2.4. Тектоніка району

Погана забезпеченість відслоненнями давніх кристалічних порід на території м. Дніпропетровська вносить труднощі у розшифровку тектонічної будови нижнього структурного поверху, тому опис розрив ної тектоніки в основному базується на порушеннях, що виділені за результатами інтерпретації геофізичних матеріалів і дешифрування аерофотознімків.

Територія м. Дніпропетровська у геоструктурному відношенні роз­ташована в межах Сурського синклінорію і Дніпровського антикліно-рію. Сурський синклінорій проходить у південно-західній частини мі­ста. Простягання його субмередіональне, породи зім'яті в ізоклінальні згортки і перекинуті на південний захід.

Структурний план нижнього поверху дуже складний і має скла­дчасто-блокову будову, що зв'язаний з великими тектонічними пору­шеннями.

Однією з найбільших тектонічних зон є Дніпродзержинський глибинний розлам. Він прослідковується з північного заходу на пів­денний схід при ширині близько 10 км і йде далеко за межі району.

Інші крупні розлами - Кіровський, Фрунзенський, Кулебівський та Підгороднянський — віднесені до групи регіональних по лінійно витя­гнутим магнітним аномаліям. На лівобережжі р. Дніпро вони встанов­люються за роздрібненням, брекчіюванням вміщуючих порід, а на правобережжі їх наявність фіксується в окремих свердловинах, що пе­ретинають інтенсивно мілонитизовані, подрібнені, а іноді брекчійова-ні породи.

Дрібні диз'юнктивні (тобто роздільні) порушення приурочені, головним чином, до контактів порід з різними фізико-механічними властивостями, мають, переважно, північно-східне простягання і кру­те падіння на південний схід. Такі порушення характеризуються інтенсивною тріщинуватістю порід, по якій розвивається сильна као­лінізація, утворюючи як би пошарову кору звітрювання. Потужність окремих зон досягає 40 м (скидний колектор річок Дніпро-Сура). Неотектонічні переміщення по зонах порушень відбувалися і в кайнозой­ський час, після накопичення осадових товщ, про що свідчить наяв­ність дзеркал ковзання і пошарових зривів у глинястих відкладах па­леогену, неогену та антропогену, а також утворення балок за напрям­ками, що збігаються з розривними структурами.

2.5. Гідрогеологічні умови міста

За останні роки спостерігається постійне підняття рівня ґрунтових вод. В межах міської території в підтопленому стані знаходяться біля 8 тис. га (тобто близько 20 % території). Обводнення лесових ґрунтів різко знижує їх деформативні та міцностні характеристики й призво­дить до появи явищ просідання та розвитку додаткових деформацій в основах існуючих споруд. Тому важливо детально розглянути усі во­доносні горизонти та комплекси, їх режим у природних і техногенних умовах, а також виявити наявність чи відсутність гідравлічного зв'язку між ними.

Район досліджень належить до правобережної частини м. Дніпро­петровська, який згідно з загальнодержавним районуванням, відно­ситься до області розвитку тріщинних вод Українського кристалічно­го масиву. Ця область характеризується розвитком підземних вод у кристалічних породах архей-протерозойського віку і їхній корі вивіт­рювання і, меншою мірою, в осадових відкладах палеогену, неогену й антропогену.

Підземні води тріщинуватої зони кристалічних порід і їхньої ко­ри вивітрювання мають повсюдне поширення. Глибина залягання во­доносного горизонту обумовлюється рельєфом місцевості та гіпсоме­трією покрівлі кристалічних порід і змінюється від декількох метрів у долині р. Дніпро, до 50...80 м на вододілах.

Води тріщинуватої зони слабконапірні в районі вододілів і в до­лині р. Дніпро. Від вододілів до долини р. Дніпро прослідковується падіння напору.

