Лекція 2 сесія 2 курс 4 о. Мирон Бендик

Ми підійшли до завершення огляду Святого Письма і сьогодні тема наша присвячена останній книзі Біблії – книзі Апокаліпсису або Одкровення Івана Богослова.

Нашим завданням буде показати як Боже одкровення виражається через символи, образи книги Апокаліпсису і таким чином спробувати відчути цей Божий момент у ньому. Книга ця не просто остання у Біблії і у Новому Завіті зокрема. через вживання різноманітної числової й образної символіки, ця книга часто вважалася мало не гороскопною, або придсказуючою майбутнє людства. Дуже часто на неї посилалися і посилаються дуже різні люди для підтвердження тої чи іншої своєї позиції щодо філософії, історії, майбутнього людства. При цьому дуже часто вказують на те чи інше місце у цій книзі. зокрема поширене посилалися на так звану зірку Полинь у Апокаліпсисі, що це був апокаліптичний прообраз того, що у принципі здійснилося в Чорнобилі на Україні.

перша дуже принципова річ, про яку йдеться, що Апокаліпсис як і інші книги Біблії, містить у собі показ взаємодії двох свобод:

● – Божественної, яка проявляється у Божому проведенні й яка діє в історії;

● – людської свободи, яка займає ту чи іншу позицію що до Божого провидіння.

●●● Коли людська свобода вибирає й іде у гармонії з Божим провидінням, тоді ми маємо позитивний розвиток історії.

●●● Якщо відбувається розбіжність між Божою і людською свободами, то починаються проблеми не тільки у особистому житті людини, але, як свідчить книга Апокаліпсису, також певні проблеми, які ми зараз називаємо глобальними.

Отже ці речі між собою пов’язані.

●●● Базова думка, яка проходить через весь Апокаліпсис (як і через усю Біблію): найбільш бажаною для людини, людської спільноти є те, щоб людини відчувала, яким чином з гармонізувати свої устремління із Провидінням Божим, бо це підстава вирішення базових проблем, які людина має у своєму житті й людська спільнота у своїх відносинах.

Якщо цього не станеться, Апокаліпсис описує дуже різні проблеми, які можуть виникнути. вони поступово усе більшою і більшою мірою нагромаджуються, поглиблюються й у певний момент це дає критичну масу, при котрій починаються різні катастрофічні явища у людстві й його історії.

●●● Але ці явища, які представлені в різних образах стануться за умови, якщо не відбудеться того, що називається покаянням, або спробою узгодити з Провидінням Божим людські устремління.

●●● Тобто Базова думка Апокаліпсису перегукується з книгою Буття: Бог є Творець світу і людини й задум Божий про світ і людину зовсім не полягає у знищенні світу чи в катастрофі людини. Це суперечить Божому задуму. Щоб спростувати такий стереотип Апокаліпсису як катастрофічної книги, ми можемо заглянути у останні два його розділи, щоб побачити що Апокаліпсис має абсолютно оптимістичну кінцівку.

Чому ми порівняли Апокаліпсис і книгу Буття - закінчення святого письма й його початок?

ми читаємо перше речення книги Буття, про те, що Бог створив небо і землю. В кінці книги Апокаліпсису ми читаємо опис євангеліста Івана: «і бачив я і нове небо і нову землю», Небесний Єрусалим, який сходить з неба на землю. це священні символи для кожного юдея. Таким чином це – не кінець історії, не катастрофа людства, а преображення й оновлення.

● Бог створює небо і землю (Початок книги Буття)

● Євангеліст і апостол Іван бачить нове небо і землю (Закінчення Апокаліпсису).

Якщо ми порівняємо і спів ставимо ці два фрагменти, то теза про те, що Апокаліпсис це книга жахів, що хто хоче неспокійно у ночі спати, хай прочитає один розділ на ніч і йому забезпечено якийсь кошмарик у сні – це вирвані із контексту емоції, які практично не належать до складової чи суттєвої частини Апокаліпсису.

Ми бачимо, як через весь Апокаліпсис проходить одна думка, яка повторюється в різних варіантах, але суть її одна й таж сама. А саме: описується якийсь черговий катастрофічний епізод і коли цей опис вже завершено, ми раптом чуємо, що все це необов’язково станеться, а саме, що якщо навернеться людина чи людство, то цього не станеться.

●●● Постійне повторення цієї думки, що це може статися як варіант, але статися не мусить, це є наскрізна думка Апокаліпсису. З цього ми почали його аналіз, кажучи про дві свободи, які між собою взаємодіють. І людина у своїй свободі приймає рішення і робить вибір. І ця думка, яка наголошується, коли говориться про потребу у покаянні.

● Покаяння – що це таке?

●●● Це переміна рішення, це спроба по іншому укласти і життя, і відносини.

Отже, якщо це станеться. Якщо, бо людина вільна й неможливо її запрограмувати, щоб це точно сталося, або точно вирішити, що цього ніколи не може статися. Коли ми робимо такі висновки, ігноруємо свободу людини.

Тому, оскільки Апокаліпсис є Священне Писання, а не людський витвір, який свободу людини поміщає у якусь схему, тому ми бачимо постійне підкреслення, що перебіг історії не є доля, фатум, колесо (як деякі древні це малювали), яке невблаганно обертається й неможливо не на що вплинути, бо від нас нічого не залежить, треба просто намагатися не дуже під це колесо потрапити.

Апокаліпсис – це священна книга.

●●●●●● Тут зовсім інше: стверджується християнська думка: від нас залежить якою мірою зреалізується Божий задум про Божий світ й про його перспективу.

● ще одна важлива думка. Є різні спекуляції, спроби обрахунку дату, на який рік очікується кінець світу, катастрофа людства, кінець історії. Ця постановка питання не враховує людську особу і те, що вона має будь-який вплив на історію. ●●● Базова думка – ми вправі говорити, спираючись на Апокаліпсис, про те, що історія буде мати певний переломний момент, момент Другого пришестя, як ми це називаємо у нашій вірі. Але коли це станеться, ніхто не знає, ця дата у Бога Отця у секретному сейфі закрита і тільки у певний момент Він її обнародує, а зараз ніхто її не знає.

