Головне управління освіти і науки Івано-Франківської ОДА

Комунальний вищий навчальний заклад

Прикарпатський лісогосподарський коледж

Відділення лісового та садово-паркового

господарства і землевпорядкування

З В І Т

про проходження практики

Студента ____________________________________________________________

^{(прізвище, ім’я, по батькові)}

Спеціальності ________________________________________________________

Курсу _________________________ групи ________________________________

Місце проходження практики __________________________________________

____________________________________________________________________

^{(назва підприємства та його адреса)}

Термін практики з_____________________ по_____________________ 20__ р.

Керівник від коледжу: ____________ ________________________

^{(підпис) (посада, прізвище, ім’я, по батькові)}

Керівник від підприємства: __________ ________________________

^{(підпис) (посада, прізвище, ім’я, по батькові)}

м.п.

Болехів

2013р.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика виробничої бази.

1.1.Ознайомитися з базою проходження практики.

1.2.Природні умови району.

1.3.Архітектурно – планувальний та ландшафтно – просторовий аналіз об’єктів досліджень.

Розділ 2.Створення елементів ландшафтного дизайну.

2.1.Створення альпінарію та догляд за ним.

2.2.Створення та догляд за квітниками.

2.3.Агротехніка догляду дерев і чагарників.

2.4.Агротехніка догляду живоплотів.

2.5.Агротехніка догляду газону.

Розділ 3.проектні роботи.

3.1.Фотофіксація об’єкта.

3.2.Виконання опорного плану території.

3.3.Створення проекту озеленення.

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

На сьогоднішній день зелені насадження відіграють важливу роль у формуванні середовища міста, надають індивідуальні, своєрідні риси. Вони підкреслюють, виявляють найбільш цінні будівлі, споруди, пам’ятники, , огорожі, промислові об’єкти.

Зелені насадження відіграють важливу роль у формуванні середовища міста, надають індивідуальні, своєрідні риси. Вони підкреслюють, виявляють найбільш цінні будівлі, споруди, пам’ятники, декорують стіни, огорожі, промислові об’єкти.

Зелені насадження беруть участь в оформленні міських площ та інших композиційних центрів, з їхньою допомогою підкреслюються особливості або приховуються недоліки рельєфу, вони прикрашають береги рік та водойм. Об’єкти зеленого будівництва повинні бути і часто є самостійними витворами садово-паркового мистецтва.

Естетичне і емоційне значення насаджень обумовлене можливістю з їхньою допомогою чергувати враження від навколишнього простору, вводити в урбанізоване середовище природні елементи.

В наш час все більш актуальне значення приймають міри по покращенню стану навколишнього середовища, благоустрою, озелененню міст і населених пунктів. Саме це є головним завданням садово-паркового господарства. Адже підвищується значення живої природи в озелененні міста, створенні його зовнішнього вигляду, збільшенні площ під зелені насадження, створенні нових парків, скверів, бульварів, лісопарків. В сучасному місті озеленені території об’єднуються в динамічну взаємопов’язану систему.

Озеленення територій — це уміння гармонійно та ефективно використовувати природну територію. При влаштуванні території перевагу отримують природні матеріали: рослини, вода , камені, ґрунт. Ландшафтний дизайн може прикрасити навіть саму маленьку територію і зробити її маленьким раєм, де буде приємно проводити час. Озеленення територій забезпечує відпочинок і відновлення сил людини у процесі життєдіяльності, виконуючи рекреаційну функцію.

Основою діяльності озеленювача є обдумана організація простору, при створенні озеленення на різноманітних територіях. Озеленення і оформлення ділянок повинно бути виразне, цілісно сприйматись, відповідати вподобанням населення та функціональному призначенню.

Метою озеленення є органічне поєднання природного середовища і створених людською діяльністю об'єктів щоб надавало художнього вигляду картинам які оточують нас.

Озеленення території включає в себе ряд необхідних процедур, зокрема: аналіз ділянки та її характеристика, проведення вимірювань, створення необхідних креслень та проектування озеленення території на основі отриманих даних.

Озеленення на території коледжу формується за рахунок природних властивостей середовища та з використанням природних і штучних засобів ландшафту: водних пристроїв, рослинності, малих архітектурних форм, геопластики, візуальної комунікації, та інших створених людською діяльністю об'єктів.

Метою виробничої практики є закріплення теоретичних знань лісового та садово-паркового господарства з спрямування на спеціальність садово-паркове господарство.

Виробнича практика є невід’ємною складовою освітньо-професійної програми підготовки студентів за спеціальністю «Зелене будівництво та садово-паркове господарство». Вона повинна розширити, поглибити знання, які отримали студенти в процесі теоретичного навчання і на практичних заняттях з навчальних дисциплін: «Квітництво», «Охорона природи», «Ландшафтна архітектура», «Озеленення населених місць», «Охорона праці» тощо.

