Державне право зарубіжних країн

Навчальний курс "Державне право зарубіжних країн" як система знань про відповідну науку і галузь права, присвячена вивченню основ державного права сучасних країн світу, кількість яких наближається до двохсот. Цільове призначення курсу визначається змістом та колом питань, передбачених навчальною програмою. Вона передбачає опанування основних категорій науки державного (конституційного) права, вивчення конституцій та інших джерел права зарубіжних країн, регулюючих суспільні відносини, конституційний лад, конституційно-правові питання взаємовідносин людини, суспільства, держави, принципи організації і функціонування територіального устрою зарубіжних країн, місцеве управління та самоврядування.

У результаті вивчення дисципліни слухачі повинні:

знати:

• стан розробки основних проблем науки державного (конституційного) права зарубіжних країн;

• сутність предмета державного (конституційного) права зарубіжних країн, методологічних основ конституційно-правового регулювання суспільних відносин, загальне поняття початкових та основних державно-правових інститутів державного (конституційного) права зарубіжних країн;

• види, форми, структуру, принципи, юридичні властивості конституцій зарубіжних країн, їх роль, місце в правових системах зарубіжних країн;

• загальні засади конституційного ладу;

• форми правління, територіально-державного устрою та державні режими;

• конституційно-правовий статус особи, гарантії реалізації основних прав, свобод і обовʼязків людини і громадянина в зарубіжних країнах;

• виборчу систему в зарубіжних країнах;

• нормативно-правове регулювання організації і проведення виборів і референдумів;

• конституційно-правовий статус законодавчої, виконавчої і судової влади;

• статус органів місцевого управління та самоврядування;

уміти:

• використовувати дані науки державного (конституційного) права у вирішенні професійних завдань;

• розкривати теоретичні положення, систематизувати та аналізувати їх;

• орієнтуватися в системі правових джерел, аналізувати чинне державно-правове законодавство зарубіжних країн;

• порівнювати норми конституцій та інших джерел права зарубіжних країн, що належать до різних правових систем сучасності.

Таким чином, основним завданням курсу "Державне право зарубіжних країн" є засвоєння слухачами найважливіших категорій і положень науки державного права; вміння орієнтуватися в державно-правовому законодавстві; самостійно оцінювати сучасні тенденції розвитку державно-правових інститутів; враховувати зарубіжний досвід конституційно-правового розвитку демократичних країн, що має практичне значення для державного будівництва в Україні.

Основні терміни дисципліни

Абсентеїзм – ухиляння виборців від участі у голосуванні на виборах, референдумах.

Автономія – самоврядування певної частини території держави, тобто її право самостійно вирішувати окремі питання організації і здійснення влади в межах повноважень, встановлених конституцією держави.

Апатризм – стан людини, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Біпатризм – стан людини, яка перебуває одночасно в громадянстві двох та більше держав.

Бюджет – форма накопичення і витрачання коштів з метою забезпечення реалізації державних, громадських і загальносуспільних завдань і функцій.

Вето – акт, що призупиняє або не допускає введення в дію рішення будь-яких органів.

Відставка – дострокове припинення повноважень органу публічної влади, його посадової особи за власним бажанням або внаслідок обставин, передбачених законодавством.

Глава держави – посадова особа, що займає формально найвище місце в структурі державних органів і здійснює представницьку функцію, тобто представляє державу в цілому у внутрішніх і зовнішніх відносинах.

Дуалістична монархія (двоїста монархія) – форма державного правління, за якої поряд з монархом функціонують парламент і уряд.

Імпічмент – особливий порядок реалізації відповідальності вищих посадових осіб держави в ряді зарубіжних країн. При розгляді справ у порядку імпічменту парламент формулює обвинувачення і предʼявляє його відповідній посадовій особі. Покарання не може йти далі відмови від посади, однак, як правило, вказується, що посадова особа, відсторонена від посади в порядку імпічменту, в подальшому може бути притягнута до юридичної відповідальності за рішенням суду і піддана покаранню відповідно до вчиненого нею діяння. У деяких державах із республіканською формою правління імпічмент запроваджується для глави держави – президента – у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Конституційна монархія – влада монарха обмежена конституцією, законодавчі функції передані парламенту, виконавчі – уряду.

Монархія – форма державного правління, при якій верховна державна влада належить одній особі – монарху, передається у спадок.

Парламент (досл. "говорильня", "балаканина" від фр. говорити) – найвищий виборний (повністю або частково) орган державної законодавчої влади, в якому здійснюється представництво основних політично активних груп населення країни. За більшістю конституцій парламент покликаний здійснювати загальне керівництво зовнішньою політикою держави.

Парламентське право – це система конституційно-правових норм, що регулюють статус парламенту, його внутрішні та зовнішні зносини. Його становлять норми конституцій, законів, які регулюють окремі питання організації та діяльності парламентів. Регламенти парламентів та їх палат є основним джерелом парламентського права, оскільки вони найбільш детально регулюють внутрішні зносини парламентів, (палат).

Президент (лат. praesidens (praesidentis) – той, що сидить спереду) – титул керівників держав, компаній та деяких інших інституцій. Стосовно глав держав є титулом найвищої посадової особи держави, зазвичай з республіканською (тобто не монархічною чи з іншими формами спадкової передачі влади) формою правління.

Республіка (від лат. res publica – громадська справа) – форма державного правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний строк, з окресленими законом повноваженнями, існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.

Уряд – орган виконавчої влади в державі (зазвичай найвищий виконавчий орган). Очолюється главою держави (президентом, монархом) або премʼєр-міністром (головою уряду, канцлером, головою ради або кабінету міністрів).