Отже, думка Апокаліпсису більш творча: ця дата (яка точно відбудеться), відбудеться тією мірою і тоді, коли людство буде оптимально готовим це зустріти.

Ми можемо навести тут аналогію з Першим пришестям Місії у світ. Апостол Павло у Посланні до галатів відгукуючись про Перше пришестя прямо каже, що воно відбулось у повноті часів.

Поняття повноти часів містить у собі те, що Дух Святий, Який говорив через пророків у Старому Завіті, і готував до того моменту людство через Божий народ. І коли Божий народ вже був спроможний сприйняти Бога, Який стає чоловіком – це й була та повнота історії, яка несла у собі певну ступінь готовності людей прийняти Бога, Який стає чоловіком.

Аналогічно, коли ми говоримо про друге пришестя. Його дата не є фаталістична, бо вона станеться незалежно не від кого і не від чого. Вона дуже залежить наскільки ми, людство і людська спільнота внутрішньо будуть до цього готові. Господь бажає прийти у славі. А складова частина Його слави – це людство, яке готове жити по новому. І тому Бог став Чоловіком, тому існує Його спільнота апостольська, яка зветься Церквою. Власно для того, щоб приготувати цей день і, парадоксально кажучи, чим краще спрацює Церква, чим більше людство буде готове, - тим швидше це стане.

Ця дата Отця динамічна в історії. Бог є вільний Бог. Він не прив’язується до того чи іншого моменту людської історії. Він входить в неї по-перше, що Він так зволив, а по-друге Господь рахується з людиною і її свободою, коли людина буде найбільш готова Другий прихід сприйняти.

І тому, у цьому плані, певною мірою вплив на цю дату має також і людина. Бог, який створив людину як партнера, рахується із нею у кожному моменті її життя. Як казав святий Августин таким словосполученням, афоризмом: «Бог нас створив без нас, але нас без нас не спасе». Це, власне і є взаємодія двох свобод. Те, що ми створені Богом – це так Він вирішив.

Але питання нашого щастя, нашого спасіння – це не тільки Боже питання. Бо відповідь Бога про кожного з нас однозначно позитивна. У Бога не має любимчиків чи попелюшок, для яких приготовлені другорядні ролі у житті. Кожній людині Господь дарує те, що ми звемо спасінням. Але кожна людина сприймає його скільки може вмістити, або наскільки хоче вмістити. Це вже людська свобода і Господь з нею рахується настільки, що як каже святий Августин, що нас Він без нас не спасе.

Ми здається говорили, що таке пекло. Це коли Господь відкриває нам двері, запрошує до Раю, а людина каже: «Ні, мені там не цікаво. Я маю інше думання, де мені краще бути». І людина буде там, де вона бажає бути. Якщо це без Господа – це пекло. Але це вибір людини.

Від Господа до нас приходить спасіння – двері до Раю. тому ми звемо Його Спасителем. А від нас залежить спастись чи не спастись. Тобто в Ісусі Христі кожен з нас вже спасенний. А наскільки ми вмістимося у дарований Богом спасіння – від нас залежить.

Та сама думка проходить через Апокаліпсис. Всі ці не раз дуже страшні картини, дуже вражаючі образи наводяться за умови, якщо покаяння, зміна вибору, рішення людства на позитивне не станеться. Отже, людина пожне те, що посіяла. У цьому відношенні Апокаліпсис не відкриває чогось, про що раніше ніколи у Біблії не мовилося.

Пригадаймо так званий «торг Авраама» у Старому Завіті щодо Содому і Гамори. Це дуже цікавий епізод, який дуже співвідноситься з Апокаліпсисом за самою ідеєю. Отже Бог каже до Авраама: «Ці місця настільки грішні, що немає сенсу їм більше існувати».

І тоді постає питання, що може врятувати ці місця. І Авраам, який патріотично мислить і хоче своїм землякам допомогти, каже: «господи, якщо знайдеться 50 праведників, чи пощадиш заради них ці міста?» 50 – це абсолютна меншість, але це не більшовицька історія, що більшість завжди права. Чи є меншість, яка є праведна? Якщо буде 50 людей праведних буде катастрофа цих міст? Господь говорить, що не буде заради 50 праведників, якщо такі знайдуться. Авраам, реалістичний чоловік, подумав, що це дуже вже оптимістична картина, а раптом не знайдеться 50 праведників – треба цю планку понижувати. І почав збивати цей курс. Дійшло аж до десятьох праведників, наявність яких врятують ці міста.

Це відповідь на питання, що може зробити проста смертна людина, яка проживає у трагічних обставинах, яка схильна казати: «Я маленька людина від мене нічого не залежить, таке життя, об’єктивні обставини, закономірності історії (як кажуть більшовики), я нічого не можу зробити». Власне тому, що людина вирішила, що вона нічого не буде робити, вирішила бути пасивною, тому і станеться те, що мало статися з Содомом, що описується в Апокаліпсисі. Це тоді і станеться. І Апокаліпсис у цьому є абсолютно серйозне попередження: але, ЯКЩО…

Отут з’являється другий полюс нашої свободи. Якщо наше рішення і відповідно спосіб життя, який з нього буде випливати є іншими (а ми достатньо вільні, щоб прийняти це інше рішення), тоді факт присутності праведників в історії це якісний факт, на нього не дуже впливає кількість праведників, йдеться за сам принцип – є такий елемент нового життя в житті ветхому, в житті, яке руйнується і розпадається на очах? Є цей конструктивний елемент?

Божа відповідь є позитивна й дана ще Аврааму і продовжена у Апокаліпсисі. і це означає: наша планета ще існує тому, що є праведники у цьому світі, заради праведності яких він існує, а не тому, що великі політики домовилися за круглим столом.

