6. Собори V століття – Ефес 431

П’ятьдесять років, що перейшли від собору в Константинополі не належали до спокійних з богословської точки зору. На Заході проблеми з навчанням Пелагія (питання необхідності благодаті для спасіння і її відношення до свобідної волі людини), на Сході постійно виникали схизми (Антіохія особливо, але також і Константинопіль- після вигнання Йоана Золотоустого на приклад). Ці проблеми вирішували на локальних соборах.

У прикінці 20. У століття виринула проблема, яка спонукала до скликання собору. Йшлося про питання божественної і людської природи в Христі. Ці питання мали своє джерело ще у ІІ столітті і не були чисто академічні, бо торкалися справи спасіння людини.

ПРИЧИНИ

Перші проби вирішення христологічних питань появилися вже в ІІ ст. – ебоніти, а у ІІІ ст. адопціоністи вважали Христа за звичайну людину, гностики різних шкіл від І ст. вважали, що Христос взагалі не прийняв людського тіла (воно було лише примарне).

У ІУ столітті появилися проблеми з аріанізмом. Атанасій вчив, що Христос як волочене Слово був людиною. Бог прийняв тіло і все людське (став як ми – ріс, плакав, страждав), щоб нас обожествити.

Христос прийняв людську пироду, але в який спосіб?

Аполлінарій з Лаодицеї (+390) Людина складається з души і тіла. Коли слово поєдналося з людиною то зайняло місце людської душі. Слово прийняло людське тіло, але не людську природу оскільки людина це тіло і душа. Це навчання поборювали Григорій з Ниси і Василій Великий, але особливо Теодор з Мопсуесті (+428) і Діодор з Тарсу (+390) – Антіохенська Школа. Підчеркує реальність і досконалість людськості Христа. Просопон людське є прийняте просопон божественним. Їх єдність має моральний характер, тобто не дуже сильний (небезпека – роздвоєння, для маріології - Марія мати лише людини). Для богословів з Олександрійської школи точкою виходу була єдність Слова і від неї доходили до двійності (небезпека – зникнення двох природ на користь божественної, для маріології - Марія мати Бога). Термін Теотокос в Єгипті, Олександрії вживаний від ІІ ст., в Сирії дуже рідко.

В 428 році патріархом Константинополя стає Несторій, непересічний проповідник, ревний поборник аріан, новаціан, і других єретиків (крім Пелагіанів), правдоподібно учень Теодора з Мопсуесті. Почав підтримувати навчання, що Марія є матірю лише Христа як людини, тобто не є Теотокос. В Константинополі спротив, появляється Кирило, від 412 року патріарх Олександрії, добрий екзегет і богослов, але деспот і інтригант. Спирається на Рим, проти Антіохії і Константинополя. Кирило вже в 428 році перестерігав перед Несторієм. Звертається до патріарха, але без результату, пише виклад своєї віри. Перекладає на латину і висилає до Риму, де засуджують Несторія і просять Кирила виконати вирок. Цей пише виклад своєї віри, неправовірний (перебільшує у напрямку аполінаристичного навчання). Несторій контратакує, засуджує Кирила і просить скликати собор.

СОБОР:

Цезар Теодозій скликує собор на 7 червня 431 року до Ефесу. Запрошує всіх митрополитів і єпископів. Собор відкрито 22 червня, тобто два тижні пізніше дати, але ще перед прибуттям легатів Риму і Йоана з Антіохії в присутності 150 єпископів. Несторій не прибув. У перший день Несторія засуджено. Декрет підписало 197 єпископів.

Делегат цезаря і Несторій вислали протести до цезаря, 26 червня прибув Йоан з Антіохії, який не прийняв делегатів собору і разом з Несторієм засудив Кирила і всіх єпископів собору. Декрет підписало 50 єпископів. Цезар анулював собор 22 червня і заборонив покидати Ефес. Прибувають делегати Риму і 16 липня відбувається друге засідання, яке підтверджує рішення собору з 22, засуджує Йоана з Антіохії та єпископів. Третє засідання визнає автокефалію Кипру. Оскільки обі сторони не зуміли договоритися царський урядник ув’язнив Несторія і Кирила. Кирил відкупився, Несторій був засланий до Єгипту.

НАСЛІДКИ

1. Схизма між Константинополем з Антіохією та Олександрією з Римом. Обі сторони відчувають потребу порозуміння, яке на кінець досягається після довгих переговорів, зусиль посередників (Теодорет з Циру, Андрій з Самостати) і богословських дискусій. Допрацьовується богослов’я Кирила, приймається термін Теотокос.

