Лекція 1 Сесія 2 курс 3 о. Мирон Бендик
На цій сесії продовжуємо аналіз тих Богооткровенних істин, що його містить у собі Новий Завіт. І конкретно наш аналіз заторгує ту частину з одкровення Нового Завіту, яка знаходиться у Євангеліях. Минулої сесії ми вели мову про те, у якій атмосфері Євангелії виникали, чому виникла потреба записати те, що говорив Христос, спогади апостолів і це врешті було зроблено, ми говорили чому є чотири Євангелії, чим вони відрізняються і про що це говорить. А від так ми впритул підійшли до постаті Спасителя, як вона постає у Євангеліях. Ми розглянули представлення Ісусового дитинства, яке знаходиться у двох Євангеліях: Матвія і Луки. Ми порівнювали ці описи, вказували на спільне і відмінне у них. Намагалися обґрунтувати чому Євангеліст Матвій і Лука по-своєму описує дитинство Ісусове, яке в історії було одне й теж саме.
Тепер ми постараємося побачити саме Євангельську Благу Вість у прилюдній діяльності Ісуса Христа, побачити яким чином те, що говорив і робив Ісус Христос несло і несе(продовжує це робити) людям спасіння завдяки чому і на якій підставі. І тому, коли ми хочемо говорити про прилюдну діяльність Ісуса, то безперечно складалась вона з двох основних моментів:
● Словесне навчання Ісуса. Ісус як вчитель, як рабі і словесне навчання, яке Він проголошує.
● Діла Ісуса, які ми звично називаємо чудами. В чому сенс, що таке згідно з Євангелієм є чудо, яку Благу Вість воно несе і чому воно доносить до нас спасительність.
Це перші дві речі, на які ми звернемо сьогодні увагу. Отже, слова Ісуса і Ісусові діла.
І коли говорити про служіння слова, що ним Христос діяв то, безперечно, найкраще нам сконцентрувати увагу насамперед на Ісусовій Нагірній проповіді. Вона знаходиться в Євангелії від Матвія у трьох розділах: починається з п’ятого, а завершується сьомим. Ми звертаємо у першу чергу саме на Нагірну проповідь увагу тому, що вона зосереджує, містить у собі усі основні моменти Благої Вісті, яку Ісус нам приніс. Якщо у інших місцях Писання вони знаходяться певними фрагментами: (вони як би розсипані, як дорогоцінні камені), то в Нагірній проповіді вони зібрані воєдино. Тому с погляду на той дуже малий ліміт часу, який ми маємо, саме аналіз Нагірної проповіді нам допоможе з’ясувати, схопити суть того, що Ісус нам приніс. Тому наша тема є НАГІРНА ПРОПОВІДЬ.
Ісус начинає її абсолютно несподівано для слухачів, які привикли чути про Закон і його приписи, про те, що правовірному юдею виконати Закон це і означає спастися. Це було дуже незвично, бо Ісус починає не з приписів і норм, а від людського блаженства, вживаючи поняття блаженні, звертаючись так до людей багаторазово. А з другого боку розкриваючи, котрі люди є блаженні. Чому це є несподіваним?
У цьому слові «блаженний» міститься сенс головного пошуку людини у її житті. Людина шукає щастя і має проблеми з його знаходженням, через що у багатьох випадках людина буває незадоволена життям. Чомусь більшість людей вважають себе нещасливими.
Христос, виходячи до людей, с того і починає Свою проповідь. Оте Його «блаженні» якраз і містить у собі поняття людського щастя.
Всі уявлення про щастя мають у собі суб’єктивізм, інакше кажучи кожен собі його так уявляє, як уявляє – по своєму, кожен про це мріяв, уявляючи по-своєму. І майже кожен переконується, що реальне життя не відповідає його уявленням про щастя.
Коли життя не відповідає на ці добрі уявлення, людина робить висновок, що життя є недобрим, або їй у житті не пощастило, бо вона і щастя розминулися.
Коли Христос говорить про щастя, вживаючи слово «блаженні», Він вкладає у нього більший сенс ніж суб’єктивне людське очікування, бо вкладає Боже одкровення. І хоче сказати, насамперед, що істина про щастя найповніше відкривається нам саме Богом. Тобто, якщо ми хочемо із щастям у житті зустрітися, то нам важливо почути те, що Бог про це каже.