З огляду на праведність і з огляду на те, що Бог не для того створював світ, щоб його ламати, тому він і існує.

Апокаліпсис дає нам абсолютно доречні попередження: ЯКЩО людина не змінює в житті негативні речі, буде ще гірше. людина може у цьому переконатися. Господь про це однозначно говорить.

Способи показу того, як буде гірше для книги Апокаліпсису специфічне – ті різні образи, які ми в ній зустрічаємо.

Але якщо це буде по-іншому – а це у кожний момент людина може для себе вирішити, отже тоді буде зовсім інший сценарій, образно кажучи, і Апокаліпсис відіграє свою дуже позитивну роль, що він завчасно попередив і якщо хтось прислухався до цього попередження, то недаремно ця книга була написана. Це не страшилка написана, щоб людина ще більше нервувала. Це дуже конструктивна книга, яка заздалегідь попереджає, ідучи на випередження подій, щоб саме цих подій, які у Апокаліпсисі описані, не сталися. Ось у чому полягає Божий задум.

Це ми даємо вступну характеристику, говорячи про головні думки, головні лінії чи головне послання Боже до людей, яке проходить через всю цю книгу.

Бо дуже важливо насамперед бачити у цілому цю книгу, зрозуміти її певний сенс. А тоді вже конкретніше поглянути. Тому це знов таки важливо сказати, бо є багато спекуляцій по цій книзі: багато спроб «нагнути» її зміст під ту чи іншу катастрофічну схему чи депресивний настрій тієї чи іншої людини, яка посилаючись на якісь місця з Апокаліпсису прямо каже, що це точно станеться і ми нічого не можемо з тим зробити. Це абсолютно не християнське прочитання християнської книжки. Ось у чому тут полягає принципова помилка.

Коли говорити більш конкретно про Апокаліпсис, то відразу ж, коли ми починаємо її читати, ми бачимо, що євангеліст Іван її будує у двох головних планах:

● небесному

● земному

які проходять паралельно через весь Апокаліпсис.

Небесний план ще називають Небесною літургією – як би показує світлу сторону буття, яка завжди є незважаючи на темряву, яка не раз зустрічає людей. рівновага світлого і темного, читко дотримана у Апокаліпсисі з тим, що наприкінці світле начало безперечно перемагає.

перший Небесний план – це опис Сина Чоловічого у славі, який перегукується з книгою Даниїла, з описаним у ній Сином Чоловічим. Дуже багато елементів апокаліптичних, які з’являються у старозавітній книзі Даниїла, прямо перебрані. Тому прямо і кажуть, що Апокаліпсис - це книга, яка не просто назву таку має, але вона належить до апокаліптичного жанру, для якого притаманні риси, які об’єднують Апокаліпсис і апокаліптичні настрої у книзі Даниїла.

у добу, коли писав Апокаліпсис євангеліст Іван, у юдейській літературі було багато написаних так званих апокрифічних апокаліпсисів, які відображували бажане для народу як дійсне. народ, який болісно відчував римську окупацію і мріяв, про те, щоб колись стати вільним. Така була доба: окупація була вже століттями, вона була нестерпна. Юдеї були гонорові люди. Бог їм давав обітницю, що вони є вільний народ, а вони мають податки платити, з цісарем рахуватися у Римі. І це звичайно, для них було депресивним фактором. І тому багато авторів писало такі апокаліпсиси, де майбутнє, як вони його бачили, полягало у тому, що римляни провалюються, попадають, а Божий народ на чолі з Месією, Який приходить, воцаряється на своїй землі чи більш того (це вже така сіоністична лінія) – вже інші народи світу приходять під одно єврейське царство, під одного царя на горі Сіон.

римляни скинуті, а «наші» зверху. Така головна ідея тих апокрифічних апокаліпсисів. Це «попсові», які з’являлися на злобу дня. Вони звичайно не були Святим Письмом, а імітацією, спробою представити як Боже одкровення щось, що людина дуже собі бажала.

певні деталі описів є спільними, починаючи з книги Даниїла чи навіть Єзекіїля, й у книзі Апокаліпсису Івана Богослова. І тому ми тут знаходимо дуже багато образів (ще раз скажу), які об’єднують із книгою Даниїла образ Сина Чоловічого. До речі, христос, живучи на землі, застосовував цей образ до Себе. І саме, коли Христос ототожнював Себе з Сином Чоловічим книги пророка Даниїла, то якраз мав на увазі Своє пришестя у славі. Наприклад, коли Понтій Пілат питає його: «Чи Ти Цар Юдейський?» І Христос каже: «Так, ти сказав це. А від так побачите Сина чоловічого, що приходить у славі на хмарах з ангелами своїми». Це вже було пророче бачення Самим Христом того, чого ми очікуємо, кажучи у Символі Віри «вдруге прийде у славі судити живих і мертвих».

у книзі Апокаліпсису перші розділи містять у Небесному плані, як ми кажемо, опис Сяючого Світлого Сина Чоловічого, а від так, трон, ветхий день, як це називається. святі Отці прямо говорять – це про Бога Отця. тоді Агнець на троні, перед ним 7 ангелів, 24 старці.

Ми входимо у числову символіку Апокаліпсису, де число 24 – це повнота людства, репрезентована в тих старцях. Це 12 колін (синів Якова) Ізраїлю Старого Завіту і 12 апостолів як початок Ізраїлю Нового Завіту. І ось вони усі зібрані як би наприкінці у Небі і стоять пере престолом Всевишнього.

