6.1 Ознаки насаджень, що вимагають реконструкції

Процес трансформації зелених насаджень з позитивного фактору, яким він є в перші десятиріччя після створення, з настанням зрілості стає негативним: вони старіють, розпадаються, порушуються і гинуть.

Незадовільний санітарний стан насаджень може бути викликаний об'єктивними і суб'єктивними факторами.

Об'єктивним фактором є вік насаджень, часто критичний, коли стиглі і перестійні насадження починають суховершинити, в результаті чого ослаблені дерева починають пошкоджуватися шкідниками та хворобами. До цих факторів відносять також кліматичні умови, зневажання природними законами розвитку рослинності, надзвичайні події (стихійні лиха).

До суб'єктивних факторів слід віднести відсутність належного догляду за насадженнями, загущеність, використання паркових територій не за призначенням.

Життєздатність зеленого ансамблю базується на біологічній доцільності і економічній єдності міського середовища і рослинності. Ігнорування цієї спільноти перш за все проявляється в нежиттєздатності зелених насаджень, в їх незадовільному декоративному стані.

Необхідність реконструкції зумовлюється, крім вікового фактору, і рядом інших обставин (табл. 6). В цілому необхідність реконструкції виникає в тих випадках, коли міські насадження стають нездатними виконувати свої основні функції: містобудівельну - при недостатньо продуманих розташуванні і плануванні; оздоровчу - в результаті безсистемного розташування рослин всередині насадження, відсутності зонування території, відсутності зв'язків з іншими насадженнями та ін.; архітектурно-художню - монотонність, одноманітність, загущеність, невідповідність оточуючій забудові і т.п.

Виділяють чотири групи причин, що викликають необхідність реконструкції - природне старіння насаджень; помилки, допущені при проектуванні і створенні насаджень; недостатність догляду і негативний вплив експлуатації і оточуючого середовища.

Основними помилками проектування є невідповідність просторово-композиційної організації об'єкта містобудівельній ситуації або функціональному призначенню, шаблонність планувального вирішення, відсутність достатнього розвитку дорожно-стежкової сітки, надлишкова щільність посадки дерев і чагарників, бідність асортименту рослин, посадки під наметом і т.д. Помилки, що допускаються при будівництві, частіше всього полягають в недостатній заміні і додаванні рослинного ґрунту, недотриманні строків і агротехніки посадки, низькому рівні благоустрою, в тому числі незадовільному стані доріг.

Відсутність належного догляду проявляється в надлишковому зріджуванні насаджень через їх загибель, і навпаки, втраті декоративності деревами і чагарниками в загущених насадженнях, в пошкодженні шкідниками і хворобами, в рясній порослі і самосіві малоцінних порід, зокрема клена ясенелистого, в засміченні і випаданні газону і т.п.

Негативний вплив експлуатації і оточуючого середовища викликає загибель рослин, передчасне старіння, втрату ними декоративності в результаті впливу промислових викидів, зараження хворобами і шкідниками, ущільнення і витоптування ґрунту, зміни рівня стояння ґрунтових вод і т.д.

До старовікових насаджень в розглянутому аспекті відносяться насадження, що розпадаються і відмирають. Критичний вік старіння у різних насаджень неоднаковий. Він визначається кількома факторами: породним складом, природно-кліматичною зоною місцерозташування об'єкту і конкретними умовами зростання. В умовах парку, наприклад, дерева зберігають життєвість більш тривалий час, ніж в посадках на вулицях. Середні орієнтовні показники віднесення насаджень до старовікових, які вимагають реконструкції, можуть бути прийняті посадки наступного віку (Єрохіна, 1985):

Клена ясенелистого - старше 40-45 років

Тополі берлінської, бальзамічної та їх гібридів, а також яблуні - старше 50 років

верби, берези, груші, горобини, вільхи - старше 60 років

клена гостролистого, ясена, липи - старше 75-85 років

дуба, бука, каштана кінського - старше 80-90 років

ялини звичайної - старше 60 років

ялини колючої, голубої - старше 70 років

сосни, модрини, кедра, ялиці - старше 80 років

В деяких парках нараховується така велика кількість видів і форм рослин, що за асортиментом вони не відрізняються від ботанічних садів і дослідних станцій. В результаті насадження таких парків знаходяться в композиційному протиріччі з оточуючим простором, не мають чітко вираженого ландшафтного образу, володіють малою декоративною цінністю. Класичні витвори вітчизняного садово-паркового мистецтва - парк “Софіївка” в Умані, Тростянецький, Алупкинський та інші парки - є зразками творчого підходу до реконструкції садово-паркових ландшафтів.