Практика проводиться після закінчення теоретичного навчання і здачі всіх заліків та екзаменів у відповідності із навчальним планом.

Студенти, які мають академічну заборгованість, до практики не допускаються.

Виробнича практика покликала нас формувати у молодшого спеціаліста професійні уміння, навички приймати самостійні рішення на конкретній ділянці роботи в реальних умовах шляхом виконання обов'язків, властивих майбутній професії.

При проходженні виробничої практики студенти також підбирають та опрацьовують матеріали для написання звіту, проводять дослідження на базі практики.

Порядок проведення виробничої практики регламентується програмою.

Перед виходом на практику кожен студент повинен на цикловій комісії отримати:

1. Щоденник практиканта з розпорядженням на практику.

2. Програму практики.

3.Методичні вказівки щодо виконання звіту за результатами проходження практики.

З усіх питань організації і проведення практики студенти можуть звертатися до керівника практики від коледжу.

Розділ 1. Загальна характеристика виробничої бази.

1.1.Ознайомитися з базою проходження практики.

Болехівський район розташований в західній частині Івано-Франківської області. Районним центром є м. Болехів , яке знаходиться на відстані 58 км від обласного центру. Загальна площа території району — 1,25 тис. кв. км. В структурі адміністративного територіального поділу Болехівський район значиться з 1939 року. Район межує з Львівською, Закарпатською областями, Рожнятівським та Калуським районами Івано-Франківської області. Найближчі районні центри — м. Калуш та Рожнятів Івано-Франківської області, м. Стрий Львівської області, м. Міжгір'я Закарпатської області.

Територія Болехівського району являє собою невід‘ємну частину Карпатського гірсько-складчастого регіону та Передкарпаття, характеризується складною будовою, складом та властивостями гірських порід, які , перш за все, визначаються умовами утворення основних стратиграфолітологічних формацій від крейдового до сучасного періоду, їх літифікація, неоднаковою тектонічною та палеогеографічною обстановкою. В результаті чого сформувались неоднорідні по розчинності та денудаційно-ерозійній стійкості карстом, зсувом та селеформуючі породи – від високостійких до особливо слабких. Таким чином, літологічні формації гірських порід, які відрізняються одні від інших складом, станом та основними фізико-механічними властивостями, обумовлюють формування в своїх межах, близьких по генетичних ознаках, шкідливих сучасних екогенних геологічних процесів, таких, як зсуви, насипи, ерозія, селеві явища, карст.

В межах території Болехівського району виділили два геологічні регіони:

- гірсько-складчасті Карпати;

- перед карпатський прогин.

Які в свою чергу поділяються на геологічні області:

- Зовнішніх Карпат;

- Вододільно-Верховинську;

- Перед карпатської рівнини.

Гідрографію району утворює група річок, які своїми розгалуженими верхів’ями починаються на північних схилах Карпaтських гір, на висоті понад 1000 метрів над рівнем моря, де річна сума атмосферних опадів становить 900 – 1500 мм. Загальна довжина гідрографічної сітки становить 353,5 кілометра, в тому числі ріки – 144,8 км, струмки – 188,7 км.

Розташоване на порозі бойківського краю, обабіч гірської річки Сукіль, притоки Свічі і Дністра та головного прикарпатського тракту Івано-Франківськ — Стрий, на віддалі 78 км від обласного центру , на висотах 345 — 405м над рівнем моря розташувалося місто Болехів. Місто межує з Львівською областю, і 9 км від курорту Моршин.. В системі 39 поселень області місто Болехів займає восьме місце за чисельністю населення 10,6 тис. осіб. Через місто проходить автомагістраль загальнодержавного значення другої категорії Стрий – Болехів –Івано -Франківськ-Чернівці та обласного значення Болехів-Козаківка, Болехів-Міжріччя, дільниця Львівської залізниці Стрий-Болехів-Івано-Франківськ.

Болехів — місто обласного значення з жовтня 1993р. Воно розкинулось на відпалі 18 км від районного центру міста Долина, розташоване на окраїні Івано- Франківської області. Перша письмова згадка про місто датується 1371р. В 1663р. місту-було надано Магдебурзьке право. З 1772р. місто входило до складу Австрії, а 1918р. — до складу Польщі. В 1944 році Болехів став районним центром Болехівського району, який було ліквідовано в 1964р, а район приєднано до Долинського району. Рішенням ВР України в жовтні 1993р. місту надано статус міста обласного значення.