Не спроста, не випадково, євангеліст Іван цей Небесний план змальовує. він починає цю книгу, будучи під час переслідувань висланий на безлюдний острів Патмус, - такий своєрідний Сибір Римської імперії. У них перший Сибір – це наш Крим, де було дуже холодно з їх точки зору. А потім – такі острови у морі, для особливо небезпечних, де була гарантія, що нікуди не втече, бо не було куди: море не перепливе, а кораблі туди не заходили. Євангеліст Іван, пишучи Апокаліпсис на острові Патмус, прямо каже, що для Церкви, яка знаходиться зараз у переслідуваннях, він це пише від Бога, щоб їх утішити, заспокоїти і запевнити, що те, що відбувається зовсім не означає, що Бог залишив християн, що вони тепер кинуті на призволяще. Люди мали певні побоювання – що буде завтра (як завжди це буває під час переслідувань) – панічні настрої у декого виникають. Заспокоїти християн – це одна з причин чому ця книга з’явилася. Це те, що каже євангеліст Іван у вступі до своєї книги розходиться із тими стереотипами сприйняття Апокаліпсису як «страшилки». Для чого страшити тих, що і так настрашені? Немає ніякої тоді логіки.

Іван Богослов це пише для того щоб показати небесну перспективу, коли він паралельно з Небесним планом показує план земний. А на земному плані показує різні епізоди несправедливостей, кривд, жорстокості, насильства, – гріха, який каже, що він має повний тріумф, – звіря, як описується у Апокаліпсисі (персоніфікація усього злого, усієї стихійності), якій хоче все і вся пожерти. Цей земний план проводиться, але він завжди є спів розмірним з планом Небесним.

Завжди існує симетрія між одним і другим саме для того, щоб коли християни побачать, або коли з ними відбудеться щось з того, що у Апокаліпсисі описано, щоб вони знали: це не є кінець історії, завжди у найбільших труднощах обов’язково є світла сторона буття. Адже Бог створив світ як Небо і землю. Тому, одна з проблем гріха людини полягала у тому, що людина як би розділила ці дві речі і спробувала звести своє буття до буття земного. у цьому є і досі одна з найбільших проблем людини. Буття, якщо воно матеріалізоване, зведене, звужене, зредуковане до чисто земного чи горизонтального вибору – ущербне для самої людини. Це – кривда для самої людини, бо вона створена інакше і цього недостатньо для того, щоб вона себе почувала у балансі, у рівновазі. І тому, коли стаються труднощі, якщо людина пам’ятає, що земний план ще не є всім, не є повна катастрофа, бо є і другий бік життя, - це для людини є запевнення по-перше, від Бога, що Бог завжди з нею, а друга підстава – перебувати у мирі, гармонії, перебувати у христі попри усі зовнішні переслідування, які на неї чекають.

Це одна з ключових думок, один із способів, якими Іван Богослов запевнює християнам, що є Боже про них пам’ятання і провидіння.

Небесний план не просто і не лише є у перших розділах Апокаліпсису, він періодично з’являється на тлі усіх тих на пів катастрофічних явищ. З’являючись, він як би постійно хоче сказати людям: «не втрачайте бачення перспективи. Вона завжди є». Ніколи не можна говорити про безперспективність цього життя тільки тому, що сталося одне, чи друге, чи трете. Подія не дорівнює життю. Подія не вичерпує життя. Вона лише є одна з складових його частин. Лукавство чи спокуса у тому, щоб прив’язати до події все життя і сказати, що все пропало. Так воно фактично ніколи не є.

Коли Небесний план описується, відтак замінюється зверненням апостола і євангеліста Івана до Церкви, яке виражено у формі його звернення до сімох Церков азійських. І тут ми вже помаленьку входимо у числову символіку Апокаліпсису, де кожне число, яке там знаходиться, не є лише якась зафіксована мітка в числовій системі координат, чисто хронологічна дата або чисто математичний розрахунок. Числа – це спосіб мовлення, тільки дещо інший. це є особливість апокаліптичного жанру.

Тому число сім, яке вживається у Апокаліпсисі – прямо виводиться із сімох днів творіння і означає, очевидно, повноту цього творіння. Ми про це говорили, коли аналізували творення Богом світу. чому за сім днів? Чому власне таке число? Що воно несе у собі крім самої числової констатації. тут йдеться про сім Церков – це символ того, що євангеліст Іван звертається до всієї Церкви. Це числова форма окреслення повноти Церкви. звертаючись до кожної з Церков, а в сумі до всієї Церкви, Іван Богослов хоче звернути увагу вірних на не тільки, що надійшли складні часи, і є зовнішній неприятель, який створив нам нестерпну атмосферу, в якій важко вижити. євангеліст Іван звертає увагу на внутрішні певні чинники, на які християнин, віруюча людина повинна звертати увагу. Бо це думка цілого Божого одкровення: якщо людина відчуває якісь проблеми, хай не спищить шукати причин на зовні – влада винувата чи якісь фактори об’єктивні (як у нас це називають), впливають, а ми з цим не можемо нічого поробити, бо ми маленькі люди і у нас нічого не вийде. Отже, ні! Завжди, і це починається буквально з гріхопадіння Адама, Бог звертає увагу: коли є проблема, треба завжди починати шукати причину у собі.

●●● Не хто мені що зробив, а, насамперед, чим я спровокував те, що сталося зі мною чи біля мене. Яка моя лепта, який мій внесок у певну ненормальну ситуацію.

І коли так подивитися, ми знайдемо, що і ми були не без гріха, якщо така ситуація склалася. І ці підходи євангеліста Івана дуже християнські. Отже так, Церква тієї доби (це були 90 роки 1 століття, коли книга писалася) мала вже дуже великі конфлікти не тільки з юдеями, а по цілій римській імперії. І вже подекуди були дуже виразні ознаки, що боротьба імперії проти християнства буде боротьбою не на життя, а на смерть, тобто усі мислячі люди імперії починають усвідомлювати, в особі християнства для себе не просто конкурента, але певну ворожу силу, яку вони не розуміють, але, яка ламає звичний уклад речей і заради стабільності імперії треба було б постаратися цей чинник усунути, щоб він не дестабілізував ситуацію. Тобто політично настроєні люди в імперії були схильні так трактувати християнство. І це означало, що для християнства це нічого доброго не віщувало у плані зовнішнього благополуччя.

