
- •1. Історичність постаті Ісуса Христа
- •Позахристиянські історичні свідоцтва
- •- Початки християнства – апостольський період
- •Датування подорожей апостола
- •Друга подорож (50 — 52 роки)
- •Третя подорож (53 — 58 роки)
- •Арешт та судовий процес
- •3. Історично-культурне середовище - формування культу і навчання
- •Християнство іі -ііі століття: час переслідувань
- •Другий період переслідувань
- •Третій період переслідувань
- •5. Формування християнської думки. Собор у Константинополі-381.
- •6. Собори V століття – Ефес 431
- •Рішення
- •Статті про віру
- •Воскресіння і Страшний суд
- •Передвизначення
- •Обов'язки і вчинки - п'ять стовпів ісламу
- •Іконоклазм і собор в Нікеї 787
- •Хрещення Русі й утворення помісної Руської православної церкви
- •12. Правління Ярослава Мудрого
- •19. Жебрачі ордени: Домініканці і Францісканціі
- •Орґанізація Ордену Домініканців
- •20. Хрестові походи
- •2. Госпітальєри — Мальтійський орден
- •3. Тевтонський орден
- •25. Реформація Причини Реформації
- •Лютеранська Реформація Початок Реформації в Німеччині
- •Другий етап Реформації
- •Аугсбурзький рейхстаг і продовження Реформації
- •Підсумки Реформації
- •Вплив Реформації на Україну
- •Контрреформація
- •26. Тридентійський собор Передумови
- •Порядок роботи і прийняті рішення
- •Рішення
- •Реформа Церковної дисципліни:
- •Реформа церковної освіти в Могилянську добу та її значення
- •Богословська діяльність і впорядкування церковної обрядовості. Значення для внутрішнього розвитку та для всього православного світу
- •Церква за Хмельницького
- •Підпорядкування Москві
- •Висновки
Вступ: термінологія
Історія – (гр. дослідження, опис, знання) – дії світу і людини і їх наукове висвітлення (інтерпретація). Онтологічним фундаментом історії є властивий людині спосіб існування і її дії. У стислому смислі це сукупність наукових дисциплін, якої своєрідною відміною є історіографія- інтелектуальне віддзеркалення минулого в аспекті культурно-інституціональному і подій, історіологія - релігійно-філософсько-ідеологічне віддзеркалення)
мистецтво відкривання ходу і переплетіння подій у людському світі, а також формування об’єктивної памяті про них.
Геродот вважав її за королеву наук, Платон і Аристотель ставили нижче від поезії. Наукову вартість здобуває знов від ХІХ ст.
Історія Церкви – Чи це історична чи богословська дисципліна? Як богословська дисципліна виокремилося в ХУІІ ст. і обіймає дії християнської Церкви і науку про ці дії.
суть: у християнстві це події, життя і розвиток зв’язків людини з Ісусом Христом і Богом у Святій Трійці у часо-просторі цього світу; розвиток християнських зв’язків між людьми, що творять якусь еклезіально-історичну цілість.
Періодизація: як правило це ґенеза, формування, розвиток, час переслідувань, занепаду, відродження (деколи циклічно)
Історія християнства – дисципліна історична
Початок (ґенеза) Церкви: підготовчий етап – Старий Завіт, Ісус Христос, Зіслання Святого Духа.
1. Історичність постаті Ісуса Христа
У перших віках християнства історичність постаті Ісуса Христа під сумнів не бралась. Тільки раціоналізм XVIII століття і його продовження у XIX ст., а також різні напрямки XX ст. почали піддавати сумніву історичність постаті Ісуса. Усі ці погляди можна поділити на чотири групи:
Ідеалістична гіпотеза. Її представники (особливо І.Ф.Штраус) вважали, що Євангелія описують у містичній формі діяння єдності між Богом і людьми, а не описують діяння історичної особи Назаретянина Ісуса.
Синкретична гіпотеза Найважливіший представник А. Древс твердить, що Ісус — не історична постать, а міф аналогічний до божищ античних релігій. Натомість А. Дупонт-Зоммер стверджував, що євангелійний Ісус Назаретянин є дублікатом Учителя Справедливості з Кумрану.
Символічна гіпотеза припускає, що Ісус є символом трансцендентальної дійсності, яка міститься у людській підсвідомості, а не історична постать. Представники: А. Немоєвський, П. Єнсен, В.Б. Сміт
Соціальна гіпотеза знаходить обґрунтування в діалектичному матеріалізмі і твердить, що постання релігії обумовлюється не існуванням індивідуального Творця, а економічно-соціальною базою.
Позахристиянські історичні свідоцтва
В той же час історичність постаті Особи Ісуса Христа обґрунтовують не тільки Книги Нового Заповіту, але й позахристиянські документи. Серед таких документів зазначимо такі:
Єврейський історик 1-го століття Йосип Флавій пише коротко про Христа та Івана Христителя у книзі Єврейські старожитності (анг.: Antiquities of the Jews) опублікованій близько 93 по Христі. I це одне з найбільш ранніх історичних свідоцтв про Христа нехристиянським автором. У цій книзі Флавій детально описує зруйнування Єрусалимського Храму бл. 70 р. по Хр., про що провіщав Христос 40 років до цього. Знаменитий уривок Флавія про Христа звучить так (Єврейські Старожитності, Книга XVIII.III.3, написана бл. 93 по Хр.): Тепер, у ці часи була розумна людина, Ісус, якщо це буде законно називати його людиною, бо Він був чинитилем чудних діл, учителем таких людей котрі слухають правду з задоволенням. Він повів за Собою як і багато євреїв, так і багато з поган. Він був Христом; і коли Пилат, за радою головних серед нас, засудив Його на хрест, ті що любили Його спочатку не залишили Його, бо Він з'явився їм знову живим на третій день, як святі пророки предвістили цю та тисячу інших чудних речей про Нього; і плем'я християн, названих так від Нього, не щезло понині.
Цю відомість написано в 90-х рр. Проте, на думку деяких учених, цей фрагмент в тексті грецького рукопису є благочестивою вставкою християнського переписчика, зфальсифікованого на межі III і IV століть.
Римський історик Таціт у праці «Annales» (Роки), яка постала у період панування кесаря Траяна (98-117), розповідає про пожежу Риму у такий спосіб: Щоб знівелювати галасливі вісті, Нерон підсунув винних і на найбільш вишукані кари віддав тих, яких, як зненавиджених по причині їхніх злочинів, називає християнами. Творцем того імені (християнин) є Христос, який за пануванні Тиберія прокуратором Понтієм Пилатом був відданий на смерть. Подав.іетау той час згубний забобон вибухнув знову, і то не тільки в Юдеї, ключі цього зла є також у місті Римі, куди усе, що ганебне і противне, прибуває і практикується
Цей текст має особливе значення, коли йдеться про доведення історичності існування Ісуса. Він містить головні і точні дані, принаймні, про смерть Ісуса. Тим самим є головним письмовим доказом про існування історичної постаті Назаретянина Ісуса.
Лук'ян, пишучи про Христа у праці "Прочанин ", називає його софістом, магом, праводавцем християн. Згадує також про його розп'яття в Палестині.