Ісус дуже цікаво ставить це поняття блаженних, Він не виводить щастя як «залізну» формулу: якщо ти все виконаєш так і так, то обов’язково будеш щасливим.
Христос розуміє, що людина є вільна і не можна бути щасливим з необхідності. Принципова річ, про яку говорить Ісус є те, що кожен може бути щасливим. Для цього Він долає суб’єктивізм людей, відкриваючи, ідучи якими шляхами людина знайде щастя. І в цьому сенсі є величезна цінність сказаного Христом, коли порівняємо з тим, як люди про щастя мріють і як не часто люди своє щастя знаходять.
Цінність, бо у одкровенні про щастя міститься те, що людина шукає і чому вона щастя не знаходить. І те, як Христос представляє нам хто є щасливі люди, дає певною мірою відповідь на питання у чому щастя і чому люди його не знаходять.
Бо коли Христос відкриває нам які люди є щасливі, Його слова є наче викликом нашим уявленням про щастя. Як правило, людські уявлення можна віднести до кількох базових речей, що люди собі бажають.
● Одні бажають собі здоров’я: «Хто здоровий, той щасливий». Коли виголошують тости, то за здоров’я випивають обов’язково. Деякі кажуть: «Буде здоров’я - буде все» - спірна теза. Але для деяких людей це формула щастя. Отже бути здоровим, бути щасливим – між ними стоїть знак тотожності.
● Для когось щастя це блага, як самоціль, як найвища цінність до якої можна іти будь якими методами. І ось хтось вважає, що коли він здобуде цю владу, він буде щасливим. Як правило, класичні, людські, суб’єктивні, уявлення.
● Для когось щастя – це заможність, багато грошей, зв’язки, добрі друзі у потрібних місцях, за допомогою цього можна задовольняти усі примхи, які з’являться. Така людина, вважаючи коренем свого нещастя брак коштів, у житті все робить для того, щоб примножити свої статки, майно, переходячи межі здорового глузду, маючи мільйони, а відтак мільярди і ніяк не може зупинитися. Це класичні людські уявлення.
Коли Христос говорить про людське щастя, те, що Він каже, жодним чином не відповідає нашим уявленням. І це перше таке важливе одкровення, яке міститься у Нагірній проповіді: то є не одне й теж саме: реальне щастя і наше уявлення про нього.
Це перший висновок, який випливає з блаженств. Ми, читаючи ці блаженства і порівнюючи з нашими очікуваннями і уявленнями про щастя, бачимо різницю.
Можливо два варіанта:
● 1) Багато людей читають або чують про блаженства, але блаженства, які Христос проповідує, розходяться з їх суб’єктивними сподіваннями. Дуже часто людина віддаляє ці Христові істини, вважаючи, що її уявлення ближче до істини, ніж те, що вона чує. Багато людей йдуть цим шляхом. Вони говорять, що знають у чому щастя: у одного у здоров’ї, у другого у владі, у третього у грошах, у когось у споживанні, у житті для свого задоволення. Люди з чемності не коментують, що Христос не те щось наговорив, але Його слова не вписуються у їх уявлення про щастя.
● 2) варіант. Подумати, що вся проблема у тому, що ми є рабами своїх уявлень про щастя. Не можемо їх позбутися і саме ця поглибленість в уявний світ, який ми собі збудували, є реальним бар’єром для нашого щастя реального. Тобто дуже часто, коли ми стикаємося з реальним життям, яке не відповідає нашим уявленням, ми буваємо розчаровані, а тоді з’являється мрія «нагнути» реальне життя під наші уявлення.
Звідси корені всіх ідеологій і схем, які вважаються «всесильними, бо вірними», як казав колись Ленін про марксизм, - треба їх просто втілити і після того будуть всі щасливими. Тобто ми бачимо, що стається, яку ціну треба заплатити людині чи суспільству за прагнення силовим методом втілити у життя свої уявлення не піддаючи сумніву, що може зі своїми уявленнями не усе в порядку.
У чому, полягає християнське покаяння? Як казали візантійські отці це – переміна мислення. Це означає, погодитися, що наші уявлення є відносні і що ми можемо помилятися. А переміна мислення полягає у тому, що ми спробуємо прийняти мислення, думки Ісуса замість власних. Оце і є покаяння або навернення. У цьому полягає сенс християнства. Як казав апостол до филипян: «Браття, щоб у вас були ті ж думки і почування, що у Ісусі Христі». Щоб ми зуміли таким багатством понять про щастя жити, яким живе Христос.