Але Іван Богослов каже: «Зверніть увагу усередину себе» і він вичислює, які проблеми має Церква. І це є дуже чесний, самокритичний аналіз, де він показує, що на різних рівнях не вирішуються певні проблеми, що те, що вони у такому невирішеному стані залишаються, і провокує, як наслідок і те, що навколо Церкви створюється атмосфера недовіри, не сприймання й протиставлення. Це погляд Івана Богослова й він дуже християнський, бо він не спішить перекладати відповідальність на якусь сторонню силу, а насамперед шукає у собі можливих джерел виникнення цієї ситуації. Бо дуже часто, якщо людина знайде їх у собі і змінить – великою мірою починає мінятися ситуація. Якщо людина ігнорує свій внесок у таку ситуацію, робить вигляд, що не вона, а всі інші винуваті – отоді цю ситуацію неможливо вирішити.

Ми аналізували гріхопадіння Адама і Єви, їх позицію, коли Бог питає: «Що сталося?» Це абсолютно схоже. Адам каже: «Це не я, це наробила та жінка (вража), яку ти мені дав». А Єва каже: «Що ти хочеш від мене? Тут змій такий взявся. Треба було б краще пильнувати вхід до Раю і не пустити його. А тепер він мене «підставив». Ми бачимо тут типове, як зараз кажуть «спригування». І якраз через це ця проблема гріхопадіння прародичів не могла ними у той момент бути розв’язана, бо ніхто з них не взяв на себе відповідальність, не визнав, що він мав відношення до того, що сталося. Знімав з себе відповідальність, перекладаючи на іншого.

Щоб не сталося цього тепер є сенс тих розділів, у яких звертається євангеліст до сімох Церков. євангеліст Іван показує майбутнє на цьому земному рівні, земному плані, саме прагнучи сказати, що, якщо не стануться ці покаянного характеру зміни, починаючи від Церкви, тоді почнуться певні процеси – зло не подолане, зло не вигнане. Зло, до якого притерпілися – не буде у такому пасивному виді залишатися, а обов’язково буде мати тенденцію до зростання й до збільшення. І тут знову виражає євангеліст Іван цю думку у числовій символіці:

● 1) знімання сімох печатей з Книги Життя;

● 2) сім ангельських труб;

● 3) сім спеціальних знаків;

● 4) сім чаш гніву.

Число 7 тут наскрізно проходить і хоче виразити собою те, що число 7 стосовно якогось зла чи біди – це і є повнота наслідків людських гріхів, які в результаті падають на самих же людей.

якраз у тому, як вибрали Адам і Єва зло й міститься відповідь Бога на питання звідки зло у світі? – Бог його не створював. Бог його не бажає. Бог залишає людині свободу, настільки, що людина ризикує помилитися, людина ризикує согрішити. Але цей полюс ризику є один з полюсів дару Божого – свободи для людини. І якщо людина вибирає попри заповідь: «Не споживай з дерева пізнання добра і зла», ігноруючи її все ж таки вибирає по своєму, звідси починається зло, отже і відповідальність.

● Звідки є зло – питаймо у себе. шукаймо у собі і знайдемо відповідь.

Не раз ми знову ставимо питання як Адам і Єва у Раю: «Звідки зло?» і шукаємо поза собою. Хто шукає, той знайде. Тільки чи буде ця знахідка відповідна істини – це вже інше питання.

якщо зло пропагується, виступає філософією життя, якщо людині пояснюють, що не зробивши зла вона у житті нічого не досягне – таким чином зло стає надзвичайно привабливим як елемент кар’єри, політичної кар’єри, досягнення цілі («ідучи по трупах», як у нас це кажуть у народі), тобто незважаючи на мораль.

Отже, тоді число 7, яке говорить про повноту наслідків, обов’язково по ефекту бумерангу повернеться до тих, хто це робили.

От про що ідеться, якщо сказати так синтезуючи, що отут ці різні символи означають.

● Зняття 7 печатей з книги – це перший епізод. Ця Книга є виразом історії, яка записана вже Богом. Тобто це означає, що Господь знає, що буде. Господь цю книгу вже читав.

Ми, натомість, приблизно здогадуємося, що може бути. Нас дуже кортить знати, а що там у тій книзі. Тому людина так цікавиться усякими гороскопами, провидцями, Нострадамусами. Ми не раз у пророків дуже по поганські підкреслюємо, що вони щось там таке знали, що буде при радянській владі чи щось подібне. Це не було місією пророків.

● їх завданням було сказати кожній людині: не так принципово, що буде завтра. важливо, що ми зробимо сьогодні, бо тоді ми побачимо, що буде завтра.

Ісуса питали: «А коли це станеться?» Він каже, що це не є справа людська знати і питати про це. Знімання цих печатей і є образ того, що Господь дає одкровення, об’явлення Івану Богослову про те, що має настати незабаром і що настане, якщо покаяння, про яке постійно йде мова не відбудеться.

І от при зніманні кожної печаті з’являється якась тривожна картинка. До цього належить і видіння кількох коней: гнідого, рудого, білого, дуже такої нікчемної шкапи, яка на пів здихає. Це не викликає у нас великих естетичних почуттів. і йдеться про такі речі і пояснюється відразу, що це за образи.

Це проблеми, які б ми назвали екологічними, голоду людства, дорожнечі продуктів харчування. Ці речі дуже тонко описані у образах вершників на конях, які як би проходять перед зором євангеліста Івана. Вони символізують собою що приходять проблеми (багато науковців пишуть дуже серйозні статті): маємо інфляційні процеси, або гривня «падає» чи ціни на базарі ростуть, чи ми мусимо їсти генетично модифіковані продукти, бо нас забагато понароджувалося, треба щось робити з собою. В Китаї, наприклад, така політика: за другу дитину батьки сплачують великий штраф державі, як за порушення правил дорожнього руху. Там є інспектор, який за цим слідкує.