В підпорядкуванні міської ради шість сільських рад: Гузіївська, Козаківська, Міжрічанська, Підберезька, Поляницька, Тисівська, 10 сіл. Територія міської ради займає площу 30035,9 га. З них рілля — 37361 га, пасовища — 3085,59 га, ліси — 18597,2 га, води — 582,4 га, залізниці -44,0 га, автомобільні шляхи — 93,6 га, трубопроводи(поверхневі) — 0,7 га, лінії зв'язку — 2,5 га. Заклади освіти займають площу 46,65 га, культури — 3,6 га, охорони здоров'я — 3,1 га.

Через територію Болехівщини приходить продуктопровід Дрогобич — Долина — Калуш, нафтопровід Долина — Дрогобич, газопровід Уренгой — Помари — Ужгород, а також ЛЕП-750 — одна з найпотужніших в Європі ліній електропередач.

На території Болехівської міської ради зареєстровано 16 релігійних громад, з них 7 — православних, 7- греко-католицьких, 1 римо-католицька, 1 громада євангельських християн баптистів.

Історія Прикарпатського лісогосподарського коледжу.

Початки лісівничої освіти в Болехові сягають середини XIX століття. Політичні й економічні чинники того часу зумовили і появу відповідного навчального закладу. Друга половина XIX століття для галицького лісівництва була переломним моментом. Почалася торгівля деревом. 1847 року було прокладено залізницю до Кракова, 1858 її продовжено до Перемишля, 1874 — до Стрия і далі на Угорщину. 1865 року з'явилася можливість продавати дерево у Пруссію. У цій ситуації постало багато проблем; їхнє вирішення полягало у навчанні спеціалістів з лісового господарства.

Тому 1883 року Дирекція лісів та державних маєтностей Галичини заснувала в Болехові третю в Австро-Угорській монархії лісову школу, яка називалась тоді Нижчою цісарсько-королівською лісовою школою в Болехові. Школа була другою після Львівської за значенням і готувала лісничих для роботи в державних і приватних лісах краю. 1893 року заклад реорганізовано у Цісарсько-королівську школу лісничих у Болехові, а 1922 року — у Державну школу для лісничих у Болехові. У 1941-1944 роках школа називалася Державною лісовою школою в Болехові.

Нагляд над школою здійснювала дирекція лісів у Львові, а у вищій інстанції — Міністерство сільського господарства. Керівництво школою підпорядковувалось надлісничому Болехівського надлісництва. Школою керували відомі лісівники: від 1883 року надлісничий Пйотр Гірек, 1885 — надлісничий Кароль Гетер, від 1894 року — Юзеф Петрл. 1906 року цю функцію виконує Станіслав Щенсьцікевич і керує школою до 1913 року. У1922-1923 роках школою керує надлісничий у Болехові Станіслав Східлер, в 1930-1931 роках — Густав Паттек, який очолював Дирекцію лісів Галичини.

Від 1894 року у школі викладали такі предмети: арифметику, геометрію, вимірювання дерев та інших тіл, природничі науки, креслення, лісокористування, охорону лісів, рибальство, організацію лісової служби, першу медичну допомогу при травмах, фізкультуру.

Після реорганізації школи у Державну школу для лісничих у 1922 році впроваджуються дещо інші назви і значення предметів.

їх було поділено на групи. І група: математика, ботаніка, зоологія; II група: охорона лісу, лісівництво, лісокористування, правознавство.

Новий навчальний рік до 1902 року починався 1 жовтня. Іспити складали в серпні. 1902 року початок навчання перенесено на 1 вересня, а іспити — на кінець липня. Студенти 1938-1939 навчального року отримали посвідчення про те, що вони прослухали навчальний курс, видане Дирекцією державних лісів 7 листопада 1939 року.

Кандидати на слухачів Школи лісничих у Болехові повинні були мати 18 літ, закінчити середню школу, рік або два попрацювати в лісі.

Станом на 1908 рік в Галичині працювало 163 випускники — вихованці Школи лісничих у Болехові.

В часи перед Першою світовою війною про високий рівень вмінь та знань випускників болехівської Школи лісничих свідчить факт, що їх із задоволенням приймали на роботу в державні та приватні лісові господарства, віддаючи їм перевагу навіть перед випускниками Крайової школи лісового господарства у Львові. Після 1922 року кількість слухачів збільшилася, відповідно зросла і кількість випускників.

З початком війни діяльність школи припинилася. Декілька разів до регіональної влади у Львові їздили делегації з проханням відновити роботу. 1941 року роботу школи було поновлено.

