79.Вопроси Загальна характеристика участників судового процесу.

Учасники господарського процесу становлять самостійний інститут господарського процесуального права. Учасники господарського процесу — це суб’єкти, дії яких можуть сприяти правильному і швидкому розгляду спору, захисту прав і інтересів, що охороняються законом, господарюючих суб’єктів. За змістом господарського процесуального законодавства особами, які беруть участь у справі, вважаються ті учасники процесу, що безпосередньо зацікавлені в результаті справи, беруть участь у процесі від свого імені, здатні впливати на його перебіг, оскільки наділені певним комплексом прав, які надають їм таку можливість. Правовий стан кожного учасника процесу визначається тими функціями, які вони виконують у ході розгляду й вирішення спору і метою, яку вони переслідують.

Всіх учасників господарського процесу залежно від правового стану можна поділити на кілька груп. Перша група — господарські суди (судді), які безпосередньо вирішують конкретну справу. До другої групи відносяться учасники господарського процесу, яких закон визначає особами, що беруть участь у справі. Такими є сторони (позивач і відповідач), треті особі, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, прокурор, державні та інші органи, які виступають на захист чужих інтересів у силу покладених на них законом функцій. Третю групу становлять особи, які сприяють здійсненню правосуддя, нормальному ходу вирішення. Вони не є учасниками господарського спору, закон визначає їх як інших осіб, які беруть участь у справі. Це посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи, судові експерти, перекладачі, представники та інші.

Норми господарського процесуального права досить чітко визначають правові гарантії та правовий стан кожного з учасників господарського процесу, їхні процесуальні права й обов’язки. Склад учасників зумовлений завданням господарського судочинства. Кожен учасник господарського процесу наділений законом певними правами і обов’язками згідно з метою його участі у процесі. Серед всіх учасників господарського процесу виокремлюються особи, без яких процес по конкретному спору неможливий. Обов’язковими учасниками господарського процесу є господарський суд (суддя) — основний, головний та обов’язковий учасник, який здійснює судову владу (на нього законом покладено завдання розгляду і вирішення спорів) і сторони. Участь у процесі інших осіб не є обов’язковою, склад їх залежить від обставин кожної справи.

Загальною підставою участі в господарському процесі для всіх осіб, які беруть участь у справі, виступає наявність процесуальної правосуб’єктності. Господарська процесуальна правосуб’єктність виникає з моменту державної реєстрації організації як юридичної особи, громадян — як суб’єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а для державних та інших органів — з моменту їх створення і наділення відповідною компетенцією. Неюридичні особи і громадяни, які не мають статусу суб’єкта підприємницької діяльності, набувають господарської процесуальної правосуб’єктності лише у випадках, прямо передбачених законом. Господарська процесуальна правосуб’єктність — це здатність безпосередньо чинити процесуальні дії, здійснювати свої процесуальні права й обов’язки. Громадяни реалізують господарську процесуальну правосуб’єктність самостійно або через своїх представників, а організації, державні та інші органи — через свої колегіальні чи одноособові органи, або через належним чином уповноважених представників.

Господарський суд виступає як головний і обов’язковий суб’єкт господарського процесуального правовідношення, права й обов’язки якого не суперечать правам та обов’язкам інших учасників процесу. На ньому лежить обов’язок максимальної реалізації прав та обов’язків інших учасників господарського судочинства. Суддя господарського суду в господарському процесі користується всіма необхідними правами по виявленню дійсних обставин справи, встановленню прав і обов’язків сторін, які випливають зі спірного правовідношення.

Процесуальний стан судді господарського суду закріплений діючим законодавством і характеризується його керівною роллю в процесі та широким колом повноважень, спрямованих на захист прав і інтересів, які охороняються законом, суб’єктів господарської діяльності. Чинне законодавство не лише наділяє суддів господарського суду повноваженнями, які необхідні для здійснення правосуддя, але і забезпечує гарантії цієї діяльності. Судді незалежні, незмінні, у своєї діяльності користуються лише законами та іншими нормативно-правовими актами, не відповідальні перед іншими гілками державної влади. Вимоги судді господарського суду обов’язкові для всіх підприємств, організацій і посадових осіб. Суддя здійснює важливі повноваження на всіх стадіях процесу.

Відвід судді можуть заявити сторони та прокурор, який бере участь у судовому процесі. Відвід повинен бути мотивованим, заявлятися у письмовій формі до початку вирішення спору. Після цього заявити відвід можна, якщо про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті. Задоволення заяви про відвід судді або її відхилення здійснюється головою господарського суду або його заступником. Питання відводу заступника голови вирішує голова господарського суду. Якщо голова господарського суду прийняв справу до свого провадження, питання про його відвід вирішується президією Вищого господарського суду України. Про відвід судді, голови господарського суду, його заступника виноситься ухвала в триденний строк з дня надходження заяви про відвід.