В історії Європи були неодноразові періоди голоду, епідемій хвороб, стихійних лих. Євангеліст Іван прямо каже, що це проекція назовні морального стану по-першу, християн (починає з Церкви говорити про катастрофи, а не те, що ми у Церкві усі святі, а у світі усі грішні). Так, тут починається, а там продовжується. І безперечно, що проблема голоду існує не тому (як про це ми читаємо), що на світі живе забагато людей, або земля у нас не родюча, або наша планета затісна для такої кількості людей.

А проблема голоду полягає у тому, що ті, що мають не вміють ділитися з тими, що не мають. І якщо це питання людство зуміє через покаяння пройшовши, вирішити, тоді ця проблема зникне. Адже, науковці довели: для того, щоб прогодувати все людство треба достатньо добре за господарити Південну Америку (для прикладу). А крім південної Америки є ще Україна, Європа. Тобто, все залежить не від того, нас багато чи мало. Це якісна проблема, а не кількісна.

А дехто її переводить у кількісну площину – таким чином вона не буде розв’язана. Якщо нас буде мало – ну і що? Якщо у людині є зажерливість то якщо, навіть, буде тільки двоє людей на всьому світі, й то будуть проблеми.

Зніманням сімох печатей показуються певні картинки побуту людей, які як проблеми перекочовують з покоління в покоління й є вічними проблемами. Це є супутники, такі індикатори морального непорядку у людині. Показується яким чином гріх людини, (якщо він допущений до життя, якщо людина надає йому право на життя в собі, ще й пояснює, що це є її правом, бо вона має право на гріх), коли моральне розчиняють в юридичному: моє право – що хочу, те й роблю, тоді буде так: з’являться голодуючі, непорядність людини у бізнесі приведе до того, що одні «наколюють» інших, другі збувають неякісний товар, треті не чесно заробляють, створюють ажіотаж. Ми є свідками цього.

Можна казати: «Давайте, біля кожного, хто продає, поставимо по двоє контролюючих» – буде ще гірше. Бо той, що продає, поділиться з контролюючими й буде мафія.

У Апокаліпсисі не є до того аж конкретизовано, а показані так звані загальні тенденції, які тоді з’являються. І це певні знаки, над якими треба думати. І в дусі Апокаліпсису спробувати дати відповідь про причини і наслідки.

багато академічних вчених, науковців величезні гросбухи пишуть про проблеми голоду, екології, економіки. вони величезні гросбухи пишуть. Їм дають Нобелевські премії, пропанують якісь рішення. Але ці розв’язки, які пропонуються – технологічні, кількісні. Вони ігнорують якісну природу проблеми – стан людини, який породжує цю проблему. Тобто вони воюють з наслідками, не доходячи до причин. ми називаємо Святе письмо Божим одкровенням тому, що у ньому господь дає однозначні відповіді на питання, на які людина, пробуючи відповісти своїм розумом, попадає у двозначність ситуації, двозначність відповіді.

І, образ наступних 7 труб. Образ труб завжди виступав в семітській, єврейській культурі як образ попередження. Труба іде навипередки. Наприклад, виступали у похід збір – це трубить труба збір. у добу, коли писалися книги Старого чи Нового Заповітів, місто було огороджене і коли підходив ворог, були трубачі, які мали завчасно засурмити, щоб можливо було встигнути організувати захист і оборону міста.

І тому оці 7 ангельських труб – це попередження. коли ми кажемо про Апокаліпсис – Боже попередження. Після того, як ці сурми просурмлять, картинки, які після цього описуються, - це певні лиха, як ми звикли вважати стихійного, природні лиха. Це, наприклад, сарана, яка з’їла якийсь врожай. Ми маємо тих мушок, грипи свинячі, азіатські китайські. Що це таке? Раптом сніД. Ну не було в історії Європи до 20 століття. Кажуть, що він в Африці тлів, мав інкубаційний період. Європейці були тієї думки, що принесли цивілізацію, піднесли бідних чорношкірих до європейських стандартів. А вийшло зворотне.

І от 7 труб – що це таке? Коли люди починають хворіти, коли незрозумілі епідемії, коли у природі якісь явища, які вважаються незворотними, - це Божа сурма, Божа труба, Боже попередження, яке проводить оцю базову думку (тільки вже на прикладі різних явищ, які нас оточують, які викликають у нас тривогу).

Якщо нас не змусили задуматися попередні речі (голод на планеті, дорожнеча), то можливо, що коли до наших домівок підбираються різні епідемії, паніка, яка з приводу цього виникає, підведе нас до пошуку відповіді на питання у чому тут причина.

Бо відповідь Божа така: ось вам попередження (ми кажемо, що Апокаліпсис іде на випередження). Ще є час. Що значить попередження? Те що ще є ресурс часу. Що має відбутися? - Покаяння людини.

Нас ще у школі вчили, (був такий предмет природознавство), що у природі відбуваються процеси, які є об’єктивні. Природа має свої закони, все відбувається, а людина ні на що не впливає. Це так по підручнику. Вже зараз реальне життя нам показує, що то не зовсім так. Коли в Карпатах повироблювали ліс і повивозили в Європу (прибуток негайний) почалися зсуви гір на гірські села, тому що, як немає лісу, то земля не тримається і, якщо паде сильний дощ, то він все змиває. Кореневі системи дерев утримали гору і люди, які жили біля підніжжя могли бути безпечні. Зараз цього вже не має. Коли трапляється це лихо, - то це не за законами природи, а людський фактор тут є головним. Як би не ця хижацька вирубка, цього б не сталося. Тут вже людина зауважує прямий зв’язок її непродуманої чи хижацької діяльності із станом природи. Тобто в дійсності є не так, як заспокоювали нас у наших шкільних підручниках, що природа сама відрегулюється, щоб людина не робила б і тому можна смітити, забруднювати все довкола.

Це є Боже попередження і мудра людина є тоді, коли вхопиться у це Боже пояснення, бо воно є спасительним. Тобто не пізно зупинитися. Це не мусить привести у кінці ще до більшої катастрофи.

