10.3. Монопольна влада

Монопольна влада – це спроможність встановлювати на свій товар ціну, вищу від граничних витрат, змінюючи його обсяг. Ступінь монопольної влади деякого виробника залежить від наявності близьких замінників його товару та частки ринку. Існування монопольної влади не є обов’язковим атрибутом лише чистої монополії. Передумовою монопольної влади є спадна крива попиту. У такому випадку фірма має можливість підвищувати чи знижувати ціну, змінюючи обсяг пропонованого товару.

Способом вимірювання монопольної влади є дослідження надлишку, на який ціна перевищує граничні витрати. Такий спосіб вимірювання монопольної влади був запропонований у 1934 році Аббою Лернером і отримав назву індекса Лернера:

(10.1)

Числове значення індексу Лернера перебуває к проміжку від 0 до 1. Чим більшим є значення L, тим вищий рівень монопольної влади.

Індекс монопольної влади може бути виражений також у термінах еластичності попиту, з який стикається фірма:

= - (10.2)

де Е_d – еластичність попиту на товар фірми, а не кривої ринкового попиту.

Отже, чим менш еластичною є крива попиту на продукцію фірми, тим вищим є рівень монопольної влади. Звідси вирішальним чинником монопольної влади є еластичність попиту на продукцію фірми. Своєю чергою еластичність попиту на продукцію фірми визначається трьома чинниками:

1. еластичністю загального ринкового попиту;

2. кількістю фірм на ринку;

3. взаємодією фірм.

10.4. Цінова дискримінація

За певних умов монополіст може повніше використовувати своє становище на ринку і збільшувати прибутки, встановлюючи різні ціни для різних покупців. У такому випадку продавець вдається до цінової дискримінації. Цінова дискримінація існує, якщо деякий продукт продають за різною ціною, і ця різниця у цінах не спричинена відмінностями у витратах.

Для того, щоб фірма могла здійснювати цінову дискримінацію, повинні існувати такі умови:

1. Монопольна влада.

2. Сегментація ринку.

3. Покупців можна ідентифікувати, інакше їх поділ стає неможливим.

4. Відсутність перепродажу

В економічну науку поняття цінової дискримінації ввів на початку 20 ст. Артур Пігу. Він розрізняв три ступені цінової дискримінації.

Цінова дискримінація першого ступеня існує тоді, коли на кожну одиницю блага встановлюється ціна, яка дорівнює ціні попиту на нього. Тому ціна продажу блага для всіх покупців є різною. Такий вид цінової дискримінації припускає персональні та міжособові відмінності цін попиту. Саме тому її часто називають досконалою ціновою дискримінацією.

Цінова дискримінація другого ступеня застосовується тоді, коли ціни блага однакові для всіх покупців, але відрізняються залежно від обсягу покупок. Тому залежність між загальним виторгом (витратами споживача) набуває нелінійного характеру, а ціни отримують назву нелінійного, або багатоставкового (багатокомпонентного) тарифу.

За цього виду цінової дискримінації блага групуються у деякі партії, на кожну з яких встановлюються різні ціни. На практиці така форма цінової дискримінації здійснюється у вигляді знижок і надвишок до ціни блага.

Цінова дискримінація третього ступеня передбачає, що різним споживачам благо продається за різною ціною, але кожна придбана конкретним споживачем одиниця блага оплачується ним за однаковою ціною.

Якщо цінова дискримінація перших двох ступенів передбачала поділ благ на групи, то в основі цінової дискримінації третього ступеня закладений поділ самих споживачів на групи або ринки, де встановлюється своя ціна продажу. Таке можливе через те, що кожної групи споживачів характерна різна крива попиту.