● Перше, що Христос хоче сказати: коли хочемо бути щасливими реально – позбудьмося наших уявних «щасть», яких у голові є повно і які ми з дитинства кликали.
Коли ми хочемо послухати, що Христос розуміє під щастям, дійти до того, яка думка у тому міститься, ми почуємо надзвичайно цікаві речі. З них буде випливати, що щастя це певне ставання, певна динаміка, в процесі якої ми починаємо його відчувати.
● По друге, щастя, якщо так його сприйняти, доступне кожній людині без винятку не залежно від будь яких умов: від здоров’я, від запасу грошей, від владних повноважень, бо це не є причиною нашого щастя. Ось що випливає із тих слів Ісусових - Блага Вість або Євангеліє (чому воно зветься Євангелія.
Коли ми спробуємо прокоментувати блаженства - напрямки, ідучи якими людина стане щасливою, - ми побачимо що є щастя і як до нього прийти.
Коли Христос говорить про щасливих, які убогі духом - не йдеться за якусь інтелектуальну сирість. Іван Злотоустий дуже чітко коментує хто є убогі духом. Він каже, що це та щаслива людина, яка розвиваючись, збагачуючись духовно завжди має блаженство сказати, що я ще недостатня, у мене ще мало, я здобуду більше. Коли у людині є ця тенденція – вона щаслива. У цьому нещастя людини? У самозадоволенні, самозакоханості, коли людина щось здобуває і вважає себе найкращою, наймудрішою…. Це трагедія. Це нещасна людина. А людина, яка вбога духом, завжди каже: «Господи, дай мені ще!» Це творча людина, яка ніколи не зупиняється на досягнутому у тому, що робить, не «спочиває на лаврах».
Ми знаємо, як багатьох людей згубила ця самозакоханість чи «зіркова хвороба», як кажуть про спортсменів, артистів естради, коли людина просто деградує. «Зірка» спочатку такою не була, але потім під впливом фанів увірувала, що все, що вона каже є найрозумнішим, вона є вершиною еволюції людства. Це є нещастя.
Тому Христос не заторкує тих речей, які можуть бути або не бути: здоров’я, достаток, владу, престиж…То їх більше, то їх менше як погода на дворі. І якщо від цього узалежнювати наше щастя, воно стає дуже нестабільним. Якщо щастя у грошах, то якщо станеться інфляція чи економічна криза – і їх не стане, як с вкладами на ощадних книжках в радянські часи. Впала система – ніхто нікому нічого не поверне.
Христос говорить про більш базові речі. Якщо ми зуміємо себе внутрішньо побудувати, щоб завжди мати у собі ємкість, відкриту для Божої благодаті, щоб наповнюватися нею все більше і більше – це наше щастя.
Врешті, все життя є вічне. Воно є наше зростання у багатстві Богом, коли ми є Богом багаті, хто багатіє у Бога. І тут ніколи ми не збідніємо, бо ніколи не буде інфляції. Ці важливі моменти, які гарантують нам проживання у щасті не після смерті, а з моменту, коли ми приймімо ці цінності, цю Благу Вість, яку Христос нам залишає, приймемо для себе серйозно.
● Блаженні плачучі - це зовсім не про людину, яка має депресивний характер: вічно ходить з мокрими очима. Не про неї мова. Ясно, що така людина не є блаженною.
Апостол Павло чітко каже у чому тут є блаженство: радійте з тими хто радіє, плачте з тими, хто плаче. Плач - не мається на увазі мої проблеми, але вихід на зустріч проблемам інших людей із любові до ближнього. Блаженні ті люди, які вміють, кажучи словами апостола Павла «спів плакати з іншими».
Протилежність цьому блаженству є черствість, ізоляція від інших, нездатність до співчуття. Такі люди дуже страждають, бо і їм ніхто не співчуває. Але вони оту шкарлупу ніяк не можуть пробити і такі люди живуть, як людина у футлярі (як писав Чехов), і не можуть з нього нікуди вибратися. Це є нещастям людини. Якщо, наприклад, мільйонер має проблему комунікабельності, контакту з людьми. Він сам в трагічності зі своїми мільярдами, - це подвійне, потрійне нещастя, тому що він помре і його мільярди незнано куди підуть і ніякого щастя він не здобуде.
● Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю - це ще одне щастя людини, котра починає розуміти, що вона набагато більше здобуде миром, добром, теплотою, ніж нахабством, агресією, топтанням по інших.
А ми чуємо не раз: «Знаєте, закони життя як у джунглях – виживає сильніший». Оце є нещастя того, хто так каже і того хто приймає ці цінності. Ми будемо блаженні, якщо зуміємо змінити своє мислення і старі ці цінності перестануть нас мотивувати. Тоді купа всякого неспокою кудись раптом подінеться від нас. Христос каже дивну, парадоксальну річ, що саме таким шляхом люди здобудуть землю. Йдеться про Землю Обіцяну, про здобуття щастя. Не залізною рукою, приведемо людей до щастя, як казали більшовики, а миром і любов’ю. І це - знову проблема щастя чи нещастя людини. Був один такий цікавий епізод, коли Христа з апостолами просто вигнали з якогось села. Апостоли обурилися: «Ну як так! Вони несуть місію, а люди такі невдячні». І кажуть Христу: «Учителю, скажи Отцеві, хай їх добре проучить, щоб іншим неповадно було». Ісус каже: «Ви не знаєте, якого ви Духа. Ви нещасливі люди, якщо ви переживаєте як вам відомстити за неповажне ставлення до вас». Людина лагідна знімає ці проблеми.
Всі блаженства, коли ми їх починаємо аналізувати, говорять по одну принципову річ. Якщо ми зуміємо у житті своєму зорієнтуватися на ті шляхи, про які говорить Христос, однозначно зустрінемося зі щастям в нашому житті. Вся проблема нашого життя - ми шукаємо щастя не там, де воно є. Христос дає нам одкровення про це. Він нам відкриває де є щастя. Наша проблема у тому, що доки ми шукаємо щастя по-своєму, чим раз ми більше стаємо невіруючими і циніками: там не вдалося, там не склалося, там погано – отже, все погано. Це таке узагальнення у людини. Коли трошки розпутати цей клубок, ми вийдемо на принципові речі. Людина поклала в основу своє поняття про щастя, яке не підтвердилося у реальному житті, увійшла у конфлікт з реальністю і від тепер ображена, розчарована, зневірена, цинічна. Це є вибір.
Христос проповідує. Чому? Бо проповідь є найбільш вільним способом спілкування, донесення своїх поглядів. Христос проповідує, бо це Його вільний вибір, а з другого боку, Він трактує людей як вільних і тому Він їм нічого не нав’язує. Бачите, як Ісус про щастя каже: «Якщо ти підеш цим шляхом, (Він не говорить – ти мусиш йти цим шляхом, бо інакше ти знаєш, що тобі буде) Ти – вільна людина, Я шаную твою свободу. Я прийшов сказати, де ти щастя знайдеш. Як ти будеш шукати – це твоя відповідальність». От чому ми говоримо про служіння Ісуса словом. Це перша річ про що Ісус хоче сказати.
У Нагірній проповіді Христос говорить ще про одну дуже важливу річ. Минулої сесії ми трошки розшифровували, що означає ім’я Ісус – «Бог спасає». У чому спасіння або у чому новизна Нового завіту? Саме у тому, що цей союз, Завіт з Богом, охоплює цілу людину без винятку.
І ми це чітко бачимо у Нагорній проповіді. Христос проводить порівняльний аналіз того, що Він приносить з тим, що слухачі вже знають. Христос порівнює Новий Завіт, який він приносить, з Завітом Мойсея, який вони виконували. Христос каже це в таких фразах:«Ви чули, що сказано древніми – не вбивай!» - заповідь Божа, дана через Мойсея (Книга Виходу). «А Я вам кажу, кожен хто гнівається на свого брата, той вже вбив його у своєму серці». В принципі, про одну і ту ж реальність - про вбивство йдеться мова. Христос спеціально порівнює, щоб показати що нового Він приносить.
Ми говорили, що Старий Завіт регулював зовнішню сферу поведінки людини. Отже, «Не вбивай!» Буквальне розуміння: нікого не чіпай, не роби замахи на життя будь кого з людей. У тому числі і на своє життя не смій зазіхати: не ти його створив і не тобі його припиняти. Отже, «Не вбивай!»
Хто ж нам вперше сказав «Не вбивай!»? Бог сказав. А хто тут каже? « А Я вам кажу» - дивіться як цікаво - Той самий, що сказав тоді. Бо не може, той, хто менший гідністю чи силою, поправляти сильнішого, Який тоді це сказав.