Але, ЯКЩО (і тут знову ця апокаліптична думка, яка розглядає варіант ЯКЩО), людина попри усі ці речі залишається у своїх гріхах, до яких звикла, буде гірше. Не тому, що так мусить бути, а тому, що людина вирішила продовжувати той спосіб життя, який є глобально катастрофічний. Тобто гріх – це не є приватна справа. Я сам з собою грішу, чи грішимо у двох, за спільною згодою, нікого не чіпаємо – отже, це наша справа. Гріх – це чинник глобальний, який наслідки має набагато ширші.

І, якщо не стається, покаяння, тоді вже з’являються 7 чаш гніву. Ще один образ: що ангел виливає на землю по черзі 7 чаш гніву. І тоді ріки забруднюються, в воді померла риба, на суходолі померли тварини, починається знищення всього довкілля.

Ми пишемо червоні книги, поміщуємо туди певних птахів, риб, рослини. Але від цього нічого не змінюється: види щезають. Тут треба, те, що підкреслюється Богом у Апокаліпсисі – покаяння людини.

І тоді, починаються незворотні процеси у природі, у людському суспільстві починається взаємне поборювання, ненависть, насильство, кривда. Люди розділяються між собою. Є такі, які вважають у праві диктувати іншим. у Апокаліпсисі є сцена, коли люди приймають печать звіра на своє чоло чи праву руку.

Це цікавий образ, коли у людському суспільстві створюються для нечесних справ певні угрупування людей: мафіозні клани, як ми тепер звемо, олігархи. Свої своїх витягають, допомагають, а інших – топлять. Ми це бачимо на кожному кроці.

Це приниження людини, поділяння людства на своїх і чужих – це є чіткий вираз гріховного діяння. Адже це ділить гріх. Це проходить через усю Біблію. Не буде покаяння – люди будуть все більше розділятися.

І тоді з’являються образи потвор: державного молоха (держави як самоцілі, як тоталітарної богопротивної держави, бо вона проголошує себе абсолютною) – це всі імперії, які є «річ у собі». колись була пісня: «Жила бы страна родная и нету других забот». Якщо така структура живе, (той монстр, який описаний в Апокаліпсисі), спотворення людського мислення настільки потужне, що людина задоволена: «Як добре, ми тримаємо у страху півсвіту, у нас є ядерна кнопка чи вентиль до газу - ми усім покажемо».

страхітливі потвори, які описані в Апокаліпсисі - є образним виявом отих монстрів гріха, які живуть у людині, які просто вириваються назовні. Гріх людини, який є і росте, проходить свій, умовно кажучи, інкубаційний період. Це, коли людина скриває ще свій гріх, коли вона стидається певною мірою його, коли середовище ще не сприймає цей гріх людини, осуджує його.

Але, якщо гріх озвичаюється, він стає явищем щоденного життя, його починають рекламувати. людина зробила гріх, (наприклад, накрала), але вчиться від неї як багато вміє вкрасти, як красиво вміє жити.

Ці моменти – це потворні речі, але, це те, про що сказано в Апокаліпсисі: люди починають покланятися молохові, звірові з безодні, в кінці – антихристу. Це наростання зла. Євангеліст Іван нам хоче показати гріх, який виривається на поверхню й починає руйнувати все довкола. Тому й використовує образ звіря. Звір – це стихія, щось не кероване. Коли людина уявляє, що вона в якийсь момент вирішить загнуздати гріх, поверне якусь кнопку на собі й стане праведником – це ілюзії. Це брехня, коли алкоголік каже, що зараз він ще буде пити, а з понеділка кине й стане праведником, тому що у понеділок йому треба буде обов’язково похмелитися.

Показується монструальність гріха і вживаються образи, споріднені у апокаліпсисі з різними монстрами із казок.

Чому казки, щоб показати зло, вживають страшних істот? Казка дуже чітко у своїх найглибших підставах хоче навчити дитину: так, ти зустрінешся у світі зі злом, як, наприклад, Котигорошко й буде здаватися, що зло багатолике, багатоголове, а ти – слабенький Котигорошко. Але ти так не думай – хапай меч й вступай у боротьбу – й ти обов’язково переможеш. Тобто у казках є глибока ідея. Це дуже важливий виховний момент для дитини. Якщо дитина проходить через ці казки в дитинстві, то вона розуміє, як треба ставитися до зла.

Такі звірині образи ми знаходимо у апокаліпсисі саме тому, що зло – це такий монстр (і це вже богословська проблема), як казали Святі Отці, якого немає. В якому сенсі? Фома аквінський каже, що зло – це недостача добра. Тобто воно з’являється там, де замало добра. Зло само по собі не існує як зле начало, яке не можливо усунути.

Дуалістичні світогляди виходили з того, що є білий бог, а є чорний, який називається злом. Тому треба від нього ховатися, бо він сильніший за людину. Ні! Це – монстр. Тому й вживаються такі образи, бо зло не можна позитивно зобразити, бо воно не позитивне. У цьому сенсі його немає. Бог створив усе добре, тому зло не має буття само пособі.

●●● Тільки там, де вибирають інше, ніж добро, може з’явитися зло.

Тому, коли апостол й євангеліст Іван береться за невдячну справу зображення зла, у нього виходять такі образи. Він ще намагається говорити про зло за допомогою цифр. Тоді й з’являється число звіря, який виходить з безодні. Пристрасті людини, постільку людина їх узаконила, легалізувала, схвалила, розрекламувала, вириваються й стають як би тими, що диктують громадську поведінку. Зараз гей паради у порядку речей. Того, хто буде проти них протестувати будуть судити за нетерпимість.

Цей монстр, звір виражається числом 666. У ньому три шістки – це вияв (про що ми вже сказали) зла як недостачі добра. Повнота виражається у числі 7. як можна сказати: «брак повноти, брак добра або зло» за допомогою цифр? Це буде 7 – 1 = 6. 6 – це неповне 7. 6 – це 7 деградоване, тобто не є самостійним числом. Числова символіка приходить євангелісту Івану на допомогу, щоб передати істину, щоб сказати про зло якось як можна точніше, хоча з другого боку його й неможливо окреслити, бо окреслюються позитивні речі.