Водоносність кристалічних порід характеризується нерівномір­ністю і обумовлюється інтенсивністю тріщинуватості та станом трі­щин. Дебіт змінюється від 0,1..3 дм³/с, досягаючи іноді 10 дм³/с.

Тріщинні води за хімічним складом, за мінералізацією і сольо­вим складом відрізняються строкатістю і мінливістю, але, переважно, це води з мінералізацією до 3 г/дм³.

Водоносність кори звітрювання невисока. У залежності від літо­логічного складу змінюється, в основному, від десятих до сотих час­ток дм³ /с.

Водоносний комплекс палеогену приурочений до піщаних від­кладів київської і межигірської свит. Він характеризується локальним поширенням і невеликою потужністю, зустрічається, в основному, у депресіях кристалічного фундаменту. У залежності від умов залягання, води можуть бути слабконапірними і безнапірними, глибина їх за­лягання, у залежності від геоморфологічних умов, змінюється від

8..10 м до 30..40 м.

Віддача - обводненість нерівномірна, умовлена літологічним складом водовміщюючих фунтів і змінюється від сотих часток до 1...2л/с. Води відрізняються мінливістю складу, мінералізація зміню­ється від 0,2 до 21,0 г/дм³.

Водоносний комплекс відкладів неогенового віку, що віднесенні до відкладів новопетрівського і сарматського ярусів, мас спорадичне поширення, обумовлене локальними фаціальними заміщенням водо­містких фунтів. Водовміщуючими фунтами, переважно, є піски дріб­ні і пилуваті. Водоносний комплекс безнапірний, з вільною поверх­нею ґрунтових вод. Основне поширення комплексу приурочене до во­доділів, де глибини його досягають 40...50 м. Потужність водовмі­щюючих грунтів змінюється від декількох метрів 15...20 м, але час­тіше не перевищує 4...5 м. Водомісткі фунти характеризуються слаб­кою водовіддачею, витрати не перевищують 1 дм³/с. Хімічний склад вод різноманітний, мінералізація змінюється від 0,3 до 5...6 г/дм³ .

В четвертинних відкладах виділяються два водоносних комп­лекси: алювіальний та еолово-делювіальний.

Водоносний комплекс алювіальних відкладів приурочений до низьких терас. Водомісткі фунти вкрай неоднорідні за літологічним складом. В межах поширення водоносний комплекс безнапірний з ві­льною поверхнею фунтових вод. Глибина залягання рівня від 1,0...2,0 м до 10...20 м, але, в основному, не виходить за межі 3 м. Потужність водовміщюючих фунтів незначна, від 3,0 до 10,0 м. Водопроникність характеризується нерівномірністю і в залежності від водовміщуючих фунтів, змінюється від сотих часток до 4 дм³/с. За хімічним складом води алювіальних відкладів, в основному, прісні з мінералізацією до 1 г/дм³.

Водоносний комплекс еолово-делювіальних відкладів має май­же повсюдне поширення, за винятком річкових долин та балок. Гли­бина залягання фунтових вод непостійна і залежить, головним чином, від рельєфу місцевості, змінюючись від кількох метрів на схилах ба­лок до кількох десятків метрів на вододілах. Обводненість горизонту слабка і не перевищує 1 дм³/с. Максимальний водовідбір з криниць досягає 4000 дм³/добу. За хімічним складом води дуже строкаті, з мі­нералізацією від 1,0 до 10,0 г/дм³.

Слід відзначити, що низька горизонтальна водопроникність, характерна для еолово-делювіальних відкладів, сприяє утворенню купо* лів навколо джерел заводнення та, відповідно, регіональному піднят­тю рівня фунтових вод.

Усі водоносні комплекси і горизонти гідравлічно пов'язані між собою, мають майже загальну область живлення, яке зумовлено про­цесами інфільтрації атмосферних опадів. Основною природною є р. Дніпро. Загальний потік підземних вод усіх горизонтів правлений від вододілів у бік р. Дніпро.