Отці Церкви завжди трактували, що отут Христос є Бог, Який дав на першому етапі Заповідь Мойсея, а тепер у Нагірній проповіді дає Нову Заповідь, яка повторює і ні в чому не відміняє Стару. Христос каже: «Я не прийшов порушити Закон. Але його доповнити, довести до повноти».
І тепер ми бачимо цю повноту. Якщо раніше, щоб бути праведником достатньо було нікого не вбити, то тепер цього замало. Чому? Бо у нас є сфера у нашому серці, у нашому внутрішньому світі, в якій ми приймаємо рішення - наша совість. Ісус хоче сказати, що якщо всередині нас живе недоброзичливість, злість до будь кого, - ми порушили заповідь. Ісус йде у глиб. І дуже справедливо, бо людина ніколи не зробить ближньому кривду, якщо перед тим до нього не створить поганого ставлення. Пригадуйте, Каїн не одразу убив Авеля. Спочатку позаздрив, потім зненавидів, згодом Бог каже: «Чому у тебе, Каїн обличчя сумне?» Каїн засумував – почав думати як зробити злочин. Тобто не відразу Каїн убив Авеля – спочатку у своєму серці прийняв рішення це зробити, а від так це й зробив.
Закон Мойсея регулював наслідки. Закон Христовий – йде до причини. Тобто у корені, в рішенні своєму, у певній настанові внутрішній вже має бути чистота. Ось у чому новизна Нового Завіту.
Або Ісус каже іншу заповідь: «Ви чули, що сказано древніми – не чужолож? А Я вам кажу, що кожен, хто гляне на жінку з пожаданням, - вже зробив з нею гріх у своєму серці». Нічого ще не сталося: дії не відбулось. Ніхто нікому не зробив ніякої кривди, але якщо це все відбулося у середині людини, - воно вже відбулося. Чи дійде до здійснення в реальному житті чи ні, - це вже інше питання сприятливих обставин. Ісус говорить, що незалежно від того, чи будуть сприятливі обставини чи ні, людина була порядна, щоб у серці своєму вона була чиста.
Ісус на горі, з якої проповідує, приносить Свій Новий Закон і спасає людину, тобто жодної сфери у нас не залишається де б зло могло мати свій притулок, де могло б ще сховатися.
У чому була проблема фарисеїв і фарисейської побожності? Саме у тому, що по Закону Мойсея вони були праві і праведні. Але Ісус цю праведність називав побіленими гробами і чітко пояснив чому. «Ви зверху – прилизані, чисті, біленькі, як положено про людське око – назовні, а всередині повні усякої нечистоти». І тому Новий Завіт у тому, щоб очистити людину з середини, очистити її серце.
Ісус виступає (у тому ж Євангелії від Матвія) як Новий Мойсей. Ми казали, коли говорили про дитинство Ісуса, що євангеліст Матвій показує Ісуса як Нового Мойсея порівнюючи обставини та загрози у їхньому житті: при народженні, втечах – все було подібно як у Мойсея.
Ісус, передає людям Новий Заповіт з гори, на якій проповідує, так само, як на горі Синай передав людям Мойсей старий Заповіт. Тут Ісус знову виступає як законодавець, Який мав право надати цей Закон Мойсеєві і мав право його доповнити й поглибити.
Це – сенс спасіння - бути учнем Христа означає радикально, в корні відмовитися від усього нечистого, в яких би найпотаємніших закутках воно не переховувалося. Це вже Новий Завіт, який проходить через серце людини. І тоді Христос говорить не тільки про заповіді, але говорить і про те, як реалізує себе цей новий чоловік або християнин, коли говорить про практики побожні, якими жили його слухачі.
Ісус згадує по молитву і каже: «Коли молитесь, не будьте як лицеміри, що думають, що через своє багатомовство будуть вислухані і не моліться напоказ». Фарисеї любили на роздоріжжя вставати і краєчкам ока бачачи, що йде багато людей, терміново заносити молитви Господу. Люди пройшли – фарисеї скінчили молитву. Така була на пів театральна картинка. Христос показує, що це є анти приклад, який не треба наслідувати. Назовні, в багатомовстві, зовнішньому показі абсолютно не осягається мета спасіння.
Тут Ісус говорив подібно пророкам (про це ми говорили минулого року), які підкреслювали внутрішній чинник – покаяння людини.
