
- •Загальна екологія (та неоекологія)
- •Екологія як наука. Історія розвитку екології як науки. Предмет та об'єкт вивчення.
- •Класифікація екологічних факторів.
- •Аутекологія, поняття середовища існування. Водне, ґрунтове, повітряне середовище, соціальне середовище.
- •Екологічні фактори та їх вплив на живі організми.
- •Закони термодинаміки в живій природі. Продуценти, консументи, редуценти. Трофічні ланцюги, трофічні рівні.
- •Демекологія. Поняття „популяцій”. Динаміка популяцій. Народжуваність та смертність. Мінімальна чисельність популяції. Щільність популяції.
- •Просторова структура популяцій (рівномірна, випадкова, групова). Територіальність. Вікова, статева, ієрархічна структури.
- •Синекологія. Поняття „біоценозу”. Складові біоценозу: фітоценоз, зооценоз, мікоценоз, мікробіоценоз.
- •Трофічна структура біоценозу. Перший, другий, третій та четвертий трофічні рівні. Авто- та гетеротрофи. Деструктори. Мікроорганізми-деструктори.
- •Просторова структура біоценозу. Надземна і підземна ярусність. Екотон.
- •Екологічна структура угрупування. Типи біопродукційного процесу та запас біомаси.
- •Біогеоценологія, екосистема. Біогеоценоз, закономірності існування екосистем різного рівня. Складові компоненти біогеоценозу та основні фактори, які забезпечують його існування.
- •Загальні принципи стійкості екосистем. Екологічний резерв екосистеми. Формування екологічного суспільства.
- •Екосистеми світу, їхня класифікація
- •6.2. Тундри
- •6.5. Степи
- •Глобальна екологія, поняття про біосферу.
- •Екологія і практична діяльність людини.
- •3. Об’єкти правової охорони навколишнього природного середовища
- •4. Основні принципи охорони навколишнього середовища
- •5. Екологічні права та обов’язки громадян щодо охорони навколишнього середовища.
- •Контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього природного середовища. Екологічний контроль: державний, відомчий, виробничий, громадський.
- •Види використання природних ресурсів. Природокористування: за об'єктами та за строком здійснення. Загальне та спеціальне природокористування. Характерні ознаки загального природокористування.
Загальні принципи стійкості екосистем. Екологічний резерв екосистеми. Формування екологічного суспільства.
У 1884 р. французький хімік А. Ле Шательє сформулював принцип (згодом він дістав ім'я вченого), відповідно до якого будь-які зовнішні впливи, що виводять систему зі стану рівноваги, викликають у цій системі процеси, що намагаються послабити зовнішній вплив і повернути систему в початковий рівноважний стан. Спершу вважалося, що принцип Ле Шательє можна застосовувати до простих фізичних та хімічних систем. Подальші дослідження показали можливість застосування принципу Ле Шательє і до таких великих систем, як популяції, екосистеми, і навіть до біосфери. Так, наприклад, принципу Ле Шательє підпорядковується екосистема Світового океану. Його біота поглинає до половини вуглекислого газу атмосфери і тим компенсує підвищене надходження антропогенного вуглекислого газу. Але біота суходолу вже виведена зі стану, коли вона підпорядковувалася цьому принципу, і в наш час наземні екосистеми в сумі виділяють більше вуглекислого газу, ніж в доантропогенну еру.
Стійкість організмів, популяцій або екосистем виявляється у самому факті їхнього існування протягом тривалого часу. Але біосистеми не існують вічно. Як смерть окремих особин, так і вимирання видів є природним процесом. У ході еволюції, коли певні види вимирають та їм на зміну приходять інші, більш пристосовані до умов існування, видове різноманіття біосфери зростає. Інша річ, коли вимирання організмів та руйнування екосистем іноді стають наслідком катастрофічних природних або антропогенних порушень (виверження вулканів, повені і т.п.).
Іноді популяції та види знищуються людиною безпосередньо, а почасти знищують опосередковано, коли під впливом антропогенної діяльності середовище змінюється таким чином, що стає цілком непридатним для існування будь-якого організму. Таке опосередковане знищення біологічного різноманіття людиною в сучасну епоху е основним. Заборона мисливства, наприклад, не зберігає від вимирання сокола-сапсана, якщо цілковито зруйновані його місця проживання та знищена природна кормова база.
Для оцінки стійкості екосистем і біосфери щодо природних катастроф та антропогенних порушень доцільно застосувати поняття про екологічний резерв екосистеми, введене Ю.А. Ізраелем (1989); екологічний резерв екосистеми — це різниця між гранично допустимим відхиленням та фактичним станом екосистеми. Вона вказує на розміри тієї буферної зони, в межах якої можливі зміни, що не руйнують екосистему. На жаль, методів оцінки екологічного резерву екосистем різного типу поки що немає. У багатьох випадках екологічний резерв екосистем оцінюється інтуїтивно, "на око". Наукові розробки в цьому напрямку дуже актуальні. Розвиток — загальна властивість матерії, що охоплює всі її форми від живих структур до людського суспільства — соціуму.
Новим етапом у розвитку соціуму, до якого наблизилося людство на межі XXI ст., є формування екологічного суспільства. Воно вимагає відмови від загальноприйнятої орієнтації на зростання матеріального багатства як єдиної мети суспільства. Цей етап уже не може здійснюватися як стихійний розвиток. Він може бути реалізований тільки системою свідомих дій свідомого розвитку соціуму: як кожна окрема людина, так і суспільні об'єднання різних ранґів аж до держави мають усвідомлювати, що вони є частками біосфери і беруть участь в ü' регулюванні.