Сторонами в господарському процесі є особи, між якими виник спір з матеріального правовідношення. Особи, які можуть бути позивачами і відповідачами у господарському процесі, зазначені в ст. 1 ГПК, а саме підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (підприємства та організації), а у випадках, передбачених законодавством України, також державні та інші органи, громадяни, що не є суб’єктами підприємницької діяльності. Стаття 2 ГПК серед осіб, які звертаються до господарського суду з позовними заявами, виокремлює підприємства та організації із заявами про захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державні та інші органи — у випадках, передбачених законодавством; прокурорів та їхніх заступників — в інтересах держави; а також Рахункову палату — в інтересах держави у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України. Позивачами є підприємства, установи, організації та громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або інтересу, який охороняється законом. Відповідачами є підприємства, установи, організації і громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, яким пред’явлено позовну вимогу (ст. 21 ГПК).

Сторонами господарського процесу, згідно з діючим законодавством, можуть бути також іноземні юридичні особи.

Що стосується випадків, коли сторонами (позивачами і відповідачами) виступають державні та інші органи, громадяни, що не є суб’єктами підприємницької діяльності, вони повинні бути прямо зазначені у законодавчих актах.

Позивач і відповідач виступають як суб’єкти спірного матеріального правовідношення, однак доки не прийнято рішення з приводу їх прав і обов’язків, господарський суд виходить із наявності спірного права (передбачення його) у однієї сторони та обов’язків (передбачення такого) у другої сторони. Тому обидві сторони господарського процесу (позивач і відповідач) — це тільки передбачувані суб’єкти спірного матеріального правовідношення, яке буде предметом розгляду в господарському процесі.

Позивач — це особа, яка передбачувано є володарем спірного права або інтересу, що охороняється законом, і яка звертається до господарського суду за захистом, оскільки вона вважає, що її право порушено або необґрунтовано оспорюється відповідачем. Слід зазначити, що оскільки позовна заява подається особою або в її інтересах, на захист особи з матеріально-правового відношення, тому, коли від позову відмовляється особа, яка подала позов в інтересах іншої, остання має право вимагати розгляд справи по суті, але коли відмовляється від позову особа, в інтересах якої він поданий, це тягне за собою залишення позову без розгляду, за виключеннями, встановленими законодавством.

Відповідач — це особа, яка, за ствердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано, на думку позивача, оспорює його права і яка внаслідок цього притягується до відповіді за позовом і проти неї порушено справу.

Сторони користуються рівними процесуальними правами. Рівність правових можливостей сторін полягає в тому, що вони мають однакові можливості по використанню процесуальних засобів свого захисту.

Багатосуб’єктність матеріальних відносин зумовлює необхідність участі третіх осіб у господарському процесі. Господарське процесуальне законодавство передбачає два види третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору і які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін за умови вжиття заходів досудового врегулювання спору, у випадках, передбачених законодавством (ст.26 ГПК). З позовної заяви третьої особи із самостійними вимогами справляється державне мито. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу господарський суд виносить ухвалу. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються всіма правами і несуть усі обов’язки позивача.

Третіх осіб із самостійними вимогами слід відрізняти від співпозивачів, які можуть вступити в процес одночасно з порушенням справи. Вимоги співпозивача завжди спрямовані до відповідача за первісним позовом, вимоги ж третьої особи із самостійними вимогами можуть бути звернені як до позивача або відповідача, так і одночасно до обох. До того ж вимоги співпозивачів завжди між собою пов’язані, тоді як вимоги третьої особи із самостійними вимогами і позивача (співпозивача) обов’язково мають взаємовиключний характер.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їхні права або обов’язки щодо однієї зі сторін.

Серед учасників господарського процесу законодавство окремо визначає прокурора. Прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави, подати апеляційне, касаційне подання, а також подання про перегляд за нововиявленими обставинами. З цією метою прокурор може звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави або громадянина (ст. 29 ГПК). У ст. 2 ГПК зазначено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їхніх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Правовий стан прокурора в господарському процесі визначається Господарським процесуальним кодексом України і Законом України “Про прокуратуру”.

В господарському процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст. 30 ГПК). Господарський суд вправі викликати таких осіб як у процесі підготовки справи до розгляду (ст. 65 ГПК), так і під час її розгляду (ст. 77 ГПК).

Ці особи зобов’язані з’явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані ними відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі. Поряд з обов’язками законодавство надає таким особам певні права: право знайомитись з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів.