Виникнення Української козацької держави - Гетьманщини, її політико-адміністративний устрій

У ході Визвольної війни в Україні почала складатися своя державність, в основі якої лежала військова організація Вій­ська Запорозького.

Українська держава була демократич­ною, але мала становий характер - усіма правами і приві­леями володіли лише козаки.

Фактична державна влада в країні перейшла до гетьмана і козацької старшини.

Ніякої іншої влади місцеве населення не визнавало.

Після Збо­рівського миру територія України в 1654-1658 рр. складала 200 тис кв. км й поділялася на 16 територіальних полків - своєрідних військово-територіальних одиниць нової держави: дев'ять правобережних і сім лівобережних.

Полки поділялися на сотні.

На території полку уся влада - не тільки військова, але й адміністративна, і судова — належала полковникам, у сотнях - сотникам.

У містах влада належала городовим, а в селах - сільським козацьким отаманам.

Міста, що мали Магдебурзьке право, управлялися магістратами.

Запорозька Січ мала власне окреме від Гетьманщини управління, однак, фактично входила до складу української держави.

Козацька рада

Вищим законодавчим органом держави номінально стала Генеральна рада - загальні збори всього козацького війська.

Механізм обговорення і прийняття рішень на раді був відсутній, тому ради відрізнялися мітинговим характером, обговорювати важливі питання на них було важко.

На козацьких радах, як і раніше, обиралася вся військова старшина аж до геть­мана, однак.

Ті повноваження, спочатку обмежені річним терміном, поступово стають безстроковими.

За Б. Хмель­ницького козацькі ради уже втратили своє значення вищого органу влади, перестали бути щорічними і скликалися лише для затвердження вже підготовлених гетьманською канцеля­рією рішень.

В останній період своєї діяльності Б. Хмельни­цький взагалі припинив скликання Генеральної ради.

Усі найважливіші військові і політичні питання обгово­рювалися на старшинській раді - дорадчому органі при геть­манові, що складався з генеральної старшини і полковників.

Фактично старшинська рада набула функцій уряду.

Вищою військово-адміністративною владою стала влада гетьмана і генеральної старшини при ньому.

Гетьман мав необмежені повноваження у всіх сферах військової і держав­ної діяльності.

Найближчим помічником гетьмана був Генеральний писар Війська Запорозького, який керував гетьманською канцелярією і відповідав за зносини з інозем­ними урядами.

Генеральний обозний був начальником військової артилерії, відповідаючи за виробництво боєпри­пасів і постачання.

Крім них до числа генеральної стар­шини входили генеральний суддя, генеральний підскарбій (який відав збором податків), осавули (котрі відповідали за підтримку правопорядку), хорунжий, бунчужний (по­мічники гетьмана у військових справах), а також: пол­ковники — керівники територіальних і військових полків.

Хоча за часів Б. Хмельницького продовжувала зберігатися традиція виборності старшини, однак, її представники почали утримувати свої посади по багато років поспіль.

Нама­гаючись закріпити своє чільне становище, представники старшини намагалися зайняти в українському суспільстві ту соціальну нішу, котра звільнилася після вигнання польських панів.

Деякі полковники привласнювали собі землі разом із селами, змушуючи селян і козаків виконувати на свою користь феодальні повинності.

Однак, Б. Хмельницький, розуміючи що це призведе до розколу серед українського народу, жорстко припиняв спроби частини старшини самовільно відновити панщину.

Сам він, домігшись довічного гетьман­ства, спробував зробити його ще і спадкоємним.

Ще за життя Б. Хмельницького козацька старшина присягнула на вірність його синові Юрієві як спадкоємцеві гетьманської булави.