Так само, коли Ісус каже: «А ти, коли постиш, не будь як лицемір, який посипає голову попелом», бо всім своїм виглядом показує, що постить. «ти коли постиш, вмий лице своє і Отець твій, Який бачить в тайні воздасть тобі явне».
Або милостиня – практика, яка практикувалась за Законом Мойсея. «Ніколи не роби милостиню, щоб бачили тебе люди, але хай права твоя рука не знає, що робить ліва». Роби так, щоб про це ніхто не знав. Не роби собі реклами, що ти є спонсором чи під твоїм патронатом щось відбувається. Це є напоказ, це не є християнська праведність, це не є спасіння. Коли людина стверджує своє «я» за допомогою грошових подачок дитячому будинку чи садочку і все телебачення присутнє при цьому, це не спасіння. Це не спасає, бо людина не служить Богові чи ближньому, а стверджує себе. Ось у чому тут є нерв неспасительності таких дій. Хоч ці пожертви і мільйонні.
Христос підкреслює у тих чи інших моментах Нагірної проповіді: якщо ми хочемо щастя і шукаємо спасіння від тих обставинах, в яких є нам це буде ні в Америці, на Марсі, ні ще десь, але коли ми перенесемо центр ваги із зовнішнього на внутрішнє, на серце, тоді ми почнемо знаходити те, що так мало назовні шукали, цінності, які є поза нашим серцем і які не варті нас. Зовнішнє створено Богом, щоб нам служити, а не ми їм.
У тому нещастя людини, коли вона обслуговує якісь речі, які нижче її гідності, вона себе чим принижує і це її нещастя.
Це є сенс сказаного Христом у Нагірній проповіді. А від так поширюванного у різних способах у притчах, уподібненнях, якими люди намагалися ці базові речі поглибити і до людей довести.
Як на завершення, Христос каже, вживаючи уподібнення: «Хто слухає ці слова і їх виконує, подібний до людини, що збудувала свій дім на скелі, вдарили бурі і вітри, але не могли звалити цього дому, бо на скелі був збудований. Хто слухає ці слова і не виконує, (тобто сприймає чисто як теорію, як інформацію для загального розвитку), не намагається це здійснити - подібний до людини, яка збудувала дім на піску - вдарили бурі і шторми, впала ця будівля і руїна її була велика».
Чим більше людина будує не на Христі, не на совісті, тим більше буде руїна того, що вона будує. Така сизіфова праця: як ми мурашку бачимо на пляжі - вона лізу по пісочку, осипається пісок, вона з піском опиняється знову біля підніжжя і знову починає лізти. Або в Австралії є змагання - «гонки за залізним зайцем»: є вольєри - траншеї для двох псів, а залізний заєц біжить по центру між ними. Ставлять тоталізатор хто з псів прибіжить першим. Пес біжить, бо у нього є інстинкт. Він і не знає, що заєць залізний і його дурять. Отак не раз виглядає людина, яка не розбереться у своєму житті, не пробує зрозуміти, що принципово важливе, а бігає за «залізним зайцем», і хтось на тому заробить, що її використає.
Отже у тому, що Христос говорив, є надзвичайно важливі речі.
Читання Нагірної проповіді найдохідливіше для нашого розуміння того, що сказав Христос. У фінальній її частині, Христос підкреслює, що християнство не теорія, а ми пізнаємо його правдивість у міру його реалізації – це є дім на скелі: почуття захищеності, забезпеченості, уміння стояти і тримати будь який удар обставин, тому що Слово Боже, благодать Божа, совість людська, – це сили, об які розбиваються усі обставини.
Христос не заставляє, (людина вільна), а каже, хто це зробить – у нього все буде добре, а хто це не зробить, (і тут Христос попереджує чисто по пророчому) – хай не дивується, що у нього у житті будуть катастрофи, завали, кризи. Інакше і не могло бути, тому, що дім, збудований на піску, стоїть до першої бурі.
Це декілька базових речей про які Ісус веде мову, коли говорить про щастя, що дорівнює Царству Божому. Без задіяння Бога у наше життя ми не будемо спасенні. Хто так не думає, той дуже помиляється. Тоді власне, каже, якими шляхами ідучи ми його знаходимо. Ми буквально з того моменту, коли хочемо виконати Слово Боже, починаємо прямувати до нашого щастя - починається відлік щасливого етапу у нашому житті.