Триразове повторення у єврейській мові є класичним способом сказати про найвищий ступінь чогось.

Ми кажемо: добрий, кращий, найкращий.

У єврейській мові порівняльні ступені прикметників такі: добрий; кращій – це добрий добрий; найкращий – це добрий добрий добрий.

Тому, коли, наприклад пророк Ісая має видіння Божої Святості, він чує ангельський спів: «Свят, свят, свят Господь Саваоф!» Ми так співаємо під час літургії. У семітському корені три разове повторення «Свят, свят, свят» є виразом того, що Господь Саваоф є найсвятішим.

Тобто три разове повторення числа 6 – це означає найгірший. От як можна передати образ звіря через число.

це є трагедія, коли звір (той дракон) воцаряється, коли все більше людей, як сказано у Апокаліпсисі, визнають їх владу, коли влада гріха стає легітимною, гріх стає формою відносин, достає громадянські права й свободу.

Тобто, кажучи мовою Апокаліпсису, коли людина має право бути звіром. Це вже той ступень виродження, коли вже приходить, з’являється, відкриває своє обличчя той, кого в Апокаліпсисі названо анти…, коли чітко стає зрозумілим ця протиставна до Бога особа, що, якщо не буде покаяння, то зло не буде лише етичною категорією, зло явиться уособлено. Є носії зла. І коли ми в молитві «Отче наш» кажемо: «І визволи нас від лукавого» – йдеться про визволення від особи того, хто буде у нашому житті створювати катастрофічні нагоди до гріха.

І отут як сказано (це вже анти апокаліпсис) із безодні являється лукавий, прагнучи стати повелителем умів. Це може бути диктатор. Тут не йдеться про те, як він буде виглядати, просто люди відчують, яка то сила. Коли люди заграють зі злом, вони вважають, що це справа є поправимою. Апокаліпсис каже нам, що це лепет наївної дитини. Людина не розуміє не тільки з чим, а й з ким починає вести цей інтерес. це момент, коли зло позбувається всяких масок добропорядності, прав людини, прав меншин. Коли не буде покаяння, зло не просто здобуде всі права громадянства, а здобуде владу й тоді людина буде поставлена в умови (оце вже крайня стадія анти людської системи): або людина живе по законам гріха, або не живе. Це вже вершинний вияв зла.

І, знов ж таки, Апокаліпсис – це блага вість. Зло здобуде велику силу через попущення, байдужість людей, претерпіння до гріха. Але це не означає, що воно є повелителем й володарем світу, хоча буде постійно про це казати.

Тоді Господь входить в історію. І це початок його другого пришестя у славі. У славі тому, що:

● з пришестям господа в історію зло програє;

● добро перемагає.

●●● Той, хто тримається того, що добре, ніколи не програє.

Цей другій прихід Господа несе у себе елемент того, що ми називаємо Страшним судом, тобто судом над злом. Він тому й називається страшним, що страшний для зла. Цей суд не страшний для праведників. Він страшний для зла, бо зло змушене буде відступити й програти.

Бог Благий й чоловіколюбець. Зло з’являється в історії (ми про це говорили, коли розглядали книгу Буття) не як світо творячий, а як вторинний чинник, який паразитує на добрі. який би гріх не був сотворений в історії людства, як би не виглядало, що цей гріх торжествує, – це не є остаточна перемога гріха й зла. У цьому є блага вість й Боже одкровення Апокаліпсису. Бог входить в історію, як сказано в Апокаліпсисі: Він є Перший, Який створив й останній, який довершує.

Зло відступає. Тоді у цьому пришесті Господа окрім перемоги над лукавим є слава нового творіння. Бог несе із собою новий вимір, новий спосіб життя. І ті, хто як сказано у Апокаліпсисі, не поклонилися звірю, його злу, не визнали, що для того, щоб вижити у цьому світі треба підтакувати злу, бо інакше не виживеш, на посаді не вдержиться, з роботи викинуть, - ці всі спокуси виявляться неспроможними перед Богом, Який приходить і тому ті, що не піддалися – зможуть увійти у те, що приносить із Собою Господь. Бо вони відповідають тому, що у Господі приходить. Вони зберегли себе у тому, що добре (може й ціною власного життя), але вони – переможці. Вони входять у цю славу, тому, що останнє слово й остаточна перемога за Господом, за світлом, за небом.

Таким чином ми бачимо у апокаліпсисі велике Боже попередження, у якому Господь хоче дуже прямо сказати що буде, якщо людина буде миритися з гріхом й буде вважати, що нічого не станеться, коли трошки погрішити. «бувають гірші за мене грішники, а поки мене не зловили – у мене презумпція, що я не винуватий», – як не раз кажуть. Але Господа такі розмови, цей камуфляж в оману не введуть.

●●● головне послання Апокаліпсису: людина, яка не прийме правил гри зла стратегічно завжди переможе. Тактично, тобто в певних обставинах, у неї від зла можуть виникати різні неприємності, клопоти, навіть біди, але якщо вона залишається людиною, й дбає про те, щоб свою людську гідність попри все зберегти, стратегічно вона завжди виграє. І в цьому сенсі Апокаліпсис є книга утішання для переслідуваних й гнаних.

●●● Уся історія людства містить у собі принциповий спір Бога й лукавого й від людини залежить по чий бік вона стане. Від цього залежить майбутнє цієї людини й людства в цілому, всієї людської цивілізації.

Ми розглянули найголовніші думки, які вдягнені в надзвичайно барвисті символічні образи. Ці думки, які йдуть з Божого одкровення й передані дуже специфічною апокаліптичною мовою. Важливо, щоб ми їх почули й усвідомили.

Це головні думки, які ми знаходимо у Апокаліпсисі. Решта – треба читати, бо за браком часу не можемо дозволити собі більш детальний розгляд.