2.3. Геологічна будова та стратиграфія м. Дніпропетровська

У геологічній будові території м. Дніпропетровська беруть участь магматичні, метаморфічні і осадові гірські породи. Осадові породи за­лягають горизонтально на докембрійському кристалічному масиві

За своїм складом кристалічні породи різноманітні. Це середньозер­нисті сірі і рожеві граніти, пегматити, смугасті гнейси, амфіболіти, ба­зальте, діабази та ін. Ці породи можна побачити у відслоненнях у ра­йоні парку Шевченка, Комсомольського острова, населених пунктів Старих Кайдак, Таромського.

Осадові породи за літологічним складом представлені пісками, су­пісками, суглинками, глинами і лесом. Іноді у вигляді прошарків спо­стерігаються вапняки і мергелі. Найбільш древніми осадовими породами є вторинні каоліни бучакського ярусу, сірувато-білого, іноді буз­кового кольору. Вони зустрічаються тільки в межах першої тераси, потужністю близько 12 м.

Відкладення київського ярусу виповнені глауконітовими глинами і дрібнозернистими пісками, що залягають у поглибленнях кристаліч­ного фундаменту. Неогенові відкладення представлені полтавським і сарматським ярусами і залягають на корінних породах. Відкладення полтавського ярусу характеризуються білими і жовтими дрібнозерни­стими кварцовими пісками. Вони зустрічаються в балках Тунельній, Таромській. Потужність пісків -16 м.

Сарматський ярус складений у нижній частині — темними, попеляс­то-сірими, шаруватими піщаними глинами з тонкими прошарками дрібнозернистого піску; у середній частині - світлими, жовтувато-сірими глинистими пісками, що перемежовуються з тонкими прошар­ками уламкових вапняків і мергелів. У верхній частині знаходяться зеленуваті гончарні глини, в яких зустрічаються кристали гіпсу. По­тужність цих відкладень до 10 м, у південній і західній частині водо­дільного плато залягають строкаті та червоно-бурі глини потужністю від 2...5 до 15 м. Вони визначають межу між неогеновими і четвер­тинними відкладеннями.

Четвертинні відкладення це флювіогляціальні, алювіально-делювіальні породи: піски, супіски і потужний лесовий покрив. Флю­віогляціальні відкладення є тільки на двох нижніх терасах, де вони складені різнозернистими кварцовими пісками з уламками різних по­рід потужністю до 0,2...З м. Алювіально-делювіальні відкладення ма­ють різноманітний літологічний склад як у вертикальному, так і гори­зонтальному напрямку. У їх складі переважають супіски і дрібнозер­нисті піски, рідше середньозернисті піски різного мінерального скла­ду. Вони зустрічаються на всіх терасах.

З усіх четвертинних відкладень найбільш розповсюдженою поро­дою є лес. Ним покриті усі форми рельєфу, за винятком двох перших терас. Нижче позначки 15 м над рівнем р. Дніпра лес відсутній. Поту­жність лесу на вододілі рік Дніпра і Мокрої Сури дорівнює 60 м. По­ховані ґрунти лесову товщу поділяють на яруси. Для типового лесу характерні: світло-палевий чи ясно-сірий колір, велика пористість, відсутність шаруватості, здатність просідати при замочуванні водою.

Район м. Дніпропетровська розташований на зчленуванні двох ве­ликих структур: Українського кристалічного щита - правобережжя і Дніпровсько-Донецької западини - лівобережжя. Формування цих структур і визначає історію району, що починається з архейської ери.

Ця ера знаменується активною вулканічною діяльністю і створенням

магматичних порід: граніту, діориту та ін.

Породи архейпротерозойского віку відрізняються великою склад­ністю. Інтенсивний метаморфізм змінив первісні породи, перетворив їх у гнейси, магматити та інші породи. Давні породи зазнавали текто­нічних розламів, які заповнювалися більш молодими інтрузіями, ство­рюючи жили пегматиту, діабазу, базальту.

У палеозої і мезозої територія району м. Дніпропетровська зазнава­ла постійних коливальних рухів. У цей час відбуваються активні про­цеси вивітрювання порід, формується могутня кора вивітрювання. Згодом кора вивітрювання на значній території була знищена проце­сами денудації. Вона збереглася лише в давніх зниженнях рельєфу.

Починаючи з палеогену (еоцен), територія зазнавала занурення, відбувався наступ моря на сушу. В олігоценову епоху (київський ярус) відбувається трансгресія — море покриває всю територію середнього Дніпра, у тому числі територію м. Дніпропетровська. У цей час інтен­сивно накопичувалися морські, лагунові, лагуново-континентальні відкладення.

У неогені (пліоцені) територія середнього Дніпра знову піднялася над рівнем моря. На ній установився континентальний режим. Підні­мання місцевості продовжується і в наш час.

Під час еоцен-міоценової трансгресії і континентального режиму, що настав потім, відбувалося нагромадження піщано-глинистих товщ, які заповнили депресії і нерівності кристалічного ложа. Найбільш да­вніми осадовими утвореннями у вигляді обмежених плям є піщано-глинисті відкладення бучакського ярусу (палеогеновий період). Вони покриті відкладеннями київського ярусу і виходять на лівобережжя і правобережжя р. Дніпра.

Полтавські і сарматські відкладення неогену залягають на криста­лічних породах архейпротерозоя і корі їхнього вивітрювання у вигляді невеликих площ білих кварцових пісків і глин. Червоноколірні і піст­ряві глинисті товщі неогену (верхній пліоцен) і лесові утворення чет­вертинного відділу залягають плащенодібно на всіх давніх відкладен­нях правобережжя. Наймолодші голоценові відкладе іня. еолово-елювіальні й алювіально-делювіальні складені пісками, суглинками, супісками, мулами і т. ін. Страми рафія м. Дніпропетровська наведена в табл. 1 і 2.