На той час у школі навчалося 69 студентів. Аудиторне навчання чергувалося з практикою. Більшість викладачів приїхали з Харкова, але на викладацькій роботі працювали і випускники школи. У приміщенні школи діяв музей, у колекції якого були сотні унікальних експонатів. 1944 року відбувся останній випуск Державної лісової школи в Болехові. Багато її випускників стали відомими лісівниками. Серед них Заслужені лісівники України Микола Затварницький, Йосип Білас, Семен Стадник, професор Ярослав Сабан та інші.

В останні роки існування у школі працювали відомі в майбутньому вчені: директор школи до 1944 року Ю. Д. Третяк — професор, відомий український вчений-лісівник, дендролог і природо-охоронець, в 1953-1958 роках ректор Львівського лісотехнічного інституту; викладач школи О. И. Королевич — професор, завідувач кафедри цього ж інституту та інші. Випускники тих років ще й сьогодні працюють у лісовій галузі, стали відомими вченими. Випускник школи Я. О. Сабан — доктор сільськогосподарських наук, академік Лісівничої Академії Наук України, заслужений діяч науки і техніки, професор Українського національного лісотехнічного університету був ініціатором відродження лісівничої освіти в Болехові й доклав багато зусиль до створення сучасного технікуму. Він був фундатором і брав активну участь у відкритті навчального закладу. Ярослав Олександрович Сабан — автор більш ніж 200 наукових праць лісівничо- екологічного і лісотаксаційного спрямування. Учений успішно поєднував педагогічну і наукову роботу. Відзначався умінням залучати студентів до наукової діяльності, що дозволило йому успішно здійснювати аспірантську підготовку. Його студенти ставали переможцями всесоюзних та республіканських конкурсів студентських наукових робіт. У березні 2005 року минуло 80 літ від дня народження відомого українського вченого в галузі лісівництва, лісової таксації, лісової екології, професора кафедри лісової таксації та лісовпорядкування Українського національного лісотехнічного університету, академіка-секретаря Лісівничої Академії Наук України, доктора сільськогосподарських наук Ярослава Олександровича Сабана.

За визначні досягнення у справі розбудови національної освіти в Україні, за успіхи у підготовці кадрів вищої кваліфікації, значний науковий доробок та його практичну реалізацію Я. Сабану 1992 року Указом Президента присвоєно почесне звання Заслуженого діяча науки і техніки України. Біля Школи лісничих був закладений унікальний для Прикарпаття за флористичним складом дендропарк. Це один з найстаріших парків Івано-Франківщини, його колекцію створено як з аборигенних деревних порід, так і з завезених з Австрії, Швейцарії, Італії. Частина старого дендропарку сьогодні належить Прикарпатському лісогосподарському коледжу. Завдяки студентам і викладачам тут триває активне примноження видового складу; ведуться наукові дослідження.

Щороку Прикарпатський лісогосподарський коледж дає путівку в самостійне життя більш ніж двомстам своїм випускникам. Молодих фахівців чекають у господарствах, на підприємствах і в установах не лише Прикарпаття, а й інших регіонів. Зацікавлення випускниками навчального закладу зростає. Це ознака економічного одужання та зміцнення лісової галузі і водночас показник авторитету коледжу.

Сьогодні Прикарпатський лісогосподарський коледж — це сучасний заклад І рівня акредитації, де є все необхідне для підготовки молодого фахівця, який з набутою спеціальністю гідно витримає конкуренцію на ринку праці. 2005 року — у коледжу ювілей: 10 років натхненної праці, результати якої вже достойно оцінені, попереду нові досягнення. Наші педагоги люблять свою працю і своїх вихованців, а в цьому — запорука ефективності підготовки студентів.

Високий рівень знань студентів, потужна матеріально-технічна база — ті основні здобутки, які дали можливість навчальному закладові за останні 10 років пройти шлях від технікуму до коледжу.

Відродження Школи лісничих почалося 1993 року, коли в Болехові було створено лісогосподарський ліцей-інтернат, а в 1995 році Івано-Франківська обласна рада на базі ліквідованого ліцею створила лісогосподарський технікум. 1996 року новосформований педагогічний колектив почав працювати в новому вищому навчаль­ному закладі І рівня акредитації.

Влітку 1998 року відбувся перший випуск молодших спеціалістів. 2005 рік — визначальний в історії технікуму. Цього року студенти й викладачі технікуму стали членами Товариства лісівників України. 25 лютого рішенням Загальних зборів Лісівничої Академії Наук України Болехівський лісогосподарський технікум став її колективним членом. А в липні 2005 року рішенням Івано-Франківської обласної ради Болехівський лісогосподарський технікум реорганізовано в Прикарпатський лісогосподарський коледж. Розпочався новий етап у житті закладу зі славною історією.