2. У 433 році формула поєднання: Віримо, що Наш Господь, Ісус Христос, єдиний Син Божий, Бог правдивий і досконала людина, складається з розумної душі і тіла. Народжений з Отця перед віками згідно Божества і в останніх часах для нас і нашого спасіння з Марії Діви як людина, спів сущий Отцю щодо божества і співсущий нам щодо людськості. …віримо, що свята Діва є Матірю Бога Теотокос.

3. Послідовники Несторія – Асирійська Церква (Халдейська) – з місіями у Китаї та Малаях, сьогодні Ірак, Західня Європа і США.

4. Поширення культу Богородиці, хоча вже і перед собором були церкви їй посвячені, як в Ефесі, де відбувався собор.

У чому помилка Несторія:

1. Природа конкретна не може бути досконала якщо не буде особою. У Христі природа є досконала, конкретна - мусить бути особою, бо не можна приписувати Божому Сину всіх якостей і діл людської особи.

2. Поєднання двох осіб здійснюється завдяки волі. Це єдність моральна. Дії приналежать або Христу як Богу, або його людській природі. Можна сказати, що Марія є Матірю Христа, Христос є Богом.

3. Не можна приписувати Божому Слову Воплоченому всіх якостей і діл, що приналежать до людської природи, ані цій останній - дій Божого Слова.

Собори V століття – Халкедон 451

Отже, першим розколом або схизмою був халкедонський розкол у християнстві. Політичні та богословські причини собору

- намагання забезпечити релігійну єдність, а тим самим політичну стабільність держави. Суперництво поміж Константинопільским і Олександрийським патріархатами — після того, як Константинопільский собор 381 г. зрівняв кафедри Риму і Константинополя («Нового Риму»), та при знав Александрії третье місце (3-е правило, приняте на соборі) поставило під угрозу єдність імперії. Думка, що від правильної вірі в Єдність Святої Трійці залежить безпека імперії лунала в письмах папи Лева I, актуальність цієї тези підтвердилась недавними подіями в Африці — боротьбою с донатистским росколом, а пізніше — завойованям Картагена в 429 г.

Догматична причина полягала в тому, що християни не могли дійти згоди з питання: про дві природи Ісуса Христа людську і божественну, а відповідно як правильно називати матір Ісуса Христа. Представник антіохійської богословської школи Константинопольський патріарх Несторій (427-431 рр.) у своїх проповідях вчив, що Пресвяту Діву Марію треба називати Христородиця. Божество не народилося від неї, а тільки пройшло через неї. Але на Ефеському соборі (431 р.) вчення Несторія було визнане єретичним, без позитивного догматичного визначення, без чіткої вказівки на те, що в ньому єретичного, і це призвело до монофізитського розколу.

1. Представник александрійської теологічної школи архімандрит Євтихій вчив, що Ісус Христос — не Боголюдина, а Бог, тому що він має лише одну божественну природу. Євтихій вважає, що людська природа Христа розпустилася в божественній як крапля меду у морі доводячи до крайності навчання Кирила про одну природу Божого Слова. Людськість не була знищена – вона перемінилася. Вічний синод при патріарсі Флавіані засудив Євтихія. Євтихій відкликався до папи і цезаря Теодозія. Папа пише листа до Флавяна з викладом христології –сума всіх традицій і дотеперішнього навчання Церкви. Теодозій скликує собор для оправдання Євтихія.

Такий розвиток подій спричинив скликання Халкедонського Собору (451 р.). Папа Лев І надіслав до Халкедону свій відомий томос, де вдався до чіткої термінології: Ісус Христос має два єства — людське і божественне, але являє собою одну із трьох іпостасей Триєдиного Бога.

Засідання Халкедонского собору відбувалися в храмі великомучениці Євфимії, яка постраждала біля 304 року. Собор було відкрито 8 жовтня 451 року і закрито 1 листопада; проведено 17 пленарних засідань.

Згідно едикту імператора єпископи зібралися наперед в Нікеї, але скоро перенеслися до Халкедону. Присутніх було між 600-630 єпископів, з найбільш знаменитих можна відзначити: Анатолій константинопільский, Домн антиоехийский, і Максим, поставленний на його місце, Ювеналий єрусалимський, Фалассий кесарие-каппадокийский, Диоскур олександрийский. Папа Лев прислал своїх легатів (епископів Пасхазина і Луценція та пресвітера Боніфація) на собор. На соборі присутніх було багато високих державних чиновників і сенаторів, що приймали участь в діях собору, а навіт ним руководили - головнокомандуючй (лат. magister militum) Анатолі, префект преторія Сходу Палладий и префект Константинополя (лат. praefectus urbis) Таціан.