожує повалом, навколо яких-небудь цінних дерев.

При вирізуванні засохлих гілок, сучків, вершин переріз зпилу необхідно антисептувати і замазувати жирною глиною. Зпилу підлягають і кінці обламаних гілок. На тріщини в товстих гілках, стовбурах, штамбах накладають металеві бандажі-обручі з полосової сталі. Перед встановленням бандажів поверхню, на яку вони накладаються, обробляють антисептиком і обгортають м'яким матеріалом - сухим мохом, паклею, матами з соломи і т.д. Якщо штамбам дерев, що представляють певну цінність, загрожує механічне пошкодження від транспорту і тварин, то вони захищаються спеціальною сіткою, яка встановлюється на всю висоту, де можуть бути нанесені пошкодження.

При виявленні на цінних деревах дупел їх заробляють. Пломбування дупел проводять в наступному порядку: обпалюють паяльною лампою внутрішню поверхню дупла, обмазують внутрішню поверхню дупла бітумом, а потім жирною мнутою глиною, закладають дупла цеглою чи цегляним щебенем, замазують отвори цементним розчином, білять гашеним вапном поверхню запломбованого дупла.

В період консервації рослинності парків проводять заходи по захисту дерев від шкідливих комах. Такі роботи проводять станції захисту рослин. Існує декілька видів спеціальних препаратів, якими обробляють рослинність: маслянисті, наприклад кам'яновугільна смола (рідина темного кольору); мінеральні, наприклад фтористий натрій у вигляді білого порошку, розчину або замазки з додаванням вапна; емульсійні, що наносяться на поверхню дерев за допомогою спеціальних розпилювачів.

Особливу увагу слід звертати на збереження старих пнів, що залишилися від загиблих дерев, які були посаджені в період створення парку. Їх очищають від грибків і бруду, просочують антисептиком. Для того, щоб затримати подальший процес гниття пня, його поверхню можна покрити рідким склом. Навколо пня роблять дренажну канавку.

При консервації водойм намагаються запобігти розмивам берегів, зникненню або фільтрату води. При ремонті плотин і дамб приймають міри проти подальшого запливання водойм і їх заростання. При захисті берегів від розмивів в історичному парку не можна застосовувати сучасні матеріали: бетон, пластик, залізобетон. Матеріали повинні бути природними.

Консервація водойм передбачає стабілізацію наявного рівня води у водоймах. Зниження його може відбутися через переважання фільтрату над притоком. Для зменшення фільтрату проводять силікатизацію дна водойм, особливо біля плотин. З цією метою влаштовують систему скважин, в які нагнітається рідке скло. Однак цей спосіб досить дороговартісний. Зменшення фільтрату можна досягти, влаштувавши гідроізоляцію ложа водойми з м'якої глини. Якщо всі ці заходи виявляються недостатніми, можна по нижньому рівню плотини влаштувати дренаж з водозбірною штольнею, з якої глибинним насосом качати профільтровану воду назад у водойму. При просочуванні води через тіло плотини перед нею може бути влаштована т.зв. шпунтова сітка з дерев'яних свай і виконаний замок з мнутої глини зі сторони верхнього рівня. Для захисту верхнього отвору від забруднення плаваючими предметами зі сторони верхнього рівня влаштовують понур - ряд стовпів перед приймальним отвором, по яких натягують сітку. Зливові і талі води несуть з собою у водойми парків багато піску або сміття. Для того, щоб зменшити їх поступлення у водойми, навколо них влаштовують нагірні канавки (вода буде проходити через ці канавки, а пісок і сміття будуть осідати на дно). У виключних випадках при великому об'ємі паводкових вод для їх пропуску споруджується канал-дублер, який іде в обхід водойм, що знаходяться на території парку. Для запобігання надлишкового заростання водойм при консервації крім їх затінення можуть застосовуватися і біологічні заходи, наприклад, розведення риб, які активно поїдають рослинність водойм.

Першочерговими роботами при консервації паркових споруд можна вважати наступні:

встановлення огорожі навколо споруди, що консервується;

підведення тимчасових опор-стояків під стелі і перекриття;

встановлення підпор у віконні і дверні отвори;

ремонт покриття споруди або влаштування тимчасових навісів;

досконалий збір розбитих деталей, скульптури, ліпнини, плитки та ін.

Зібрані деталі необхідно помістити в спеціальному сухому приміщенні або бункері і перекласти їх дошками. Інших робіт до складання науково-технічної документації робити не рекомендується.

Подальші роботи по консервації паркових споруд можуть мати таку послідовність: збереження споруди в тому вигляді, в якому вона виявилась на момент початку відновлювальних робіт; часткове відновлення споруди на основі наявних даних про неї; повна реставрація споруди у відповідності з сучасною методикою реставраційних робіт.

ЛЕКЦІЯ 5. Реставрація об'єктів садово-паркового мистецтва