Другий етап Реформації

Після Вормського едикту почалися перші репресії проти прихильників Лютера. Фрідріх Мудрий вирішив не залишати свого професора без захисту. Для цього Лютер по дорозі з Вормса був викрадений групою людей курфюрста, причому сам Фрідріх не знав, де знаходиться Лютер, щоб не брехати, якщо імператор Карл V його запитає про цe. Лютер був поміщений у віддалений замок Вартбург, де зайнявся перекладом спершу Нового Завіту, а потім і всієї Біблії на німецьку мову

Селянська війна Томаса Мюнцера і непорозуміння в таборі реформаторів

Селянська війна стала наслідком тлумачення селянськими масами ідей Реформації як призову до соціальних перетворень. Багато в чому цим настроям сприяло вчення Томаса Мюнцера, який у своїх проповідях закликав до заколоту, соціально-політичного перевороту. Однак нездатність селянських мас і бюргерства згуртуватися у спільній боротьбі призвела до поразки війни

В 1527 році Лютером були зроблені візитації в парафії, які тепер вважалися євангелічними. Результат був невтішним: реформатора вразило глибоке невігластво не лише парафіян, а й керівників парафій. У результаті Лютер написав дві книги — Малий Катехізис, призначений для мирян, і Великий Катехізис, призначений для пасторів. У них Лютер дав своє тлумачення Десяти заповідей, молитви Отче наш, Символу віри, виклав, у чому смисл і як відбуваються таїнства хрещення і причастя.

Аугсбурзький рейхстаг і продовження Реформації

Аугсбурзький рейхстаг

На рейхстазі в Аугсбурзі протидіючі сторони зробили спробу домовитися. Лютеру було заборонено брати участь в імперських зборах, в результаті він направив делегатом на сейм свого друга й однодумця Філіппа Меланхтона, який представив там документ, згодом названий Аугсбурзьким сповіданням. Прихильники католицизму висунули свої аргументи проти тексту, які були озвучені, проте письмовий текст прихильникам Реформації не було надано. Але останні встигли записати аргументи опонентів зі слуху. Як відповідь Меланхтоном під керівництвом Лютера був написаний більш об'ємний текст — Апологія Аугсбурзького сповідання. Це були перші документи, в яких було більш-менш послідовно викладено догматичне вчення нового релігійного руху.

Реформація в Швейцарії - Кальвіністська Реформація

Ситуація, аналогічна німецькій, склалася і в Швейцарії, де авторитет католицької церкви впав через зловживання, розпусти і невігластва кліриків. Монопольне становище церкви в області ідеології тут також було підірване успіхами світської освіти і гуманізму. Однак тут, у Швейцарії, до ідеологічних передумов додалися суто політичні: місцеве бюргерство прагнуло перетворити конфедерацію незалежних один від одного кантонів у федерацію, секуляризувати церковні землі, заборонити військове найманство, яке відволікало робочі руки від виробництва.

Однак подібні настрої переважали лише в так званих міських кантонах країни, де вже зародилися капіталістичні відносини. У консервативніших лісових кантонах зберігалися дружні відносини з католицькими монархіями Європи, армії яких вони і постачали найманцями.

Тісний зв'язок політичного та ідеологічного протесту і породив рух Реформації у Швейцарії, найяскравішими представниками якого виступили Ульріх Цвінглі і Жан Кальвін.

Доктрина Цвінглі мала риси схожості з лютеранством, але й чимало відрізнялася від нього. Як і Лютер, Цвінглі спирався на Святе Письмо і відкидав «Святий Переказ», різко критикував схоластичне богослов'я, відстоював принципи «виправдання вірою» і «загального священства». Ідеалом для нього була ранньохристиянська церква. Він не визнавав того, що не можна було, на його погляд, обгрунтувати свідченням Священного Писання, і тому відкидав церковну ієрархію, чернецтво, поклоніння святим, безшлюбність духовенства. У критиці обрядів католицької церкви він йшов далі Лютера. Головна богословська відмінність між ними полягала у різному трактуванні причастя, що носила у Цвінглі більш раціоналістичний характер. Він бачив у євхаристії не таїнство, а символ, обряд, що відбувається на спогад про спокутну жертву Христа. У той час, як Лютер йшов на союз з князями, Цвінглі був прихильником республіки, докоряв тиранії монархів і князів^[26].

Ідеї ​​Цвінглі отримали широке поширення у Швейцарії за його життя, але після загибелі реформатора поступово були витіснені кальвінізмом та іншими течіями протестантизму.

Стрижневим положенням вчення Жана Кальвіна було вчення про «загальне приречення», згідно з яким Бог наперед визначив кожній людині її долю: одним — вічне прокляття і скорботу, іншим, обраним, — вічне спасіння і блаженство. Людині не дано змінити свою долю, вона може лише вірити в свою обраність, прикладаючи свою працьовитість і енергію, щоб досягти успіху у мирському житті. Кальвін стверджував духовний характер причастя, вважав, що Божу благодать при його здійсненні отримують лише обрані^[27].

Ідеї ​​Кальвіна отримали поширення як у Швейцарії, так за її межами, послуживши основою

Реформація в Англії

Реформація в Англії проводилася на відміну від інших країн «зверху», з волі монарха Генріха VIII, який таким чином намагався порвати з папою і Ватиканом, а також зміцнити свою абсолютну владу. При Єлизаветі I була складена остаточна редакція англіканського символу віри (так звані «39 статей»). У «39 статтях» визнавалися і протестантські догмати про виправдання вірою, про Святе Письмо як єдине джерело віри і католицький догмат про єдинорятівну силу церкви (з деякими застереженнями). Церква стала національною і перетворилась у важливу опору абсолютизму, її очолював король, а духовенство підпорядковувалося йому як частина державного апарату абсолютистської монархії. Богослужіння відбувалося англійською мовою. Відкидалося вчення католицької церкви про індульгенції, про шанування ікон і мощів, було зменшено число свят. Разом з цим визнавалися таїнства хрещення і причастя, була збережена церковна ієрархія, а також літургія і пишний культ, характерні для католицької церкви. Як і раніше стягувалася десятина, яка стала надходити на користь короля і нових власників монастирських земель.