2. Християнство іі -ііі століття: час переслідувань

До 70-тих років виникають спільноти в Сирії, Азії Меншій, Македонії, Греції, можливо Рим. До кінця І століття правдоподібно також Олександрія. У ІІ столітті Африка і Галія (Ліон), де діє єпископ Потинос і святий Іреней Ліонський. Визнавці і більшості походять зі Сходу, говорять грецькою мовою.

У ІІІ столітті християнство розповсюджується на весь басейн Середземного моря і Азію- Сирію, дельту і долину Нілю, Кіренаїку, Месопотамію, а на заході від Ілірії до Іспанії, Італія, Галія, Британія, Сицилія, правий берег Дунаю.

Переслідування:

У ранній період са́ме мучеництво більш усього сприяє розповсюдженню Церкви, і в цьому плані воно також виступає як продовження апостольського служіння. Перше поширення церковної спільноти пов'язане з мучеництвом св. Стефана (Діяння 8, 4 і далі), цим мучеництвом було підготовлене і навернення апостола Павла (Діяння 22, 20). Одинадцять з дванадцяти апостолів (крім апостола Івана Богослова) закінчили життя мученицьким подвигом. І надалі аж до Міланського едикту 313 р. мучеництво як сильне свідчення віри було однією з основ розповсюдження християнства. За словами Тертуліана, кров християн була тим сім'ям, з якого виростала віра.

Отже, перші мученики з'являються ще в апостольський період. Їх мучеництво було результатом переслідувань з боку юдеїв, що дивилися на християн як на небезпечну секту і обвинувачували їх у богохульстві. У Новому Завіті міститься декілька свідоцтв про мучеників, потерпілих від цих гонінь. Окрім вже згадуваного мучеництва святого Стефана, тут мовиться, наприклад, про Антипу, «вірного свідка» Божого, убитого в Пергамі (Апокаліпсис 2, 13). Римські власті в цей початковий період християн не переслідують, не відрізняючи їх від юдеїв (а юдаїзм був у Римі дозволеною — лат. licita — релігією). Гоніння на християн з боку римських властей починаються з часу імператора Нерона (54-68). Вони розпадаються на три основні періоди.

Перший період переслідувань

До першого періоду відносяться гоніння за Нерона в 64 р. і гоніння за Доміціана (81-96). У цей період римська влада ще не трактує християнство як особливу ворожу їй релігію. За Нерона християн переслідують, поклавши на них вину за римську пожежу; за Доміціана вони піддаються гонінням як юдеї, що не декларують свого юдейства і відмовляються платити «юдейський податок». За Доміціяна християнство поширюється і на найближче оточення цезаря. Еліта негативно наставлена до авторитаризму Доміціяна і цей хоче її задобрити переслідуючи християн (забирає майно, смерть за атеїзм).

Другий період переслідувань

Розповсюдження християнства в різних верствах римського суспільства (далеко за межі юдейської спільноти) змушує римські власті усвідомити, що вони мають справу з особливою релігією, причому релігією ворожою як римському державному ладові, так і традиційним культурним цінностям римського суспільства. З того часу починається переслідування християн як релігійної громади. Точна хронологія тут відсутня. Найважливішим документом для цього періоду гонінь і найдавнішим де говориться про переслідування є лист Плінія Молодшого імператору Траянові (близько 112 р.). Пліній питає в Траяна, якої юридичної процедури він повинен дотримуватися при переслідуванні християн. Він ставить це питання, оскільки «ніколи не присутній на слідствах про християн». З цих слів можна зробити висновок, що переслідування християн як релігійної громади до цього часу вже мало місце. Траян в своїй відповіді говорить про правомірність переслідування християн, причому про правомірність переслідування «за саме ім'я» (лат. nomen ipsum), тобто за саму приналежність до християнської громади (оскільки за римськими законами християни через свої переконання скоювали два злочини — святотатство, що виражалося у відмові від принесення жертви богам і клятви їх ім'ям, і образу величності). Траян, проте, вказує, що немає необхідності «вишукувати» християн, вони піддаються суду і страті лише у тому випадку, коли хтось висуває проти них звинувачення. Траян також пише, що «тих, хто відречеться, що вони християни, і доведе це на ділі, тобто помолиться нашим богам, слід за розкаяння помилувати, хоча б у минулому вони й були під підозрою». На цих принципах — з тими чи іншими відхиленнями — і ґрунтувалися гоніння на християн в другий період. На цей період припадає мучеництво таких відомих християнських святих, як св. Полікарп Смирнський (помер бл. 155 р.) і св. Юстин Філософ. Для розуміння шанування святих в стародавній Церкві особливо слід підкреслити принцип добровільності мук.